ЗБІРКА СВІДЧЕНЬ ПРО УКРАЇНУ
Олег Коцарев
Одна з цікавих та інформативних новинок «Смолоскипа» – книжка «Світ про Україну та українців», упорядкована професійним дипломатом Василем Кириличем.
У цьому виданні зібрано сотні цитат і вражень про нашу країну, що ними в різні роки, століття і навіть тисячоліття поділилися мандрівники, вчені, політики, письменники, журналісти та інші чужоземні гості. Такий «кодекс» тематичних фрагментів важливий для знання про будь-яку країну, але в рази важливіший він для розуміння тієї країни, котра тривалий час перебувала, а в ментальному сенсі й досі частково залишається в тіні сусідів, відоміших і зрозуміліших світові. По-перше, тут є суто самопізнавальний момент: який вигляд ми маємо з відстані? Які факти з життя України зауважили гості зі «свіжим» поглядом? Особливо це важливо, коли йдеться про епохи, які намагалися стерти з нашої пам’яті. По-друге, хай навіть такі повідомлення від іноземців часто бували сповнені вигадок, помилок, перебільшень чи стереотипів – усе-таки це інші стереотипи, ніж ті, до яких звикли ми, а отже, розширення оптики все одно відбувається.
Найновіші нотатки в книжці «Світ про Україну та українців» зовсім нещодавні, в них ідеться про Україну після Майдану та початку війни. Сьогодні часова відстань коротка, такі тексти можуть видатися звичайними, але мине ще зовсім небагато років – і все почне забуватися та викривлюватись. Ось тоді й набудуть нового значення всі збірки документів і вражень, зокрема й ця.
А найстаріші повідомлення стосуються тих століть, які губляться в сутінках історії, ще до літописної доби – це, до прикладу, згадки про наші краї давніх купців зі Сходу. Тут – і поклоніння язичницьким богам, і війни як не з Булгарією, то з Візантією, і деякі несподівані відомості на кшталт тієї, що Русь перебуває на острові. У цілковитій, мабуть, відповідності до читацьких очікувань, значна частина дописів пов’язана з козацькою добою. Це, зрозуміла річ, реляції з різних війн, у яких брали участь козаки, дипломатичні відносини тодішньої України з сусідами. А також – цікаві описи українських населених пунктів, насамперед Києва і Львова. Поміж розповідями про напівзруйновані пам’ятки старовини та динаміку тодішніх міст траплялися колоритні епізоди на кшталт того, що занотував австрійський дипломат XVI століття Сігізмунд фон Герберштейн: «(…) У Києві є гора, через котру купці мусять переїздити трохи тяжкою дорогою; коли після в’їзду на неї випадково поламається яка-небудь частина воза, то речі, що везлися цим поламаним возом, забирають до державного скарбу». Писали іноземці й про побут українців, характер нашого народу. Нерідко враження ці суперечать одне одному, позначені надмірним екзотизмом або ввічливими умовностями, що можна з однаковим успіхом приписати будь-якій країні (гостинність, плодючість, несподівана освіченість місцевих мешканців тощо).
Чимало текстів присвячено Івану Мазепі – його описам, його дипломатичній грі, а також тій драмі, що розігралася після того, як гетьман виступив проти Росії. Є, звісно, й розповіді про революційні події 1917-го і подальших років, про боротьбу за незалежність, Голодомор, війну, пізніші часи.
Поміж цих тривожних, часто перейнятих співчуттям дописів із двадцятого століття часом зустрічаєш геть несподівані речі. Так, мало хто відгадає, що автором наступної сентенції є не хто-небудь, а сам «батько народів» Іосіф Сталін: «Недавно ще говорилося, що українська республіка і українська національність – вигадка німців. Тим часом зрозуміло, що українська національність існує і розвиток її клуьтури складає обов’язок комуністів. Не можна йти проти історії. Зрозуміло, що якщо в містах України досі ще переважають російські елементи, то з плином часу ці міста будуть неминуче українізовані».
Що ж, і наведена цитата, і книжка загалом засвідчують, що хай як не намагалися нівелювати, «заховати» Україну і фізично, й інформаційно, культурно, знаково – наша країна завжди знову виходила на яв, знову ставала неспростовною реальністю.