1. Домівка
  2. Статті
  3. ЮВІЛЕЙ ЛІНИ ЯК ПОШТОВХ ДО НОВОГО ОСМИСЛЕННЯ

ЮВІЛЕЙ ЛІНИ ЯК ПОШТОВХ ДО НОВОГО ОСМИСЛЕННЯ

ЮВІЛЕЙ ЛІНИ ЯК ПОШТОВХ ДО НОВОГО ОСМИСЛЕННЯ

Микола Третяк

До Дня народження видатної української поетки Ліни Костенко саме час розповісти про дві тематичні новинки видавництва «Смолоскип».

 

Ліна Костенко: від синестезії до культурології

Перша з них повністю присвячена сьогоднішній ювілярці. Це дослідження Валентини Саєнко «Поезія Ліни Костенко: традиція, контекст, художня своєрідність». Масштабна книжка (640 сторінок!) є, з одного боку, текстом літературознавчим, науковим, а з другого – пристрасним, образним, багатозначним. Досить ілюстративним тут буде навести назву вступного розділу видання: «Творчий силует Ліни Костенко у золотому вікні національної і світової духовності». Переконаний, для багатьох такий підхід до вивчення творчості Костенко додасть читабельності. Ба більше, емоційність і пошук містких, афористичних образів у виконанні Валентини Саєнко суто естетично відверто корелює з текстовими стратегіями поетки та, якщо так можна висловитися, їм пасує.

П’ять розділів книжки висвітлюють різні мотиви та особливості письма Ліни Костенко. Зупинитися на всіх у такій невеликій статті, звичайно ж, немає жодної можливості. Та кілька важливих моментів позначити таки необхідно.

Насамперед впадає в око увага Валентини Саєнко до культурологічного начала Костенко. Дослідниця ретельно визбирує та розглядає епізоди творів, де поетка або опрацьовує, переосмислює певні культурні явища та епохи (від скіфської доби до наших часів), або встановлює за допомогою цитат, діалогів і алюзій безпосередній зв’язок з текстами своїх попередників і попередниць. Є тут і аналіз важливих образів, що архетипно перетинають творчість Ліни Костенко з іншими авторами. Наприклад, багатошаровий і значущий образ саду. Валентина Саєнко показує його значення й особливості, наприклад, у творах Григорія Сковороди, Тараса Шевченка – та, з другого боку, у поезіях Ліни Костенко. Цікаво, до речі, що мотив саду був ключовим і в текстах іншої важливої поетки-шістдесятниці, Ірини Жиленко – до її постаті, творів, а особливо знаменитих спогадів «Homo Feriens» дослідниця в своїй книжці повертається регулярно і плідно.

Продовжуючи тему літературних паралелей, варто відзначити третій розділ книжки, в якому дослідниця, зокрема, вибудовує світоглядні, естетичні, філософські та інші зв’язки (як у сенсі спорідненості, так і в сенсі полярності) між Ліною Костенко і Лесею Українкою і Оленою Телігою. Якщо першу «лінію» загалом можна назвати очікуваною, перетини й відмінності тут доволі очевидні, то «лінія» Костенко-Теліга великою мірою – несподіванка. Що ж, тим цікавіше познайомитися з тим, як розуміє Валентина Саєнко творчість Олени Теліги та як утворює для неї спільний контекст із письмом Ліни Костенко. Зазначу принагідно: «вістниківський» дискурс і його найяскравіші фігуранти, радикальні поети- і теоретики-націоналісти на зразок згаданої Олени Теліги, Олега Ольжича, Євгена Маланюка та Дмитра Донцова послідовно з’являються на сторінках дослідження «Поезія Ліни Костенко». Що, втім, зовсім не є ознакою вузькості чи зацикленості в плані джерел і паралелей – у цьому виданні читачі зустрінуть і багато інших культурних героїв, від Олександра Блока до Інґебор Бахман, від Євгена Гуцала до Василя Цвіркунова.

Для любителів зануритися до самої структури красного письменства, певно, найцікавішими будуть четвертий і п’ятий розділи. Четвертий присвячено композиції, засадам утворення поетичних циклів, а також жанрам творчості Ліни Костенко. У п’ятому Валентина Саєнко висвітлила синестезію (поєднання образності, пов’язаної з різними органами чуття) в різних текстах поетки. Властиво, не просто висвітлила, а й навіть вдалася до виведення кількісних показників і побудови таблиць, які показують співвідношення використання образів, заснованих на кольорових, смакових, запахових, температурних, больових та інших відчуттях.

І, звичайно, не можна не відзначити надзвичайно розлогу бібліографію творчості Ліни Костенко. Це справжня й об’єктивна окраса дослідження Валентини Саєнко, що має неперехідну цінність незалежно від інтерпретацій.

 

Персоналістський вимір

Друга книжка, про яку необхідно говорити саме сьогодні – це істотно розширене й доповнене друге видання важливої книжки Людмили Тарнашинської «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління». Центральною частиною книжки є «портретні» дослідження про найвизначніших українських шістдесятників. У другому виданні цих героїв стало більше: додалися розділи про Василя Стуса, Володимира Дрозда, Євгена Гуцала та про митців-шістдесятників (Алла Горська, Віктор Зарецький, Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Сергій Параджанов). Завдяки такому розширенню додався новий сенс і нові взаємозв’язки з «портретами», які були вже в першому виданні. Це – Іван Світличний, Василь Симоненко, Валерій Шевчук, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Микола Вінграновський, Іван Драч, Ірина Жиленко, Григір Тютюнник, Іван Дзюба. І, звичайно, Ліна Костенко. Текст, присвячений їй, власне кажучи, і розпочинає книжку «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління».

Про письмо Людмили Тарнашинської так само слід сказати, що воно – пристрасне, образне, афористичне. Знову бачимо тут концептуальну гармонію з засадами шістдесятницької естетики. Від попереднього видання «Українське шістдесятництво» відрізняється більшим зосередженням на особистому вимірі. У цій книжці читачі більш цілісно й опукло побачать шістдесятників, зокрема, й Ліну Костенко, як людей і творців. Не випадково у методологічному вимірі дослідниця особливо виразно спирається і покликається на персоналістські теорії (про це можна найдетальніше почитати у вступі до книжки). Незалежно від симпатій або антипатій до тих чи інших теоретичних концепцій і підґрунть важко заперечити той факт, що персоналізм дуже виразно корелює з іще незаперечнішим антропоцентризмом шістдесятників.

Не дивно, що, пишучи про Ліну Костенко, Людмила Тарнашинська особливу увагу приділяє біографії та особистим рисам визначеної поетки. І чи не головними поміж цих рис виявляються стійкість, твердість, принциповість, послідовність.

Справді, саме такі риси дозволили Ліні Костенко, навіть не будучи активною дисиденткою і політв’язнем, стати одним із символів антитоталітарного опору українців у шістдесяті-вісімдесяті роки двадцятого століття. Вони ж визначили смисловий вектор і настрій її творчості, незалежно від конкретної тематики чи естетики окремих текстів. «Думається, якби Ліні Костенко випало жити за райських умов – не в стражденній Україні, а десь у благодатній та заможній країні, яка не знає історичних глухих кутів, катаклізмів та криз, вона ті умови просто вифантазувала б, щоб випробувати себе на міцність екстремами та драматичною напругою пережиття», – містко показала цю ідею дослідниця.

Поза тим, Людмила Тарнашинська детально демонструє і міфологічні мотиви текстів Ліни Костенко, й особливу роль та багатозначні виміри концепту часу в її творчості. Є тут цікаві рефлексії з приводу її «великого повернення» на початку 2010-х років і багато іншого.

У книжці Тарнашинської так само ефектно і характеристично прописано й інші шістдесятницькі постаті. Особливою, мабуть, перевагою її підходу до висвітлення життя і творчості літераторів і митців є увага до напівтонів, надто важлива, коли мова заходить про «тихих», менш політично активних і менш знаних сьогодні авторів на зразок Володимира Дрозда.

Окремо згадаю про другу частину книжки – «З дослідницького архіву: проекції та ретроспеції». До неї ввійшли різноманітні матеріали, пов’язані з шістдесятництвом – від інтерв’ю з Павлом Загребельним до стенограми надзвичайно цікавої, багатогранної та концептуальної дискусії між Євгеном Сверстюком і Валерієм Шевчуком, де перший, як на мене, більшою мірою акцентував етичний момент, а другий – естетичний. А завершує «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління» добірка фотографій та бібліографія.

Ювілей Ліни Костенко, таким чином, особливо в карантинних умовах постає не так приводом для святкування, як поштовхом до читання і роздумів, поштовхом для нового (з огляду на нові часові рубежі) осмислення надважливого в українському двадцятому столітті культурного і суспільного явища шістдесятництва, що однією з головних його символічних і визначних постатей стала поетеса.

 

Фото – з сайту Uapatriot.