Віталій Олександрович. Зайве, шкідливе, огидне

Перелік злочинів комуністичного тоталітаризму не обмежується масовими розстрілами, цілеспрямовано зорганізованими голодоморами,політичними репресіями, нищенням культурних здобутків, замовчуванням або перекручуванням подій минулого. Трагічним спадком всього постсовєцького простору є штучна люмпенізація загалу й витворення духовно здеградованої орди, котру безпідставно нарекли «народом».

Наслідком кількасотлітньої бездержавності українського народу є й суттєвий брак національних державотворчих і демократичних традицій. Цей ненормальний стан речей відгукується нині збоченим трактуванням чеснот самоповаги, пошани приватної власності, права, усвідомленого самообмеження в справі здійснення певних дій або вчинків, культури поведінки й вміння гармонійно поєднувати власне з загальним. Хамство повсюди нівелює гідність особистості й потрактовує демократію як необмежену вседозволеність.

З-поміж іншого, нам ще довго належить вчитися не завдавати шкоди іншому через реалізацію свого егоїстичного «права» на шкідливі звички, чи не найбільш руйнівною серед яких є тютюнопаління. Тютюновий дим забруднює людський організм, ускладнює кровообіг, погіршує розумові здібності й послаблює імунозахистну систему в справі протистояння серцево-судинним захворюванням, туберкульозу, раку легенів, а ослаблена нервова система палільників ускладнює життя оточуючих схильністю до конфліктів та нічим не виправданого в побуті ризику. Вкрай високий відсоток курців, мільярдні прибутки виробників, врешті гарантована Конституцією толерація, уможливлюють нинішню ходу брутального побутового нахабства й безкультур’я. Буду відвертим: в присутності палільника почуваюсь загорнутим у змащений олією папір й кинутим на розпечене вугілля оселедцем. Це не комплекс. Це природня й здорова реакція на відхилення від норми. Чому не питаючи дозволу і згоди, мене примушують вдихати огидний дим й перетворюють в «пасивного споживача нікотину»?

Споглядаючи на нанішнє буття, переконуюсь в існуванні великої несправедливості. Чому гроші не йдуть на розвиток дотаційних галузей? Тому що левова частка зібраних податків витрачається на обіцяне чинним законодавством та затверджене кількома постановами Верховної Ради безоплатне лікування «потерпілих» від надмірної пристрасті до тютюну, алкоголю й наркотиків. Я не ханжа і не цинік, але таку форму трати державних коштів – рівно як і дії спрямовані на позбавлення чистого повітря та спричиненого його (нехай і короткотривалою – відсутністю вбивства нервових клітин) вважаю формально узаконеним пограбуванням й замахом на особисту свободу. Ось тут і сходяться в смертельному зударі дві непримиренні світоглядні концепції, котрі нерідко кожну людину ставлять на роздоріжжі. Мова йде про мало не протилежне одне-одному сприйняття закладеного в основи демократичного устрою «права». Проблема прадавня. Спричиняючи деградацію, гріховна забаганка вимагає рівності з усвідомленням потреби.

Нинішні соціальні та політичні пертурбації примушують державних чільників все частіше звертатись за досвідом до «передових країн світу» (так охрестили економічно розвинуті держави Західної Європи та Північної Америки). Запозичення та адаптування до власного менталітету досвіду та кращих здобутків інших, є одним з чинників удосконалення як окремих націй та народів, так і цивілізації вцілому. Зважуючи та аналізуючи чималий об’єм інформації, тамтешня еліта зрозуміла, що спроби переконати затятих палільників в шкідливості їхньої звички, є даремно потраченими зусиллями. Даючи тверезу оцінку проблемам, котрі існують нині й можуть з’явитися з часом, там, нарешті, наважилися сказати рішуче і твердо: «Досить».

Обмеження курців в спромозі труїти себе й довколишніх, ніхто не нарікає несумісною з демократичним устроєм тиранією й обмеженням людських прав або громадянських свобод. Цивілізований світ не соромиться називати речі власними іменами й захищати покривджених.

Під сучасну пору в тютюновій галузі задіяно, без перебільшення, кілька десятків (якщо не сотень) мільярдів євро та доларів. Час, щороку й щоразу, кидає все новіші й все зухваліші виклики, вирішення котрих унеможливлюється браком коштів та неправильним й несправедливим розподілом фінансових ресурсів. Упереджуючи можливі й поборюючи посталі кризові явища й ситуації, уряди багатьох країн законодавчо створюють умови для перепрофілювання як усієї тютюнової галузі, так і окремих «брендів», підприємств, концернів, тощо. Антитютюновою рекламою та збільшенням податків, виробників цигарок примушують братись за продукування товарів побутового вжитку й запроваджувати новітні досягнення науковців. Здоровий глузд свідчить, що дослідження космосу й виробництво альтернативних існуючим джерел енергії, є суттєво важливішим, аніж трата коштів на яскраве оздоблення висушеного, подрібненого й загорнутого в папір зілля. Зрозуміло, що для тютюновиробників освоєння нових джерел заробітку пов’язане з ризиком, котрий ставить долю багатьох транснаціональних концернів під загрозу.

Відтак, свого часу стартувала істерична рекламна кампанія вже знеславленого на Заході продукту. Свідоме труєння власних співгромадян у нас перетворилося на узаконений заробіток. Ставлення всього українського загалу й кожного українця зокрема до тютюнопаління не є особистою або приватною справою. Тут заторкуються національні інтереси. Хто ми? Господарі на рясно зрошеній кров’ю й потом предків землі чи знаряддя заробітку злочинних амбіцій чужинців й обслуговуючого їх зденаціоналізованого елементу? Координація дій з європейськими супротивниками тютюнопаління є чудовою нагодою долучитись до духовно-здорового антиглобалістського руху.

Панове любителі яскравих «брендів» на цигаркових пачках! Кожна ваша затяжка – це плювок в обличчя нації. Геть цигарку!