Віталій Олександрович. Роздуми напередодні “виборів”
Обіцянки забезпечити всіх гарно оплачуваною роботою, коштом українських платників податків повернути вкрадені чужинцями заощадження, підвищити розміри пенсій, стипендій і зарплат, насправді є цинічною формою відволікання уваги від формально узаконеного розкрадання майна, власності і самого майбуття українського народу.
Нинішні безпринципні, аморальні (проте вкрай галасливі) й продажні демагоги-політологи певно свідомо уникають публічних обговорень причин виникнення назв держав й реального їх призначення. Загальновідомо, що більшість з них в корені власної назви мають ім’я автохтонного (принаймні для більшої частини її території) народу. Поділ людства на раси, нації й народи не є чимось випадковим й неприроднім. Етнічні спільноти (нації) формувались протягом тисячоліть на чітко окреслених територіях. Клімат, побут, флора й фауна, наявність або відсутність тих чи інших компонентів в їжі й питві, хімічний склад споживаних продуктів, географічне розташування (себто наявність або відсутність гір, річок, лісів, степів, пустель) – усе це безпосередньо впливало на формування менталітету, мови, культури, традицій й вдачі осілої на них людності.
Досвід минулого й здоровий глузд (логіка) свідчать на користь необхідності існування в природі різноманіття. Одноманітність (для людей відсутність альтернативи) спричиняється до всебічного зубожіння, унеможливлює поступ (прогрес) й викликає деградацію. Водночас, природа й всі її складові функціонують згідно певних, чітко окреслених законів й норм, нівеляція яких загрожує зникненням природніх видів як на певних територіях, так і загалом. Переступ, занедбування, ігнорування або відхилення цих норм (моральна деградація) тягнуть за собою всебічну розбещеність, й загрожують дестабілізацією і зникненням цілих народів та цивілізацій. Як засвідчили сумні реалії, нинішні кандидати на крісло президента жодним чином не обтяжують себе роздумами над тим, чи мають вони моральне право претендувати на нього, і наскільки пропаговані ними гасла є ворожими і навіть шкідливими потребам українців.
Постколоніальна адміністрація донині боїться визнати той факт, що інтернаціоналістична риторика кремлівських чільників в часи існування Радянського Союзу була лише ширмою в справі асиміляції й пограбування поневолених народів. Дії окупантів для українців були суцільним злом і негативом. Відтак, дивно (хоч і зовсім не випадково), що руйнування традиційного укладу життя, політика уярмлення, цілеспрямованого “очищення України від українців” (Голодомори, військове з’ясовування стосунків на її території з нацистською Німеччиною, виселення з батьківщини) і “яничаризації” тих, що лишилися, досі не отримали по-справжньому принципової оцінки.
Переважна більшість нинішніх кандидатів в президенти є колишніми функціонерами комуністичної й комсомольської номенклатури, або ними ж виплеканої і вихованої ще цинічнішої й не менш аморальної зміни. Репетуючи про законність чи моральність приватизації об’єктів народної власності, кандидати свідомо уникають розмов про необхідність нарешті притягнути до кримінальної відповідальності тих, хто в часи окупації брав безпосередню участь у фізичному винищенні й духовному поневоленні українців. Хворий організм не лікують фарбуванням губ і вій, накладанням пудри й тушу на обличчя й манікюром нехай навіть і найфаховішим спеціалістом нігтів. Тож і нинішні вибори ще не повернуть українцям владу й не відновлять врешті-решт зневажену історичну справедливість. Судді, прокурори, колишні КГБісти й працівники совєцького МВС продовжуватимуть отримувати персональні пенсії. Гвалтівники, грабіжники, руйнівники, насильники і вбивці завдячуючи незаслуженим пільгам продовжуватимуть паразитувати на тілі українського народу, чужинці скуповуватимуть українські підприємства й родючий чорнозем.
Домінуючих завдяки шаленій “розкрутці” в інформаційному просторі й суспільному житті політиків лякають навіть найбезневинніші згадки (а, тим паче, вимоги) щодо проведення кардинальних змін в царині суспільних відносин й внутрішньодержавних пріоритетів. Скупивши аналітиків, правників, суддів й цілі фракції у Верховній Раді, самопроголошена “еліта” продовжує здійснювати політику, базовану виключно на їхньому особистому зискові. Не за цю Україну клали життя найкращі сини і доньки. Почуття обов’язку кличе кожного небайдужого до долі рідного народу не мовчати в часи тріумфальної ходи підлості, брехні і несправедливості. Українці повинні знати, хто стоїть на заваді побудові реально (а не бутафорно) незалежної держави, в якій кожен зможе цілковито реалізувати даровані Творцем таланти.
Головною перешкодою в справі відновлення справедливості все ще є зграя випестуваних тоталітарно-комуністичною системою пристосуванців-перевертнів та їхніх епігонів, геть позбавлених честі та гідності. Методи їхньої протидії патріотам – рівно як і вперто поширювані ними ідеї вивищення матеріального над духовним – є злочинними, проте вірю, що мій голос таки почують мільйони зневажених, окрадених й принижених українців.
Влада сама, власними вчинками засвідчила, що Конституція для неї є не більш ніж клаптиком низькоякісного туалетного паперу, який нікого ні до чого не зобов’язує. То чому ми повинні слухняно втілювати в життя злочинні забаганки можновладців? Першочерговим для України й українців є повернення влади в руки народу. Політика мусить здійснюватись в інтересах виключно українців, а не на догоду політико-кримінальним кланам. Так мусить бути і так буде. Незгідні дадуть звіт. Навіть якщо шляхом брехні і підкупу таки здобудуть крісло президента.