Віра Курико. Почувати себе творцем. Про те, як і хто творив мультфільми з пластиліну на СТМ 2018
«Я сиділа на першому поверсі в «Смолоскипі» на звичайнім на спальнику. Підійшла Таня Ясінчук запитала: «Любиш ліпити з пластиліну? Бачу, що любиш, то ходи до мене в команду», – згадує Юлія Вротна, яка на СТМ-мі за один день створила свій перший мультфільм «West Trip». Десь у такий спосіб уже згадана Тетяна Ясінчук, яка створює анімації з пластиліну, зібрала ще шістьох людей. З цього всього вийшло три невеличкі мультфільми. Далі про те, як це відбулося.
Як знайшлися ті, хто схотів ліпити
Тетяна Ясінчук зібрала їх тоді, коли нові учасники ще ледве встигли зареєструватися. Вони ще й не знали, що відбуватиметься на Семінарі, але Таня зайшла на кухню, показала бейдж «Пластилінове Зло» й запропонувала перейти на її сторону. Розказала про себе та те, що ліпить з дітьми мультфільми. Серед тих, хто не слухав її на кухні, але все одно приєдналися, було лише двійко людей. Усі інші – обрали її одразу.
«West Trip» як суміш всього
Вигадуючи ідею, Юля відштовхувалася від того, що окрім мультфільмів, було ще три команди, які знімали фільми: вестерн-мелодраму, вестерн-горор, вестерн-комедію. Отож, це міг бути синтез всього.
Моя ідея абсурдного мульта, пародії на вестерн, була сприйнята командою неоднозначно: частина захотіла знімати щось інше, я не наполягала. Таня дала волю всім зняти те, що хотілось. Тому мене, Тані Ясінчук, Віри Курико, Люди Тепті й Олесі Гунько цілком вистачило для команди, щоб за ледве одну добу наліпити героїв, усе це відзняти й змонтувати мультфільм, – розповідає Юлія.
Сюжет був таким: ковбой та індіанець курять та п’ють біля вогнища. Поруч них сидить кінь. В одну мить і той, і той, перебравши з трубкою, бачать марення. Перед ковбоєм танцює спиною оголена дівчина. Але коли вона обертається, то ковбой бачить голову коня. Те саме стається з індійцем, який ніби бачить коня, але голова у нього – жіноча. Це була частина-горор. Мелодрама в тому, що після марень між ковбоєм та індійцем виникають миттєві почуття й вони цілуються. Кінь у цей час вдаряє себе копитцем в лоба, мовляв, що коїться взагалі. Усе разом – дещо комедія.
Якби ми так довго не перебирали ідеї та не дивились приклади мультиків, могли б мати більше часу й зняти щось довше. Але й тим, що вдалося, задоволена. Коли в останній день на екран нам вивели фільми й мультфільми, які створили, я була щаслива. Я зробила правильний вибір. З фільмами (короткометражки, відеопоезія) я вже мала справу. Анімація ж стала чимось зовсім новим.
Казка руками
Аню Плешивцеву залучили до анімації теж ще на кухні, одразу після приїзду. Її мультфільм – «Аут». Ідея його – вихід за рамки чогось простого і звичного. Для того, щоб вийти за межі завжди треба чимось жертвувати. Ніж і шматування пластилінових тіл символізує ці жертви. І кожен стоїть перед вибором: повернутися назад, регенерувати і продовжити жити звичним життям, чи наважитися зробити крок у невідомість.
Останній раз я тримала в руках пластилін, мабуть, ще в дитячому садку. Ідея створювати такі мультики здалася свіжою, неймовірно цікавою. Спочатку ми мали своєрідний пінг-понг ідеями, де з кожного сказаного слова може прорости новий задум. Потім ми творили персонажів та декорації своїми пальцями. Штука надзвичайно приємна й медитативна. Почуваєшся справжнісіньким творцем. Уся оця обдумана і виліплена тобою історія оживає на екрані фотоапарату, живе своїм пластиліновим життям, – так пам’ятає процес Аня.
Олеся Гунько ліпила героїв, чоловічків для Аніної ідеї, траву й інші деталі до Юліного, букви для імен в титрах. Що про все думає Олеся?
Мультики з пластиліну – стали для мене гарною можливістю цікаво провести час, згадати дитинство і водночас спробувати щось абсолютно нове. Ніколи не думала, що можна зробити повноцінний мультфільм з ідеєю, героями та сюжетом за один день.
Ще сьогодні Олеся не може розібратися, що від чого вона кайфувала більше, від якісного результату чи захопливого процесу:
Бо ж пластилін – то суцільна арт-терапія. Мені, як майбутньому психологу, вже захотілося якось ввести це в свою роботу. Відзнятими мультиками хизуюсь і досі. Всі знайомі і друзі в захваті, тепер хочуть спробувати самі. А я і досі маю відчуття, ніби ми творили казку своїми руками.
Аліна Звідздецька та Олександр Шеремата ліпили, знімали й монтували мультфільм удвох. У них було багато дрібних деталей, через що складним був увесь процес. Ось що розповідає Олександр про їх анімацію «А.», про початок та циклічність:
Наша тема – переплетіння наукових та релігійних мотивів, створення світу з концепцією утворення художнього твору. Як і Всесвіт, як найпростіша форма життя , так і малюнок починається з найменшого – з крапки (малесенької цяточки), продовжується лінією, найпростішим графічним об’єктом.
За тиждень після семінару Олександр набрався пластиліну й взявся ліпити мультики в себе вдома, запрошуючи інших:
Ти скупляєш пластилін, проволоку, картон. Беручи на базарі ліску, впевнено кажеш заяйдлому рибалці, що не на окуня і не на плітку йдеш, а для мультика це. Друг дає тобі штатив. Сусід квадратик скла. Другий сусід шматок наждачки. Якщо хто з київських має час, бажання та натхнення допомогти – ласкаво запрошу на борт.
Таки стрибнули вище голови
Усі мультфільми курувала Тяня Ясінчук. Займатись анімацією дівчина почала на гуртку фотомистецтва. У 2010 там зняли мультфільм “БАЗАР, або НЕреальні трафунки” про Чортків, де Таня ще не режисувала роботу, просто ліпила. Режисерська кар’єра почалась з мультфільму “InfSide”, знятого в університеті. Це робота про інформацію та її негативну сторону. Знімала для фестивалів в Києві й Одесі.
Сьогодні Таня багато працює на студії з дітьми. На СТМ же дівчина працювала з дорослими дівчатами й хлопцями:
З дорослими працювати прeкрасно, але рамки уяви у дорослих трошки вужчі, ніж у дітeй, тому я показувала всім мультики, які дещо ламали візуальний образ, створeний роками, чи хоч трохи змінювали його.
Тим, що вийшло у «підопічних» Таня задоволена. До всіх дрібних невдач підходила спокійно. Коли під час нічних знімань від деяких героїв почали відпадати ручки, Таня неквапливо приходила й допомагала поправити, закріпити руку й вдати, що нічого не сталося. Хоч всі боялися, що дрібні невдачі добряче зіпсують мультфільм, рух героїв буде штучним.
Дивилась і думала, що всі ми стрибнули вищe голови. Так, щодо тeхнічних складових, кількості кадрів чи плавності руху, не все було ідeально. Затe ідeя й сeнс вдалися. Я була вражeна, що цe можливо. Ну і учасники, мої бeзпартійні котики, думаю, були вражeні, що вони цe змогли зробити.