Відбулася презентація книги «ГЕНЕРАЛ ПЕТРО ГРИГОРЕНКО»

28 травня 2008 року в Києві видавництво «Смолоскип» презентувало книгу «Генерал ПЕТРО ГРИГОРЕНКО: Спогади, статті, матеріали». Упорядник та автор передмови – Олесь Обертас.

Книга «Генерал Петро Григоренко» є першою в Україні спробою цілісно представити українському читачеві постать Петра Григоренка (генерала Радянської армії, видатного правозахисника, публіци­ста, члена-засновника Московської та Української гельсінкських груп) як одного з найактивніших та найпослідовніших борців за громадянські й національні права та свободи в СРСР у другій половині XX століття. До книги увійшли спогади і статті Генерала, а також аналітичні, архівні, довідкові та фотоматеріали про нього. У цій вельми об’ємній книзі (832 сторінки великого формату) вперше цілісно і масштабно представлено особу видатного українця ХХ століття.

За життя Петра Григоренка зазвичай називали дуже лаконічно і водночас поважно й трепетно: ГЕНЕРАЛ. Так казали друзі його і вороги… Він для всіх був ГЕНЕРАЛОМ – чи то радянським, чи то дисидентським…

Петро Григоренко – один із тих прекрасних прикладів, коли людина створила себе сама. Саме такі люди ставали зразками для наслідування, ідеальними героями молодої Радянської держави, про яких писали книжки та складали вірші. «Я прожив довге і складне життя, пережив часи тривожні, бурхливі і страхітливі, заглядав смерті в очі. Був свідком руйнувань і пробудження. Зустрі­чався з безліччю людей, дошукувався, захоплювався, помилявся і прозрівав, жив серед людей і для людей…» – писав про своє життя Генерал.

28 травня в будинку «Смолоскипа» зібралися відомі діячі правозахисного руху колишнього Радянського Союзу і України – Мустафа Джемілєв (Сімферополь), Василь Овсієнко, Раїса Руденко, Євген Сверстюк, Богдан Горинь (усі – Київ), Євген Захаров (Харків), а також дослідники, що сьогодні займаються вивченням різних аспектів діяльності П. Григоренка, – Олесь Обертас (Київ), Гульнара Бекірова (Москва), Юрій Зайцев (Львів), Ірина Широкова (Київ) та представники засобів масової інформації.

М. Джемілєв – вважається одним із найближчих друзів та соратників Петра Григоровича. Нині М. Джемілєв – народний депутат України і голова Меджлісу (Парламенту) кримськотатарського народу, а в кінці 1960-х Джемілєв як активіст кримськотатарського національного руху довго жив у Петра Григоренко, будучи, фактично, його секретарем. За його словами, Генерал був не тільки одним із лідерів правозахисного руху – цієї «жменьки людей, що кинули виклик режиму». Він один із тисяч генералів радянської армії, поруч із академіком Андрієм Сахаровим боролися за повернення кримських татар на батьківщину. Тому й не випадково, що перший пам’ятник П. Григоренку, який з’явився в Україні 9 років тому, поставили саме кримські татари в Сімферополі. М. Джемілєв розповів, як він та його однодумці прагнули вибороти для Генерала звання «Герой України», яке з невідомих причин було відхилено і як хотіли минулого 2007 року на державному рівні відзначити його 100-ліття. Однак із усіх запланованих заходів вдалося реалізувати лише два, а саме – видати пам’ятну монету та конверт із зображенням П. Григоренка, які він і подарував всім присутнім на презентації.

Співголова Харківської правозахисної групи Є. Захаров присвятив свій виступ зв’язкам генерала та харківських дисидентів – Генріха Алтуняна, Владислава Недобори, Володимира Пономарєва, Аркадія Лєвіна. Всі ці люди були свого часу репресовані та активно співпрацювали із Генералом, а в перші роки перебудови стояли біля витоків створення Харківського «Меморіалу». Є. Захаров висловив надію, що під час перевидання цієї книги у майбутньому до неї увійде стаття під умовною назвою «Петро Григоренко та Харків», оскільки діяльність Петра Григоренка надзвичайно тісно пов’язана саме із цим містом.

Відомий колишній політв’язень В. Овсієнко розповів про те, що разом з своїми однодумцями він повторно має намір ініціювати питання про нагородження П. Григоренка званням «Герой України».

Історик Гульнара Бекірова, чия стаття про роль П. Григоренка в історії крим-ськотатарського національного руху представлена в книзі, показала копії недавно розсекречених документів КДБ про діяльність Генерала.

Знаний в Україні дослідник опозиційного руху, професор Юрій Зайцев зі Львова детально розповів про життєвий шлях Генерала та його внесок у зародження дисидентства в Україні. Він наголосив, на ролі П. Григоренка у створенні перших правозахисних організацій в СРСР – Московської та Української гельсінкських груп.

Є. Сверстюк, високо оцінивши книгу «Генерал Петро Григоренко». Під час свого виступу, наголосив на моральній позиції правдошукача П. Григоренка, його зв’язках з українськими дисидентами та значенні для опозиційного Руху цієї постаті. Раїса Руденко розповіла присутнім про ті давні часи, коли саме у них в родині зупинявся під час свого перебування в Києві П. Григоренко. Студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія» Ірина Широкова виголосила доповідь на тему: «Репресивна медицина у СРСР як засіб боротьби з інакодумцями (1960–1980 роки)», в якій детально зупинилася на постаті Генерала, який першим описав всі страхіття, які відбувалися з правозахисниками в «дурдомах» та його боротьбі за відстоювання прав людини навіть за таких важких обставин.

Упорядник книги та ведучий презентації Олесь Обертас розповів про історію створення цього монументального проекту із видання досі невідомих українському читачеві найважливіших праць П. Григоренка. Ініціатором створення книги став засновник та голова видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич, який напередодні відзначення 100-ліття з дня народження Генерала запропонував О. Обертасу стати упорядником цього уні-кального видання.

Головним своїм завданням під час роботи над книгою впорядник вбачав у пошуку та відборі тих праць Генерала, які б і сьогодні були цікавими не лише для фахівців та учасників Руху опору в Україні і кошишньому СРСР у другій пол. ХХ ст., а й для молодої аудиторії та студентства. Саме тому до книги увійшли статті, в яких висвітлюється перебіг подій у Другій світовій війні, протистояння правозахисника каральній психіатрії, численні виступи та звернення П. Григоренка.

Ці, на жаль, ще маловідомі українському читачеві публіцистичні праці П. Григоренка знайомлять нас не лише з епохою, в якій жив Генерал, а й із еволюцією поглядів щирого комуніста – від критики Комуністичної партії до відкритої боротьби з тоталітарною владою, до борця за Українську незалежну державу.

П. Григоренко у своїх творах постає перед очима читача і військовим страте­гом, і гострим безкомпромісним публіцистом, і точним мемуаристом, і природженим прав-дошукачем, і вірним товаришем, і мужнім захисником всіх пригноблених та по­неволених, і філософом, і борцем…

На початку 1980-х років Генерал підготував до друку книгу спогадів з промовистою назвою «У підпіллі можна зустріти тільки щурів…», яка була видана українською, російською, англійською, іспанською, німецькою та французькою мовами, де щиро розповів про своє довге і цікаве життя. Книга набула великої популярності – це було небачене на Заході свідчення: як радянський генерал, блискучий офіцер Червоної Армії, що користувався всіма благами і привілеями системи, стає інакомислячим, дисидентом, й відкрито виступає проти цієї системи. Ось як французька газета «Котідьєн де Парі» відгукнулася на видання книги спогадів: «Генерал Григоренко – особлива постать серед радянських інакодумців через його військову кар’єру… Григоренко – не бунтівник, а стратег. Він зважує всі «за» і «проти» перш ніж діяти, незважаючи на те, що він зовсім не холоднокровний. Саме завдяки своїм внутрішнім суперечностям і душевній боротьбі він відкриває і вказує іншим дорогу до добра, що ототожнюється зі шляхом чесної людини – до інакомислення».

Олесь Обертас зазначив, що «Смолоскипу» вдалося залучити до цього видання людей, які знали П. Григоренка особисто й були «членами його великої правозахисної родини». Це, зокрема, син Генерала Андрій, Микола й Раїса Руденки, а також друзі та однодумці Генерала – Сергій Ковальов (Москва), Леонід Плющ (Франція), Осип Зінкевич. Їхні надзвичайно важливі й цікаві статті-спогади, написані спеціально для цього видання, про цю непересічну людину підкреслюють загальний задум книги. Про правдиву мужність П. Григоренка і його боротьбу за права кримських татар, що вважають українського Генерала своїм національним героєм, розповідається у статті історика й дослідника історії кримськотатарського народу Гульнари Бекірової (Сімферополь – Москва). Таким чином, вдалося зібрати достатньо велику та представницьку команду авторів, які у процесі підготовки видання вносили дуже важливі та необхідні пропозиції для покращення книги.

Також варто згадати подячним словом Є. Захарова, В. Овсієнка, М. Джемілєва, Рафата Чубарова (Сімферополь), Олександра Даніеля (Москва), Генадія Кузовкіна (Москва), Ольгу Заславську (Будапешт), Ольгу Радомську, Ярославу Левчук, Наталю Котенко, які зробили надзвичайно великий внесок у пошук матеріалів та вдосконалення змісту та структури книги. Син Генерала Андрій, співпрацював з видавництвом протягом всього часу та дуже високо оцінив це перше в Україні видання про Петра Григоренка.

Хотілося б також звернути увагу на бібліографічний покажчик документів та матеріалів П. Григоренка, які зберігаються в Музеї-архіві українського самвидаву при видавництві «Смолоскип» у Києві (понад 2000 документів). Поряд із архівами Науково-інформа-ційного і просвітницького центру «Меморіал» (Москва), Архівом Відкритого суспільства (Будапешт) та архівом Амгерстського коледжу (США) – це одне з найповніших у світі зібрань документів про діяльність Генерала і українського правозахисника.

Олесь Обертас