1. Домівка
  2. Статті
  3. СТМ – НАТХНЕННЯ І ПОРЦІЯ ВІРИ У ВЛАСНІ СИЛИ

СТМ – НАТХНЕННЯ І ПОРЦІЯ ВІРИ У ВЛАСНІ СИЛИ

СТМ – НАТХНЕННЯ І ПОРЦІЯ ВІРИ У ВЛАСНІ СИЛИ

Ліза Жарікова

Цього року СТМ уперше відбувся в онлайн-форматі. З одного боку, я зраділа, бо це дозволяло нарешті взяти в ньому участь, незважаючи на роботу. З другого боку, спочатку поставилася трохи скептично: як же без їдальні, вечірніх посиденьок і ватри? Як взагалі учасники зніматимуть фільми? Як спілкуватися між собою і зберегти атмосферу?

Тема про метаморфози майбутнього в умовах карантину в онлайні трохи віддавала апокаліптичністю. Але в цілому виклик був цікавий: поєднати найбільш насичені дні роботи з активностями Семінару і не вмерти. З усіх запропонованих напрямків я взяла участь у трьох: поетичний турнір, написання новели та гранд-читання.

Не знаю, як то виходить, але СТМ надихає, якщо й не перемагаєш у челенджах. Поетичний марафон, наприклад, я програла в першому турі. Але відкрила собі кілька цікавих авторів та повеселилася, слухаючи вірші про нові закони для роботів.

Спостерігати за двіжухою, в якій не береш участі, теж було цікаво. Протягом цих днів нарешті зрозуміла, що таке перформанс і наскільки може бути пізнавально переосмислювати довколишній буденний простір. Надавати речам зміст або видобувати цей зміст з повсякденності. Або шукати незвичне довкола себе і працювати з цим. Шкодую, що не взяла участі, особливо у літературних перформансах. Тепер про натирання моркви чи чухання кота часто думаю категоріями перформансу, але оприлюднювати щось таке поки не планую. Фільми й анімації я передивлялася вже після закінчення СТМу: занурювалася, сміялася та дивувалася, бо знала, в яких умовах і як швидко робилися ці проєкти.

Моїм особистим проривом в нову реальність став тренінг із написання новели. Колись давно мене переконали, що проза — не моє. Тому я багато разів починала щось писати й ніколи не доводила справу до кінця, спотикаючись на кривих діалогах та нудних описах. Але якщо писати, мати дедлайн, інформативні лекції і хорошу компанію, можна раптом щось і дописати. Навіть у зовсім не рідному жанрі кіберпанку. Довести справу до завершення — потужне джерело натхнення для хронічного прокрастинатора. Окрім цього, зрозуміла, що дуже люблю вигадувати історії. Раніше я часто жалілася, що все, що хочу, не можна прожити за одне людське життя. Воно там просто не вміститься. Але ніколи до цього року не думала, що в життя письменника — чудово вкладаються ще й долі його персонажів. Раптом саме за цими відчуттями я насправді й сумувала так довго?

Проєкт з новелами, до речі, вийшов за межі СТМ. Те Ясінчук запропонувала не зупинятися й продовжувати писати історії з рандомно заданими параметрами. Сподіваюся, з цього виросте крута фантастично-літературна штука. Але й сам процес дає багато позитивних емоцій.

СТМ — це натхнення і порція віри у власні сили. Нові знайомства, які дають життя перспективним проєктам. Якщо раптом треба звідкись отримати чарівного копняка до творчості та знайти однодумців — вам сюди.

 

Фото – з сайту Літцентр.