Щоденник Винниченка: від конкордизму до вибухів пляшок із соком

Олег Коцарев
Триває академічне, коментоване видання корпусу щоденників письменника, мислителя, політика Володимира Винниченка. У «Смолоскипі» за сприяння Інституту літератури імені Тараса Шевченка, Комісії УВАН у США для вивчення і публікації спадщини Володимира Винниченка та Канадського Інституту Українських Студій побачив світ п’ятий том. Це – записи за 1932-1936 роки.
З усієї маси вражень, роздумів і фактів, якими Винниченко наповнював свої нотатники в цей період, мабуть, найбільше дописів особистого характеру. Тут, звісно, чимало побутових, організаційних моментів, що їх вистачало в далеко не найспокійнішої родини Володимира Кириловича і Розалії Яківни. Досить сказати, що саме в середині тридцятих років ХХ століття Винниченки купили хату в Мужені, що в Провансі, та переїхали туди жити з Парижа. Радикальна зміна обстановки для двох міських жителів, хоч і налаштованих радикально-експериментально (подружжя хотіло жити виключно зі своєї праці та харчуватися за фрукторіанською дієтою), зрозуміло, стало справжньою подією – тож сьогодні зі щоденника ми можемо дізнатися, як у минулому столітті переїздилося, як робили ремонт і облаштовували сад-город, нарешті, як невдала спроба заготувати виноградний сік призвела до «артобстрілу» з пляшок. Так само тут є замальовки з побуту натюристських колоній під Парижем і на Лазуровому березі.
Але концептуальніші й екстравагантніші – ті нотатки, де щоденні реалії Володимир Винниченко розглядає з точки зору психології та його персональних форм психоаналізу. Це й активне спостереження за власними снами, настроєм, сексуальною активністю, і хроніки своєрідного «виховання» підсвідомості («Підсвідомчика»). В останній сфері доходить аж до таких небуденних явищ, як отримання Володимиром Кириловичем листа від свого статевого органа (він інтимною чи родинною мовою автора щоденників звався «Малюна»). До речі, про «власну» мову – в записниках Винниченка дуже багато явищ, предметів і людей мають цікаві позначення-неологізми, від «Темняка» (ще одна назва підсвідомості), «Кохи»-Розалії до «Ді» – своєрідної «варіації» особистості самого Винниченка, коли він влаштовував собі побічні амурні пригоди. Подібні пригоди дружини письменник, схоже, йменував словом «хляпчик». А ідеї, думки деколи отримували назву «тями». Окремі винниченківські слова наразі лишаються не зовсім зрозумілими, як-от «стьон» (вочевидь, це якийсь психологічний стан, але який саме, не ясно). Є в нотатках і купа різноманітних нерозшифрованих схематичних позначок, скорочень – до прикладу, можна припустити, що «С. – 7» – це «семигодинний сон». Зрештою, читайте досить докладні примітки від упорядниці тому, Ольги Матвєєвої.
П’ятий том щоденників Винниченка несе багато інформації про взаємини автора з іншими людьми, поміж яких вистачало яскравих особистостей. Взяти хоча б видатного художника і радянського розвідника Миколу Глущенка. Подружжя Винниченків і Глущенків пов’язувала нескінченна синусоїда приязних моментів і сварок, на побутовому, світоглядному, політичному та психологічному ґрунті. Принагідно кажучи, читання щоденників залишає враження, що Винниченко взагалі досить легко і швидко радикально змінював судження про людей і не лише про людей. Така по-своєму мила легковажність химерно поєднується зі спостережливістю, скептицизмом і масштабом мислення цього письменника.
Вистачає, звичайно, дописів про творчість. Володимир Винниченко часто змальовував свої обставини письма, обсяг написаного за день, нотував плани майбутніх творів, фіксував долю вже створених текстів.
І – політико-філософський дискурс, що без нього годі уявити Винниченка як особистість і творця. У щоденниках він обмірковує і «перебирає» власні позиції (щоб не занурюватись у деталі, їх можна назвати близькими до радикального утопічного соціалізму, сам письменник часто вживав термін «конкордизм»), вибудовує їх як основу для сприйняття дійсності, намагається організувати «конкордистську» пропаганду тощо. Паралельно нотатки відбивають спостереження за поточним міжнародним політичним процесом, де Володимир Винниченко не без скепсису, але таки співчував лівим силам. Окремо стоять роздуми про Україну, реакції на новини і чутки з батьківщини. «Український текст» Винниченкових щоденників – це знову-таки синусоїда надій і розчарувань. Надій щодо експериментів більшовиків, щодо українізації, розчарувань, які приносили звістки про Голодомор, самогубства націонал-комуністів, посилення сталінських репресій та правої проросійської культурної політики. Письменник постійно мріяв і рефлексував про повернення до України. Можна лише порадіти за Володимира Кириловича, що його фантазіям не судилося втілитись.
П’ятий том щоденників Винниченка – важлива й помічна книжка для дослідників його життя і творчості, це самоочевидно. Але багатьом іншим читачам може бути цікавим яскраве письмо цих записників, їхня небанальна мова, несподівані повороти думки, життєві й інтелектуальні сюжети, а також знаки доби, зафіксовані українським письменником і громадянином світу.
Нагадаю, що книжку можна замовити в смолоскипівській інтернет-книгарні – https://smoloskyp.com.ua/product/shhodennyk-tom-5-1932-1936/