1. Домівка
  2. Статті
  3. ПОВЕРНЕННЯ ДО КЛАСИЦИЗМУ

ПОВЕРНЕННЯ ДО КЛАСИЦИЗМУ

ПОВЕРНЕННЯ ДО КЛАСИЦИЗМУ

Ольга Погинайко

Читачі знають Наталію Ксьондзик здебільшого як багаторічну редакторку “Смолоскипа”, людину, яка підготувала до друку понад 200 книжок. Проте Наталя також була прозірливим науковцем, і смолоскипівська новинка “Класицизм і соцреалізм”, куди увійшли її дослідницькі роботи та окремі статті – переконливе свідчення цьому.

Сферу наукових зацікавлень Наталії Ксьондзик нині можна назвати однаковою мірою нетиповою і “нетоповою”. Вона досліджувала класицизм. Спершу “класичний” – французький класицизм епохи “короля-сонця” Людовіка XIV. Пізніше – прояви класицизму в українській літературі, творчість неокласиків, а врешті – соцреалізм. “У сучасному літературознавстві склалася ситуація, в контексті якої класицизм опинився поза колом досліджуваних нині тем”, – констатує авторка, додаючи, що цю “дражливу тему” попросту намагаються оминати, а приналежна до нього література “опиняється у своєрідному вакуумі”.

Як певний вступ до теми можна розглядати розділ “Поетика трагедії у французькому класицизмі XVII ст.” У ньому авторка простежує класицизм від власне класичної доби аж до ХХ століття, дає огляд його критичної рецепції, а також – лаконічну, проте доволі повну характеристику Франції XVII століття, детально аналізує концепцію трьох єдностей.

Тут знайдемо також розповідь про французькі поетики до Буало, постаттю якого знання на цю тему часто як починаються, так і закінчуються. Водночас на момент появи його “Поетичного мистецтва” (1674), як підкреслює Наталія Ксьондзик, “всі найкращі твори вже давно були надруковані”, тож “трьома китами” французького класицизму слід вважати натомість тексти Шаплена, д’Обіньяка та “Дискурси” Корнеля. До слова, суперництво Корнеля і Расіна – двох провідних драматургів свого часу – додає аналізу неабиякої інтриги.

Ближче до України підходить друге дослідження – “Рецепція принципів класицистичної поетики в літературі Російської імперії XVIII-XIX ст.”. Авторка аналізує численні теорії приходу класицизму в літературу Російської імперії, до якої, слід відзначити, у той час належала і Україна. Поряд із представниками “російської версії” і радянського періоду (Бєлінський, Соболевський, Сумароков, Пумпянський), маємо аналіз поглядів на класицизм Єфремова, Чижевського, Зерова, Грабовича, Наливайка. “Українській версії” присвячена значна частина цієї роботи.

Особливе місце в дослідженні належить постаті Феофана Прокоповича, який, зауважує Наталія Ксьондзик, “фігурує приналежним до російської чи української культурної традиції в залежності від національності авторів дослідження. Ситуація вже надто звична для нашого літературознавства”. Детальний розбір “Поетики” Прокоповича та порівняння її з “Садом поетичним” Митрофана Довгалевського, на мою думку, – найцікавіша частина цієї роботи. Тут бачимо поради, як працювати над словом, котрі зовсім не втратили своєї актуальності: постійні вправи в стилі й навичках писання, перечитування попередньо написаного, переклади і пародії, врешті “знання  правдивих і видуманих історій, що здобувається читанням авторів”. Ба більше, всі ці “рецепти” успішного письма нині масово перекочували в різноманітні посібники з creative writing, що наштовхує на думку про їх близькість до класичних поетик (в чому, звісно, жоден з модних сучасних авторів не поспішає зізнаватися).

Врешті, в цій роботі дослідниця підводить нас до висновку про різні вектори руху класицизму в російській і українській літературах (хоч і на теренах однієї на той момент держави). Для російської літератури – це рух до класицизму доби абсолютистської монархії зі значним впливом сентименталізму і особливою увагою до високих жанрів. Тоді як українські письменники йдуть іншою дорогою – “класицистична тематика стала багатим полем для пародійного, бурлескного наслідування”, перетворилася на “високоякісні низові жанри” (що, не забуваймо, теж були повноправною частиною класицистичної системи жанрів). Так авторка виділяє ту точку, в якій класицизм стає рушієм для самоідентифікації і відмежування української літературної традиції від російської.

У дослідженні “Класицистичний дискурс в українській літературно-критичній думці ХХ століття (1920-1950-ті рр.)” Наталія Ксьондзик зосереджується на аналізі трьох “феноменів”: творчості неокласиків, вістниківсько-пражанському колі та Мистецькому українському русі.

Аналізуючи український неокласицизм, авторка проводить паралелі із класицизмом французьким, який теж добре знає. Зокрема, зазначає, що він постає у повоєнний період, “так само як колись із Фронди народжувався французький класицизм”. Простежує паралелі між “суперечкою давніх і нових” і літературною дискусією 1925-1928 рр., наголошуючи також на тому впливі, який остання мала на весь тодішній літературний процес.

Підмічаючи чіткі паралелі між класицизмом часів абсолютистської монархії і соцреалізмом, де також “кожен твір підпадав під ретельний аналіз з того приводу, чи відповідає він вимогам методи й ідеологічним настановам доби”, причому це “прибирає заальнодержавних масштабів, коли провідні політичні діячі опікуються долями своїх митців-васалів”, авторка в подальших дослідженнях звертається до теми соцреалізму.

Так у статті “До питання про дезінтеграцію соцреалізму” вона намагається встановити “дату смерті” цього методу, пропонуючи власну хронологію постання і занепаду соцреалістичного реалізму. У двох наступних роботах вона аналізує основні чинники його розпаду, серед яких особливо виділяє індивідуальну та національну ідентичність.

Останній розділ книжки містить рецензії, статті і редакторські передмови Наталії Ксьондзик, котрі з’являлися на різних літературних майданчиках і в книжках видавництва “Смолоскип”. Особливо слід виділити тут тексти присвячені Селінджеру та ле Клезіо, з яких читач побачить дещо інший образ авторки: не лише просто класицистично-стрункий, але дотепний та іронічний.

Підсумовуючи, хочу підкреслити, що роботи, вміщені в книжці “Класицизм і соцрелалізм”, вибудовуються в струнку систему, що дає можливість читачу зазнайомитися як з основними принципами класицистичної поетики і оцінити її вплив на всю історію літератури, так і сформулювати власну відповідь на питання, чи був класицизм в українській літературі, а можливо навіть – уже самостійно шукати далі.

 

Наталія Ксьондзик. Класицизм і соцреалізм. – К.: Смолоскип, 2020. – 312 с.