1. Домівка
  2. Новини
  3. Пам’яті Алли Горської

Пам’яті Алли Горської

Пам’яті Алли Горської

Анна Ратушна

26 вересня у заповіднику «Биківнянські могили» відбувся вечір до 90-річчя від дня народження видатної художниці-шістдесятниці Алли Горської.

«Смолоскип» традиційно бере участь у багатьох подіях у Биківні, так само видавництво долучилось і цього разу. Представник «Смолоскипа» Олег Коцарев представив нашу книжку «Алла Горська. Душа українського шістдесятництва», впорядковану Людмилою Огнєвою. Також він продекламував першу версію знаменитого вірша Василя Стуса, написану як відгук на трагічну загибель Горської –

Сьогодні – ти. А завтра – я,

і пустить нас Господь до пекла,

де нам на вічний біль – утекла,

в смерть перелякана земля.

І тільки горстка нас. Щопта

для молитов і сподівання,

усім нам смерть судилася зарання,

бо пізня суджена мета.

«Горстка», «щопта» – ці слова зі Стусового вірша не випадково стали «крилатими» й завжди неодмінно цитуються, коли мова заходить про тих, хто не побоялися чинити опір тоталітарному режиму в другій половині двадцятого століття. Вони засвідчують, як в одному тексті перетнулись і «заіскрилися» лінії напруги двох визначних творців одного покоління.

На цей та інші вірші Стуса, а також на твори Василя Симоненка проспівав свої пісні бард Ігор Двигало. Зв’язок Симоненка і Горської, зрештою, особливо очевидний саме в Биківні. Адже саме вони разом з Лесем Танюком і відкрили для громадськості в шістдесяті роки правду про поховання в цій місцині розстріляних у сталінські часи. І саме вони двоє завчасно пішли з життя нібито випадково, але так, що дуже важко не запідозрити радянські спецслужби.

Взяла участь у заході в Биківні Олена Лодзинська, завідувачка Музею шістдесятництва. Вона представила фотоальбом, присвячений Аллі Горській і виданий музеєм. У ньому є чимало цікавих, колоритних архівних фотографій, а також праць самої Горської та її колег. Згадуючи про відвідини художницею Биківні в шістдесятих, вона уточнила офіційні спогади Танюка про цю подію. Якщо записав Лесь Танюк лише те, що Алла Горська розплакалася, побачивши, як діти граються у футбол черепами, то неформально розповідав, що вона при цьому лютувала і дуже сильно лаялася. Здавалося, дрібниця, яка, проте, багато свідчить про настрій і характер людини. Олена Лодзинська також прочитала рядки Василя Симоненка, написані після відкриття Биківні, які пізніше, щоправда, модифікувались у вірш із дещо іншим звучанням –

Ми топчемо і ворогів, і друзів,

О бідні йорики, всі на один копил.

На цвинтарі розстріляних ілюзій

Уже немає місця для могил…

Особливою подією став виступ онучки Алли Горської – Олени Зарецької, до речі, так само художниці. Вона приїхала до Биківні з маленькою дитиною, символічно продемонструвавши, що видатний рід триває. З її слів, навіть вона дотепер знає про Аллу Горську менше, ніж хотілося б, а тому підтримка пам’яті про художницю та подальші дослідження залишаються надзвичайно актуальними.

Поет і видавець, давній учасник «смолоскипівських» подій Сергій Пантюк розповів, що сам дізнався про Аллу Горську ще в дитинстві, на літературній студії. Він зазначив, що яскравість і харизма цієї постаті робить її ідеальною кандидаткою в героїні історичних романів і фільмів та закликав письменників і режисерів не пропустити такий образ.

Художник Володимир Прядка – не лише сучасник, але й учень Алли Горської. Він розповів про знайомство з нею, про те, як вона почала викладати в нього в Республіканській художній школі імені Тараса Шевченка. Митець переконаний, що з того невеличкого кола людей, які навчалися в Горської, утворилася її окрема мистецька школа. Згадки про спілкування з художницею (до речі, як каже Прядка, на початках учні знали її як цілком російськомовну людину, котра лише з часом «українізувалася»), про її творчі дискусії з чоловіком Віктором Зарецьким, про знамениті київські колядування шістдесятих років, про смолоскипну ходу відтворили ту неповторну атмосферу творчого і громадського підйому, яка задала напрям і інерцію на кілька подальших десятиліть. Володимир Прядка розповів і про відчуття та події, пов’язані з загибеллю Алли Горської, про версії цієї події, що ходили в їхньому колі спілкування.

І, звичайно, традиційною ведучою заходу стала заступниця генерального директора з наукової роботи Тетяна Шептицька. Вона розповіла про чимало важливих деталей як із біографії Алли Горської, так і з історії Биківні. А на завершення учасники вечора поклали квіти до Пам’ятника репресованому, що стоїть біля в’їзду до заповіднику «Биківнянські могили» на узбіччі траси Київ-Чернігів. Пам’ять про Аллу Горську триває, її творчість продовжує викликати інтерес, не забувають люди й про болісну таємницю її загибелі. Хочеться вірити словам Сергія Пантюка, сказаним уже після завершення меморіального вечора, в неформальному спілкуванні, що правда про цей злочин рано чи пізно обов’язково вийде на яв.

Дякуємо за фото Тетяні Шептицькій.