Ольга Погинайко. ВЕЧІР ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ КРУТ У КИЄВІ
29 січня у київському Будинку Вчителя (Української Центральної Ради) відбувся вечір вшанування студентів полеглих у бою під Крутами, організований видавництвом “Смолоскип”, українським відділенням ПЕН-клубу і Будинком Вчителя. Вечір відвідала дружина Президента України Катерина Ющенко.
Розпочав захід директор видавництва “Смолоскип” Ростислав Семків. Він привітав першу леді та виголосив коротку промову, у котрій зазначив, що українці часто недооцінюють себе: кажуть, що неорганізовані, що бракує історичної пам’яті та, щонайгірше, віри. Проте змогли ж свого часу ці три сотні молодих і зовсім недосвідчених у військовій справі студентів зібратися, повірити в себе і протистояти на порядок більшій армії! Завдяки їм нині можна провести подібний захід – відтак ми повинні більше вірити в себе, свої сили та свою країну.
Слова щирої подяки з уст першої леді почули засновник і голова “Смолоскипа” Осип Зінкевич та його дружина Надія. Пані Катерина Ющенко наголосила, що і в діаспорі подружжя Зінкевичів завжди докладало своєї праці до вшанування героїв Крут. І тим важливіша їхня праця, що вони продовжують робити це тут, в Україні. Адже сьогодні потрібно ще дуже багато працювати, щоб врешті побудувати ту Україну, якою ми хотіли би її бачити.
Голова Українського відділення ПЕН-клубу Євген Сверстюк, цитуючи рядки зі славетного вірша Павла Тичини “Пам’яті тридцяти”, наголосив, що Крути – це передусім перемога духу.
Добре бути молодим українським письменником сьогодні. Адже нині перед ним не постає питання мови. Це ж так природно – писати в Україні українською, але ще зовсім не так давно усе було по-іншому. З такої тези розпочав своє слово поет, лауреат літературної премії видавництва “Смолоскип” Микола Леонович із Полтави, і продовжив: якби не ті молоді хлопці у далекому 1918 році, а далеко пізніше інша, але така ж юна українська молодь у 1991 під час Революції на граніті й у 2004 під час Помаранчевої революції, то тепер, ймовірно, бути українським письменником було б далеко не так комфортно. Він також додав, що нині Крути – це легенда, і от коли вона стане міфом, і з’являться інші українські письменники, які будуть цей міф деконструювати, нам нічого буде боятися за нашу національну ідею і національну ідентичність.
Після закінчення короткої офіційної частини розпочалося музично-поетичне дійство “Дзвонять Серця ваші вічні”, режисером якого виступила лауреатка премії ім. В. Стуса Олена Голуб. Під її керівництвом учні та молоді актори Антон Дворняков, Микола Косицький, Олеся Голуб та Леся Матвійчук створили неповторну урочисту та щиру атмосферу, позбавлену зайвого пафосу, але сповнену непідробної шани перед героями Крут. Особливо гості вечора вітали відомого в Україні виконавця історичних пісень і дум Тараса Компаніченка та його гурт «Хорея козацька», а також молодого бандуриста Данила Мельника.
Нині заведено нарікати на “любов” українців до вшанування трагічних історичних дат. Мовляв, ми постійно фокусуємося на тому “як нас били” (словами Оксани Забужко) і тому не можемо здобутися на створення сильної, незалежної держави. Зерно правди у цих словах є, але історична пам’ять – це не тільки, і не стільки бравада або демонстрування того, які ми чудові і міцні. Історична пам’ять має вчити, особливо на помилках, і зокрема тоді, коли ці помилки коштували життя кільком сотням молодих людей. Подія, що сталася на станції Крути, у комплексі з усім тим, що їй передувало: недалекоглядністю тогочасних українських керманичів і фактичним розпуском війська, ударом у спину на заводі «Арсенал» та іншими – це найближчий до сучасності приклад, а тому і найбільш болючий. Пам’ять про нього – історична і навіть фізична, як біль від втрати сина чи брата, – має на довгі роки убезпечити нас від схожих ситуацій.
