ОЛЬГА ПОГИНАЙКО. СТМ-2016: НАСТЯ – ЗНАЄ!, ГОЛОДНІ СОБАКИ І ЗВІДКИ РОСТУТЬ НОГИ В ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ КРИЗИ

З 4 по 8 травня 2016 р. на базі відпочинку “Дубки”, що в Ірпені, пройшов черговий, уже 22 Семінар творчої молоді видавництва “Смолоскип”, участь у якому взяло майже 100 молодих митців, політологів і журналістів. Упродовж семінару було проведено загалом 12 лекцій, презентацій та дискусій, підготовлено 7 сценаріїв і знято 3 короткометражні фільми за книжками смолоскипівських лауреатів, підготовлено поетичний перформанс 10 молодих поеток, проведено політичну гру, а також відбулися зустріч із Сергієм Жаданом (теж, до речі, активним семінаристом – на початку існування СТМу в 1990-х) і кілька поетичних вечорів.

Власне, отак виглядає суха статистика, за якою – п’ять днів радості, креативу і просто-таки фантастичних людей.

Розповідь про Ірпінь (це так СТМ називають у видавництві між собою), почну із політичної гри. Цього року учасники мали вибрати собі прем’єра і кабінет. Для пересічного українця нездатність українських політиків і депутатів спільно працювати на результат є водночас і незбагненною загадкою, і причиною розчарування, апатії і подекуди навіть неприхованої ненависті. СТМівська політична гра доволі часто моделює ситуацію в державі і стає передвісником подій, які потім повторюються у “великій політиці” (“хрестоматійний” приклад – створення широкої коаліції в парламенті семінару у 2006 році, і формування “ширки” за деякий час того ж року у Верховній Раді). Цього разу політгра, як і вся політична ситуація, зрештою, була схожою: учасників поділили на фракції (фіолетові, зелені, сині, червоні, коричневі й білі) та позафракційних пропорційно до кількості депутатів у ВР і поставили завдання, яке стояло перед народними депутатами ще у березні-квітні цього року – створити коаліцію та обрати собі уряд. Що з того вийшло? Гм, добре, що ВР справилася до СТМу… 🙂

У цьому місці полишмо політичну гру, тримаючи інтригу про майбутнє українського парламентаризму, і повернімося до найбільш місткого блоку семінару – круглих столів. За останні кілька років вони зазнали певних змін, перетворившись із власне круглих столів на серію лекцій-презетацій та дискусій.

Відкрила цей блок 5 травня велика тригодинна сесія співробітниці інституту масової інформації Ірини Чулівської. Перша частина – дискусія “Два роки війни: чи спрацювала українська контрпропаганда” – модерована спільно із Андрієм Шийчуком, повернула учасників до теми, яка звучить на СТМі вже другий рік поспіль. Питання, чи справляється “мінстець”, чи воно взагалі потрібне, і ширше – чи потрібна контрпропаганда як така і чи повинні нею займатися журналісти (або хто повинен?), викликали жваву дискусію поміж учасниками. Проте друга частина – лекція “Основи цифрової безпеки: як захистити свої пристрої та облікові записи” – виявилася ще цікавішою і, що важливо, мала прямий, прикладний результат. Пообіді того дня відбулася ще одна лекція-презентація “Мистецька репрезентація Чорнобильської аварії в антропологічному дискурсі сьогодення”. Авторка Ярослава Яковлєва розповіла багато цікавих і маловідомих фактів про Чорнобильську катастрофу, про її образ у сучасному мистецтві – від друкованої мемуаристики до кіно, комп’ютерних ігор і плакатного мистецтва – а також про власні поїздки в зону відчуження.

Наступного дня програму семінару відкрив великий освітній блок. Лекції-презентації “По світу по освіту” Тамари Марценюк і “Переваги і можливості академічного туризму” Аліси Безман були присвячені можливості повчитися закордоном на різноманітних західних (але не тільки) стипендійних програмах. Тамара при цьому опиралася на видану в “Смолоскипі” її книжку, що за останні кілька місяців стала бестселером видавництва, Аліса ж зосередилася на практичних порадах з написання мотиваційного листа – одного з основних документів для отримання стипендії чи гранту на наукові дослідження. Підсумувала цей блок дискусія “Про що мовчать студенти?”, в якій обговорювали проблеми студентського самоврядування, самостійного формування навчальних планів, тощо. Того ж дня відбулася ще одна лекція-презентація “Як створити унікальний проект”, під час якої авторка Юлія Похолюк представила власний уже успішний проект «Автостопом по Україні».

Передостанній день семінару мав практично-мистецький ухил. Відбулися 4 лекції презентації, які можна об’єднати формулою “поради молодому автору”. Андрій Шийчук презентував своє дослідження “Поетична кар’єра в Україні”, для якого провів серію інтерв’ю, зокрема із Юрієм Андруховичем і Катериною Бабкіною. Презентація “Куди подітись молодому автору: як і де видати першу книжку і що з нею робити потім” директорки книгарні “Смолоскипа” Ольги Погинайко розкривала більш практичні питання – пошуку свого видавця, пошуку коштів на видання книжки, а також її подальший рух до читача. Продовжив прикладну частину лауреат “Смолоскипа” Олег Шинкаренко, який у доповіді “Як успішно продати вашу книжку: корисні поради письменнику” розповів про способи просування книжки на прикладі другого видання його роману “Кагарлик”. Нарешті Іванна Урда провела презентацію “Як організувати літературний вечір”. Підсумувала цей блок ширша дискусія “Бізнес або творчість: чи повинен успішний письменник бути шоуменом”, модерувала яку Ярослава Литвин, лауреатка літературного конкурсу “Смолоскипа”, авторка роману “Роза Вітрів”.

На завершення лекційно-дискусійної частини учасники семінару мали змогу дізнатися ще й про український шоу-бізнес та про те, які поетичні тексти уважаються “форматом” для того, щоб бути перетвореними в успішну пісню. Про це розповіла Олена Карпенко (сценічне ім’я – Соломія). Свого часу Олена теж виграла конкурс “Смолоскипа” із дослідженням “Троянські коні телереклами”, її книжку було видано у 2008 році.

Поетичні вечори на СТМах – це давня і непорушна традиція. Цього року “офіційних” вечорів було три (неофіційних, – це коли критична маса поетів на квадратний метр така висока, що перша ліпша розмова стихійно перетворюється на декламування власних і чужих віршів, або на джем-сейшн з гітарою і барабаном – давно ніхто не рахує). Першого ж дня відбувся традиційний поетичний вечір лауреатів при ватрі. Свої тексти читали Павло Коробчук, Богдан Горобчук, Оксана Гаджій, Заза Пауалішвілі, а після цього – співала Христя Халімонова. Наступного дня увечері пройшов цілий реп-батл та вечір електронної поезії. Саме тут у імпровізації Миколи Леоновича з’явився слоган-мем “Настя – знає!”, що зіграв неабияку роль у висліді політичної гри. Але Микола від другого туру відмовився, тож більше шансів на перемогу отримали молодші автори. Перемогла у батлі Яніна Дияк.

Нарешті третього дня пройшов вечір поетичних перформансів, підготовлений Катериною Девдерою, Катериною Рудик і Ганною Пастушенко. Поетичні перформанси – не менш традиційна частина семінару, ніж власне поетичні вечори, проте аж до цього року вони залишалися в тіні чи то слемів, чи навіть просто читань. І якщо фільми на СТМі зазнали стрімкого розвитку, за 5 років перерісши із фотороманів у повноцінні короткометражки, то поетичні перформанси зробили якісний стрибок саме цього року. Власне, це вже були не просто окремі виступи, а ціле поетично-перформативне дійство, яке після певного допрацювання і «полірування» цілком може бути представлене на більших літературних і мистецьких фестивалях, як то Гогольфест чи навіть Книжковий арсенал.

The least but not last у історії з поезією на СТМі – приїзд Сергія Жадана і гурту “Собаки в космосі”. Сергій розказав, як свого часу і сам був активним учасником Ірпенів, що тоді ще проходили на базі Спілки письменників, як знайомився тут зі своїми однолітками-письменниками і як це впливало на їхню подальшу долю в літературі, підсумувавши, що врешті саме в такий спосіб одна людина – засновник “Смолоскипа” Осип Зінкевич – змогла позитивно вплинути на цілий літературний процес. Наприкінці зустрічі Сергій зачитав декілька віршів зі своєї нової збірки, що має вийти друком уже восени. А пізно увечері, коли після концерту в Києві, Жадан і “Собаки” повернулися на базу, з’явився ще один мем, який надовго запам’ятається цьогорічним семінаристам, – “приїхали голодні собаки”. Бо тільки вони знають, що фраза ця означає, “що у тебе в холі Жадан із “Собаками в космосі”, які приїхали вночі після київського концерту в Ірпінь, стомлені і голодні, чекаючи, поки їм знайдуть щось поїсти, грають нічну акустику при світлі новорічної гірлянди” (цитата із ФБ Марії Ковальчук).

Нарешті, короткометражки. Цього року дирекція семінару пішла в розвитку мініфільмів ще далі, вивівши написання сценаріїв за межі власне СТМ, оголосивши конкурс за кілька тижнів до його початку. Так знімальні групи отримали готові сценарії (всього 7, з них обрано для роботи 3) і додатковий день на власне зйомки й монтаж. Як результат – стрічки стали довшими і загалом якіснішими, деякі з них, як на мене, цілком можна подавати, наприклад, на кінофестиваль “Молодість”. Перемогу у конкурсі короткометражок здобуло мистецьке об’єднання “Монохромний голуб” (Марія Ковальчук, Олександра Кир’янова, Назарій Залуцький) зі стрічкою “Роза вітрів”, відзнаку за найвищий ступінь метафоричності стрічка Богдана Стрільчика “Холодний фронт”, за технічну досконалість і за найкращу режисуру – фільм Олега Лимарчука “Job”. Відзначено також найкращих акторів – Марію Ковальчук за роль Рози Вітрів, Олега Лимарчука за роль безхатька, а також директора видавництва Ростислава Семківа за найкращу епізодичну роль Йозефа.

А тепер повернемося до політики. Цього року багато учасників приїхало на СТМ уперше, тож першого дня політична гра проходила відверто мляво. Аби її пожвавити організатори увели в гру постаті олігархів (члени оргкомітету Ольга Погинайко і Микола Леонович), також запросили до активної участі Президента СТМу Настю Євдокимову. За задумами організаторів олігархи мали прослухати кандидатів у прем’єри та їхні програми й підтримати когось із них фінансово (справжніми гривнями), надавши їм ресурси для проведення кампанії. Проте виявилося, що вони мають свій погляд на розвиток подій. Розцінивши програми фракцій як популістські й безпредметні, вирішили натомість запропонувати власного кандидата в прем’єри. Вранці наступного дня в ефірі СТМу з’явилося відеозвернення президента, в якому Настя Євдокимова пропонувала підтримати альтернативного кандидата. Цілий день тривали інтриги й домовленості, умовляння й підговороювання. Виконуючи роль олігарха, я направду була заскочена, і то неприємно, тим, як легко учасники погоджувалися віддати свій голос, як мало для того було потрібно і часу, і ресурсів. Не буду переповідати всіх деталей, скажу тільки, що рівно за день роботи ми з нуля отримали 24 голоси проти 12, утім до перемоги нам усе-таки не вистачило 8 голосів, тож визначили двох кандидатів-«фіналістів» – Дмитра Єршова і Всеволода Жейка – і перенесли вибори на наступний вечів. За цей час противники олігархів – фракція кольорових оговталася, тож коли учасники зібралися на фінал політичної гри, то побачили повний арсенал більш чи менш брудних прийомів (звісно, з кожної сторони). У сухому залишку СТМ отримав спікера (Яніна Дияк), новий регламент, що дозволяв голосувати “проти всіх”, і не отримав ні прем’єра, ні кабінета, а члену оргкомітету Руслану Голубіцькому було присвоєне звання “батька нації” і вручена булава… Як підсумувала врешті ведуча Ірина Чулівська, такої брудної політичної гри, як цього року, на семінарі не було давно. Утім, саме так, вочевидь, і виглядає реальна українська політика. Відходячи від ролі олігарха, мушу сказати, що я рада “нічийному” висліду, бо “договорняки” не спрацювали, окрім іншого, ще й тому, що поміж депутатами знайшлися ті, хто готовий був відстоювати свої ідеали і починати все спочатку. Так що якщо наступна парламентська криза закінчиться достроковими виборами – ви знаєте, звідки ноги ростуть. 🙂