ОЛЬГА ПОГИНАЙКО ПРО ВІДЕОБЛОГ СМОЛОСКИПА: “ПАНДЕМІЯ – НЕ ПРИВІД СИДІТИ НА МІСЦІ”

Віднедавна Смолоскип розпочав новий проект – книжковий відеоблог «Віртуальна полиця», який з’явився на YouTube-каналі «Смолоскип: українська книгарня» в інтернеті. Ми вирішили поспілкуватися з ведучою «Віртуальної полиці». Це добре знайома вам директорка смолоскипівської книгарні Ольга Погинайко.

Пані Ольго, розкажіть, будь ласка, про книжковий відеоблог Смолоскипа – що цікавого й особливого там можна побачити?

Ідея книжкового відеоблогу виникла у нас десь на перетині цьогорічного відчуття нестачі спілкування з читачами на стенді “Смолоскипа” на книжкових ярмарках (і нестачі самих книжкових ярмарків), а також розуміння того, що навіть у пандемійний рік (особливо в пандемійний рік!) не можна просто сидіти на місці.

“Віртуальна полиця” – так ми назвали наш відеоблог – це такий своєрідний віртуальний стенд. Тут ми розповідаємо про книжки видавництва: як новинки, так і ті, що з’явилися раніше. Говоримо про речі, які зазвичай цікавлять відвідувачів виставок: що саме вміщено в тій чи іншій книжці, яка історія її появи, що зачепило особисто нас. Тобто йдеться передусім про речі, які можуть дати вам можливість скласти загальне враження і зацікавитися. Також по можливості показуємо окремі фотоматеріали і обов’язково читаємо уривки текстів, аби дати нашим читачам/глядачам відчуття авторського стилю. Бо, погодьтеся, в книжці важливо не лише, що написано, але й особливо – як це зроблено.

А в описах до відео ми намагаємося дати читачам додаткові корисні посилання, що допоможуть рухатися далі в цій темі. Часом це електронні публікації, посилання на зміст чи уривки з видання, часом – рецензії чи інші відео автора книжки, а в розповіді про Щоденники Винниченка, наприклад, – посилання, де можна знайти електронні версії раритетних нині перших діаспорних томів. Ну, і звичайно, це посилання на сайт видавництва, де ви можете дізнатися про книжку більше.

Про що вже встигли поговорити і що планується?

На даний момент вийшло вже шість випусків “Віртуальної полиці”.

Ми розпочали з книжки, яка далеко не найновіша в смолоскипівському каталозі, але на початку цього навчального року пережила просто бум замовлень. Це “Антологія української літературно-критичної думки першої половини ХХ століття”, упорядкована професоркою Києво-Могилянської академії Вірою Агеєвою. Ми пов’язуємо цей сплеск інтересу дистанційним навчанням у вищій школі: багато студентів, а часом і викладачі, втратили можливість прочитати необхідні тексти в бібліотеці. Тож ми детально розповіли, що в цій книжці є. І судячи з динаміки переглядів найпершого відео – зробили правильно.
Окрім “Антології…”, ми встигли розповісти про 2 новинки 2020 року – “Класицизм і соцреалізм” Наталії Ксьондзик” і новий, уже п’ятий том Щоденників Володимира Винниченка; привідкрили ключову для “Смолоскипа” шістдесятницьку тематику – “Вибрані твори” Василя Симоненка, Василя Стуса і Леся Танюка та альбом-монографію, присвячену Галині Севрук; а також трохи зачепили нашу мемуаристику розповіддю про “Тисячу доріг” Марії Савчин.

Важливо, що ми говоримо про книжки, які вже вийшли, і ми можемо показати читачам не лише зображення обкладинки, а власне книжку: якого вона формату, якого обсягу, який у ній папір. Це нібито й не найголовніше, бо в книзі важить передусім змістовне наповнення, але по собі знаю, що ці “фізичні параметри” часом стають вирішальним аргументом у рішенні, що ж почитати далі.

З’явилося трохи нетипове, але дуже важливе для нас відео про літературний конкурс “Смолоскипа”. У ньому ми дали відповіді на ті питання, які нам найчастіше надсилають через соцмережі та іншими каналами: про вік конкурсантів, про вимоги до рукописів (наприклад, чому це досі паперовий рукопис), як працює журі і багато іншого.
Окрім цього плануємо зробити випуски, присвячені “білій серії” Вибраних творів, нашим поетичним антологіям, дисидентській (і не тільки) мемуаристиці. Щойно з’явиться з друку книжка “Бунтарки: українські жінки і модерна нація” – будемо готувати випуск і про цю книжку.

Які ваші відчуття від цього формату?

Формат наших відео водночас і дещо незвичний для YouТube, і навіть символічний для нашого часу.

Це формат коротких Zoom-зустрічей. Незвичність полягає в тому, що ми не робимо для цих відео спеціального монтажу, не знімаємо окремих дублів. Фактично, це жива розмова. Так воно і в підназву винесено – “розмова про книжки”.

Здебільшого це розмова між мною і директором видавництва Ростиславом Семківим. Хоча починаючи із шостого відео ми вже стали залучати гостей. Так у розповіді про Щоденники Винниченка взяв участь Олег Коцарев, який розшифровував скани записників Володимира Кириловича.

Я би сказала, що це щось середнє між власне відео для YouТube і подкастами. Ви цілком можете слухати його як фонову розповідь, лише час від часу перемикаючи вкладки тоді, коли ми показуємо картинки.

Які є перші реакції, відгуки глядачів? Що їм найбільш цікаво?

Ну, поки що ми ще не можемо похвалитися тисячами переглядів, але ставимося до цього спокійно. Наш влог не є масовим розважальним контентом, він радше просвітницький. Але ми вже отримали першого бота, а тому можемо сміливо вважати, що досягли успіху 🙂
Найбільше відгуків ми, цілком сподівано, отримали до відео про “Вибрані твори” Василя Симоненка і Василя Стуса. Власне, ці книги належать до наших бестселлерів.

До речі, плануємо з часом розширювати інтеракцію з нашими читачами. Зокрема, давати можливість ставити запитання до книжок, адже на виставковому стенді це завжди розмова, а часом навіть запальна дискусія ))

Цікавий ось який момент – зрозуміло, що зараз відеоблоги в тренді, вони привертають увагу, формують навколо себе аудиторію. Але наскільки ця аудиторія готова потім виходити з онлайну та читати книжки, про які щойно дивилася відео? Чи немає ризику, що увага ця, так би мовити, залишиться в межах гортання соцмереж?

Така небезпека є, звичайно. Але я налаштована позитивно. Є така притча про двох менеджерів, які поїхали налагоджувати продаж взуття в Африці. За якийсь час один пише звіт, що це безнадійно, бо тут усі ходять босі. А інший – що це перспективне місце, бо тут ще всі ходять босі. Так от, я з тих других 🙂
Для нас це передусім новий канал комунікації. Оскільки саме я займаюся продажами, то бачу, як такі зусилля разом дають кумулятивний ефект, хоч, може, і не такий стрімкий, як ми би хотіли. Вода камінь точить.

І навіть греблю рве… Ви вже сказали, що «Віртуальна полиця» не лише рекламний, а й просвітницький проект, промоція читання, книжки. Про необхідність підтримки культури читання сьогодні говорять багато, але, здається, ідеального рецепту ще не знайдено. Чи можна сформулювати рецепт популяризації читання від Ольги Погинайко?

Не можна 🙂 Жарт!

Насправді я не маю іншого рецепту, як починати від найменшого: читати для дітей, читати з дітьми і просто читати на очах у дітей. Щодо можливого спонукання до читання дорослих – тут я взагалі швидше скептична. Хіба що хтось буде читати дітям – і втягнеться. Чому ні.

Важливо зауважити, що йдеться про читання саме книжок. Бо сучасна людина читає дуже багато, певно, більше за всі попередні епохи, просто здебільшого це якісь дурниці в соцмережах 🙂 Тим часом уже є дослідження про те, що це насправді різне читання, наш мозок по-різному сприймає ці види текстів, по-різному їх обробляє. Це важливий момент, на ньому потрібно наголошувати.
Одне можу сказати точно: я впевнена, що книжка не зникне. Бо що може бути краще, ніж посеред осінньої мряки загорнутися в тепле покривало, взяти горнятко запашної кави і поринути в пригоди.

Розмовляв Микола Третяк