Олена Павлова.«Забавні скульптури» для Насті
Поки у Гуляйполі молоді поети писали сучасну поезію батогами і зубами на сідницях молодих поеток, у Києві нарешті відкрилася перша масштабна виставка у «Мистецькому Арсеналі».
Державний комплекс «Мистецький Арсенал» претендує на роль українського Лувру, але потрібно ще багато зусиль і часу для здійснення цієї мети. Першим кроком стала виставка “De Profundis” (“З глибин…”), яка представляла різні віхи української пластики. Вона поєднала скульптуру, відеоарт та музичні інсталяції. Залу поділили на декілька тематичних експозицій: були тут і прадавні «антропоморфні стели», трипільська пластика, народна дерев’яна і барокова скульптура, роботи майстра Пінзеля та Олександра Архипенка і сучасна скульптура. Назвою виставки став рядок із 129 псалма «З глибин взиваю до тебе, Господи» – і глибина була відчутна. Не тільки духовна, часова, але й музична і музейна. Експонати взяли із колекцій майже двадцяти музеїв, історико-культурних заповідників, мистецьких галерей і приватних фондів.
Перше, що відчуваєш, зайшовши до величезної зали – це запах скошеного сіна. Воно було елементом та частиною експозиції і додавало атмосфері спокою. Здавалося, що зала така велика, що по ній ходить вітер. Але й вітер був частиною виставки – його завивання лунало у музичній інсталяції. Біля купи сіна стояв столик із ліпленими фігурками із сирої глини.
– Візьміть її лівою рукою і привітайтесь, – сказала майстриня, даючи мені глину.
Я сказала вимушений «привіт» сірому шматкові і почала гріти і м’яти його у руках.
– Ні, спершу зліпіть кульку. Ви повинні з нею познайомитися! – продовжувала жінка.Я роздратовано відповіла, що ми вже знайомі. Коли сірий шматок набув форми рибки, роздратування, накопичене протягом дня, зникло. Ці глиняні фігурки стануть частиною декору Чаші, яку виліплять до кінця виставки відвідувачі і професійні майстри.
На перший погляд виставка не пропонує нічого цікавого для тих, хто був у музеях, скульптурних салонах і давно знає всі вигини пласких торсів Архипенка. Сучасна скульптура виглядала як щось середнє між скіфськими ідолами і наївною народною творчістю; втім, це добре вписалося у загальний фон. “De Profundis” поєднала інтерактивність, синестезійність пластичних та звукових мистецтв, історичні артефакти з інвентарними номерами і сучасні не зовсім зрозумілі експерименти. Враження людей гарно характеризує діалог із книги відгуків: «Очень странная выставка… Есть забавные скульптуры, но в основном что-то непонятное! Мне не очень понравилось! Настя » «Настя, ти дура! Якщо ти не бачиш пейзажу, то йому від цього не гірше і не краще…»
Тисячолітні стели із витертими часом малюнками нагадували сад каміння. Тут панувала особлива медитативна атмосфера. Причетними до її створення були позолочені дерев’яні статуетки біблійних персонажів, зали із сіна, особливе світло, Лавра за вікнами і безліч янголів – серйозні церковні та пустотливі із трубами на завісі барокового театру. Золотокрилий янгол на колінах, який склав руки в молитві, став символом виставки.
Не люблю безглуздих відеоінсталяцій у сучасних галереях, але цього разу все було змістовніше. Я сиділа сама серед рядів стільців і гіпнотично дивилась на екран, де на фоні потоку води з’являлися і зникали прадавні кам’яні скульптури під церковну та класичну фортепіанну музику. “De Profundis” – це багатоголосся язичницьких, православних та католицьких молитов у камені і дереві. Втім, трипільські черепки, класичний авангард Архипенка, кострубатий contemporary art і сакральна скульптура разом – досить складний мікс. Прагнення поєднати все – практично нереальне завдання, адже не зрозуміло чому саме ці експонати репрезентують віхи української пластики, невже скульптура завжди була лише елітарною і важкою для розуміння?
Неподалік від Мистецького Арсеналу, на Співочому полі в цей же час відбувалася щорічна квіткова виставка. Цього разу для квіткових інсталяцій обрали тему «Казки». Квіткові жаби, черепахи Тортилли і коти Леопольди мали набагато більший успіх серед народу, ніж сакральна скульптура і хорова музика. Усі квітково-казкові сцени виглядали однаково: кілька щасливчиків позують, обіймаючи Царівну-Жабу, решта чекає, доки ті відійдуть. Бабусі з фотоапаратами кричать онукам, щоб ті обернулися і подивилися в камеру. Деякі менекени вже чомусь лисі, що додає панківських мотивів до загального кітчу. Метелики, русалоньки, рибки, казковий дворик Буратіно і планета Маленького Принца неодмінно сподобалися б Насті із книги відгуків, яка, можливо, і обіймала в цей момент Царівну-Жабу: «забавних скульптур» тут явно було набагато більше.
Зарано ще скасовувати поділ на елітарне і масове. Не всім зрозуміла велич кам’яних брил палеоліту, музика Бортнянського і сучасний пластичний недоепатаж. Квіткові і льодові скульптури та крихітні фігурки котенят завжди матимуть більше шанувальників, для яких «Мистецький Арсенал» – гроші на вітер.
