Олена Павлова. Молодість: вторгнення зайців і відторгнення кіно
На екрані – Остап Ступка та Сергій Бабкін. За ними – пусті вулиці з іржавими трамваями і туманом. Дівчата у залі здригуються від несподіваних моторошних звуків та дій героїв у апокаліптичному просторі. Фільм явно зроблений на експорт – тут фігурують російські мова, рублі і паспорти. Непоганий задум завершив дещо змазаний фінал, ми вирішили, що фільм просто не дозняли. У залі роздався свист і вигуки “Фу!” Перед сценою почалася бійка. Мої бурхлива фантазія і короткозорість дозволили припустити, що це режисер зчепився із головним “фукальником”. Насправді якісь хлопці просто не поділили місця; за мистецтво ніхто не битиметься.
Печально, але цей випадок – мініатюрна модель всього фестивалю. Мішанина з програмою і гостями, навала “зайців” і водночас порожні кінозали. Сергій Юрський, що завітав на фестиваль, сказав: “Кіно розділилося на фестивальне і масове. Те кіно, що у кінотеатрах, на серйозному фестивалі соромно показати, а на фестивальне кіно до кінотеатрів ніхто не піде.” Юрський презентував власну стрічку “Голомоза співачка” за Йонеско та фільм Андрія Хржановського “Півтори кімнати, або Сентиментальна подорож на Батьківщину” про Бродського. У останньому Юрський з Алісою Фрейндліх грали батьків поета.
Напрочуд цікавою виявилася спеціальна програма «Тарас Бульба». Російський держфільмофонд привіз три раритетні екранізації повісті Гоголя. Дві з них – німі: семихвилинна російська стрічка 1909 року режисера Олександра Дранкова та повнометражна німецька 1924-го Володимира Стрижевського та Іосифа Єрмольєва. Третя – французька 1936 Олексія Грановського. Хоча ці картини не знайдеш в Інтернеті, а після виходу у квітні фільма Бортка (на фоні відсутності власне української екранізації) інтерес до Бульби посилився, у кінозалі сиділо з десяток глядачів. Але присутні вдосталь насолодилися різницею трактувань класика та кіноляпів: чого варта лише сцена кохання Остапа на сіновалі з білявкою Галею, яку потім Бульба ще й на Січ привіз у французькій екранізації.
Були на фестивалі і закордонні фільми про Україну. В одному з них («Бюро кохання») фігурувала служба знайомств, де пропонували українських наречених. Інше («Голівуд на Чорному морі») – про Одеську кіностудію. Особливо захопила комедія «Сімон Конянські» про подорож до України бельгійця єврейського походження Сімона з тілом мертвого батька у машині, який заповів його поховати саме в українському містечку. На українській митниці йому розібрали машину до найдрібніших деталей і змусили платити екологічний податок, але труп так і не помітили.
Серед гостів фестивалю – Катрін Деньов, Ольга Куриленко, Євген Чаплін, Жан Клод Ван Дам. Останній заявив, що зніматиме в Україні фільм «Вежа» та три реаліті-шоу: про кастинг до фільму, про залаштункові подробиці зйомок та про тренування самого Ван Дама перед боєм із чемпіоном з тайського боксу. Жан Клод вподобав Україну як хороше місце зйомок із високо кваліфікованими та низько оплачуваними кадрами і вирішив створити тут свою студію.
Головою журі був французький режисер Тоні Ґатліф. У всіх номінаціях – жодного українського переможця. Та й учасників від України в конкурсній програмі бракувало. Голова фестивалю Андрій Халпахчі сказав, що взяти до конкурсу слабкі фільми означало би зробити ведмежу послугу українському кіно.
Ґран-прі – скіфського оленя та 10 тис. Доларів – отримав фільм «Дівчинка», реж. Тіцца Кові, Райнер Фріммель (Італія, Австрія) про пошуки батьків покинутої дівчинки та життя знедолених в Італії. В позаконкурсній «Українській панорамі» відзначили стрічку «Мама померла в суботу на кухні…» молодого режисера Максима Васяновича про стосунки батька та сина і вибір між сім’єю та творчістю. У програмі фестивалю було три повнометражні українські прем’єри – комедія «Блондинка в нокауті» Олександра Ітигілова, казка для дорослих «Одного разу я прокинусь» Марини Кондратьєвої та драма про інерцію радянських переконань «День переможених» Валерія Ямбурського. Два останніх фільми зняті студією ім. Довженка.
Програма «Молодості» була настільки різноманітною, що для того, щоб вибрати собі якийсь фільм, треба було кілька днів перечитувати програму. Загалом показали близько 250 стрічок з трьох конкурсних та більш ніж двадцяти позаконкурсних програм. Дуже багато короткого метру – за ними й не вслідкуєш, а їхні сюжети надзвичайно різнобарвні. Один мій друг сказав: «Король усіх короткометражок – фільм про пластилінового ведмедика, який жив у світлофорі і перемикав світло.» От тільки назву у вирі вражень він забув.
Також було багато правозахисних фільмів і деякі гості (звісно, без квитків) у тисняві перед «Відторгненням» скаржилися: «На наступній «Молодості» показуватимуть фільми про захист прав глядачів «Молодості»!