ОЛЕГ КОЦАРЕВ. ЗНОВУ ХАРКІВ, ЗНОВУ ХВИЛЬОВИЙ
У грудні в Харкові, в Національному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди, пройшла науково-культурна акція «Квадратура трикутника: чотири дні з Миколою Хвильовим». Головною натхненницею й організаторкою події виступила Галина Хоменко, викладачка цього університету.
«Квадратура трикутника» проводиться вже вдруге, по суті це наукова конференція з елементами мистецького фестивалю. Цьогорічна подія була присвячена переважно різним аспектам створення, сприйняття й осмислення новели «Я (Романтика)».
Так, аспірантка Марина Куценко представила цікаву доповідь про орнаментальні особливості цього твору, його засадничу не-цілісність, «розкиданість» тексту навіть на рівні графічного оформлення (у творчості Хвильового загалом співіснують дві протилежні тенденції – до розпаду, уривчастості та навпаки, до цілісної, плинної, послідовної оповіді). Аналіз саме формальних, структурних особливостей письма лідера Розстріляного Відродження особливо важливий сьогодні, коли ідеологічні й біографічні моменти вже більш-менш осмислені.
Людмила Турчина з Запорізького національного технічного університету, натомість, розглянула постать Хвильового і його новелу саме в історичному контексті, через призму міфів і просто недоведених фактів. Тут і автобіографізм новели, і загадка загибелі письменника, і багато інших подробиць.
Зворушливо було зустріти на засіданні вчительку школи, яку я свого часу закінчив. Алла Прийомко, викладачка української мови 46-ї харківської гімназії, виступила з доповіддю на тему явно глибшу від того рівня, на якому зазвичай дають літературу дітям у школах – «Die Unhrimliche в готиці 1920-х («Я (Романтика)» Миколи Хвильового та «Революційним шляхом (із записної книжки)» Клима Поліщука)». Елементи готики, містики у двох яскравих і несхожих між собою письменників (а Клим Поліщук, як на мене, ще й до тепер не належним чином оцінений) – справді цікава тема для досліджень, тим паче, пані Алла начебто планує її розширити.
Мені ж випало представити видану кілька років тому в «Смолоскипі» книжку Артема Сокола «Аглая». Розмова про сприйняття і переосмислення спадщини Миколи Хвильового в шістдесяті роки (саме тоді було написано «Аглаю») в Радянській Україні та в діаспорі супроводжувалась обговоренням сюжетних перипетій «продовження» роману «Вальдшнепи», а потім невимушено перейшла в розпитування про подальші видавничі плани «Смолоскипа».
«Квадратура трикутника», як уже говорилося, була не лише науковою конференцією. Після засідання гості «Квадратури», студенти й викладачі університету спостерігали мистецьке дійство. Василь Саган театралізовано декламував уривки з «Я (Романтика)», молодий художник Микола Філоненко представив свої ілюстрації до новели, камерний оркестр «Academus» під орудою диригента Сергія Романенка зіграли сюїту угорського композитора Бели Бартока (він, до речі, в часи нашого Розстріляного Відродження приїздив з гастролями до Харкова й Одеси), а Елла Варшавська, колишня викладачка університету імені Сковороди, виконала на фортепіано «Перлюдію» Сергія Рахманінова, один з улюблених творів Миколи Хвильового. Закінчилося ж усе переглядом фільму «Я той, хто є» за мотивами новели (режисерка – Ольга Володіна), досить напруженої й естетської стрічки.
Чудово, що українська література ХХ століття, зокрема тексти Миколи Хвильового, продовжують бентежити й надихати на творчість, активність людей, і не будь-де, а в тому самому місті, де ці тексти колись писалися, причому в не найартистичнішому спальному районі Салтівці, в геть не спокійні часи, коли Харків регулярно струшують вибухи (про)російських теористів. Література триває, життя триває, триваємо ми.