Олег КОЦАРЕВ. ПРО ЕКСПЕРИМЕНТИ НАД НАУКОВИМИ ФІЛОЛОГІЧНИМИ ВИДАННЯМИ

Модератором заходу був Ростислав Семків. У  вступному слові він висловив сподівання, що новітні, експериментальні формати видань привернуть більшу увагу різноманітних читачів до філологічної науки. Так, збірник «Історії літератури» видано «двома потоками» – по парних сторінках книжки йде один текст, по непарних другий. У цьому виданні кожна стаття має свою нумерацію сторінок, замість анотацій застосовано «хмарку тегів», а в колонтитулах кожної сторінки є короткі «коментарі-заголовки» від видавців. Досить експериментальною, особливо для української філології, була й сама постановка теми – чи можливе взагалі створення історії літератури взагалі?

Для участі у круглому столі зі Львова приїхали молоді науковці – Олена  Галета, Євген Галевич, Віктор Мартинюк (якого назвали «філологом-верстальником») та Ірина Старовойт.

Олена Галета розповіла про виникнення ідеї серії публікацій «Університетських діалогів». Зберігаючи загалом близькість до стандартних наукових видань, організаторам, однак, хотілося підкреслити діалогічність, оприявнити момент примноження знань.

    – Книжечки «Університетських діалогів», яких є вже дванадцять, публікувалися за наслідками публічних лекцій. Ми намагалися зробити їх максимально відкритими, запрошували якнайбільше людей. А щоб мінімізувати таку річ, як неминучий поділ на лектора і слухачів, який неодмінно накидається самими стінами аудиторії, ми вигадували різні «розряджаючі» речі – наприклад, коли в лекції мова йшла про бароко, під час перерви грала українська барокова музика.

Що  ж до «експериментального» видання  «Історій літератури», Олена Галета сформулювала мету формальних і змістових пошуків: «Усі наші експерименти – з умислом: щоб відбулось очуднення, щоб привернути увагу і замислитися, чому все, в тому числі й спосіб висловлення та подачі матеріалу, в нас виходить так, а не інак».

Євген Галевич більш зосередився на іншій концептуальній підставі появи «Історій літератури»:

    – Мені здається, головне змістовне  питання «Історій» можна було  би поставити так: для кого  мала би бути написана і  видана історія літератури? Ким  і як? При цьому ми як видавці  хотіли би виявитись особливо уважними читачами.

Віктор  Мартинюк розповів про технічні деталі оформлення «Історій літератури», знову  підкреслив важливість діалогічності  видання:

    – Саме з міркувань діалогічності  ми лишили на сторінках так  багато вільного місця – для того, аби читач вільно міг ставити на них якісь свої позначки.

Ірина Старовойт сказала, що одна з важливих стратегічних цілей «Історій» була – показати неоднозначність, мінливість наукового пізнання. І розповіла, як книжка «доверсталася» до первісної лекції Юрка Прохаська про можливість історії галицької літератури – інші науковці писали свої статті вже з огляду на цей текст.

Після цього Ростислав Семків трохи  поміркував на тему того, що видавці  будь-якого нестандартного формату  академічного видання завжди опиняються між двома крайнощами – романтичним відчуттям, бажанням вирізнитися та страхом здатися нудними.

Викладач  Києво-Могилянської академії Сергій Іванюк висловив припущення, що оригінальна  концепція обговорюваних видань може уніфікувати їхній зміст, «згрібати під одну гребінку» тексти різних авторів, вимагати від них спільної інтонації тощо. На це учасники проекту відповіли, що у виданнях і без суто формальних чинників було чимало об’єднувально – і спільна тема, і задана лекція, на яку треба було «відповісти», плюс редакційна рада вносила деякі коректури для досягнення цілісності.

Інший викладач того ж вузу, головний редактор сайту «ЛітАкцент» Володимир  Панченко, спитав, чи не було в організаторів  ідеї долучити до видання тих науковців, які нині працюють над академічним 12-томовим виданням історії української літератури при Академії Наук. Виявилося, що троє авторів «Історій» – Ярослав Поліщук, Леонід Ушкалов і Юрко Прохасько – якраз беруть участь у створенні 12-томника. А загалом стратегія видавців була така: розіслати запрошення до роботи над збірником максимальній кількості потенційних учасників, і вже хто відгукнувся, той і взяв участь у подальшій праці.

Тут розмова кілька хвилин відхилилася  на тему діяльності Інституту Літератури та згаданого проекту академічної історії української літератури, причому з приводу його перспектив пролунали переважно песимістичні, скептичні та іронічні думки.

    – І все-таки, – поставив підсумкове  питання Володимир Панченко, – якщо  ви, готуючи книжку, замислювались  над тим, може чи не може бути написана історія літератури, напевно, ви отримали якусь відповідь або принаймні можливість відповіді? То може вона бути написана чи ні?

    – Історію літератури як таку  не можна написати, – відповіла  Олена Галета. – вона може бути  лише чиясь і для когось.

Насамкінець Ростислав Семків висловив припущення, що книжка «Історії літератури» могла  би бути видана в електронному форматі, як повноцінний гіпертекст. А літературознавець  і знов-таки викладачка Могилянки  Віра Агеєва запропонувала створити академічну історію української літератури ХХ століття саме в такому форматі.