Олег Коцарев. Дотик до живої історії літератури
У видавництві „Смолоскип” 29 жовтня відбулася презентація збірки праць Миколи Неврлого, що його можна назвати словацько- чесько- українським літературознавцем, під назвою „Минуле й сучасне: збірник слов’янознавчих праць”. Також представлялася його ж монографія про Івана Франка словацькою мовою.
У випадку з Миколою Неврлим, напевно, ідеться про справжній дотик до історії, в тому числі й історії літератури, до самого її духу, що вкрай важливо для, як кажуть в інтернеті, „любителів цієї справи”.
Передусім, М. Неврлий, що особисто приїхав з Братислави на презентацію до Києва, надзвичайно цікавий просто як людина незвичної долі. Син галицької українки й буковинського чеха, він народився 1916 року в Росії, у Ростові-на-Дону, до 1933 року встиг пожити в Полтаві, Куп’янську, Харкові та інших українських містах, спілкувався з багатьма українськими культурними діячами, бачив М. Хвильового, а під час Голодомору з батьком і сестрою, отримавши чехословацький паспорт, зумів утекти в Західну Україну, до Закарпаття, де був свідком останніх міжвоєнних років, проголошення й падіння Карпатської України. Як українського вчителя, Неврлого заарештували угорці. Потім було кілька років життя у Празі, спілкування з такими людьми, як О. Олесь, О. Ольжич, О. Колесса, Є. Маланюк, О. Бурґгарт, навчання у Карловому університеті. 1941 року М. Неврлий брав участь в похідних групах ОУН, дістався Василькова, де познайомився з поетом М. Ситником, але був відкликаний з України. Уже потім, у комуністичній Чехословаччині, Неврлий зумів уникнути покарання та став активно працювати дослідником української та інших слов’янських літератур. Відвідуючи в наступні десятиріччя УРСР, він познайомився з Гр. Майфетом, Є. Кирилюком, В. Сосюрою, М. Бажаном, Б. Антоненком-Давидовичем, Г. Кочуром та багатьма іншими діячами, охопивши таким чином літературу більшої частини ХХ століття.
Життєвий досвід плюс освіта й ерудиція – і маємо безумовно цікаву збірку „Минуле й сучасне…”. У ній найрізноманітніші праці – від досліджень творчості й життя Т. Шевченка („Шевченківський ідеал письменника”), І. Франка („Іван Франко і чеський революційний рух”), Є. Маланюка („Є. Маланюк і Багряний: дві концепції визволення України”), Б.-І. Антонича („Поет із серцем у руках”), О. Ольжича («Ольжич і сучасність», «Рівнятися на Ольжича»), М. Хвильового («Художник, трибуе і людина») і до «Школи київських неокласиків» та оглядової статті „Три фази українського футуризму”. Є тут і спогади про цікавих людей, яких М. Неврлий зустрічав більш ніж достатньо, і листування з яскравими персонажами української культури, і дослідження про українсько-словацький пограничний регіон Пряшівщину. Ті роботи, що їх було написано кілька десятиліть тому, засвідчують, наскільки в ті роки був ширшим діапазон дозволених для обговорення й дослідження культурних фактів у країнах „народної демократії”, порівняно з УРСР.
Відповідно, доволі пізнавальною вийшла й сама смолоскипівська презентація. Її відкрив директор видавництва Ростислав Семків і розпочав засновник видавництва Осип Зінкевич. Він зазначив, що М. Неврлий став одним з перших дослідників, які ще у сімдесятих роках „схопили” значення й суть загальноукраїнського літературного процесу першої половини ХХ століття, не розриваючи його штучно на західну й східну гілки.
„Видавництво „Смолоскип” виконує в нас роль МНС”, пожартував у своєму виступі академік Іван Дзюба з приводу того, що, на жаль, сьогодні жодна інша структура не займається так цілеспрямовано виданням подібних текстів. За його словами, особливе значення презентованої книги в тому, що хай вона і не претендує на охоплення всієї літератури, проте автор її постійно мислить широко, із використанням найрізноманітнішого контексту, а також демонструє досліджуваних авторів не лише через їхні тексти, а й як особистостей.
Академік Петро Кононенко висловив розчарування з приводу того, як мало Україна дбає про те, щоб її культура мала в світі бодай якусь промоцію. І якби не такі мешканці інших країн, як М. Неврлий, ситуація була б іще катастрофічною. „Чех з українським серцем”, – сказав з цього приводу академік Микола Жулинський. Він згадав, що українське посольство у Словаччині ніяк не відреагувало на вихід монографії про Франка і сказав, що українська держава мусила б набагато більше вшановувати такого тонкого поціновувача й спостерігача нашої культури.
Представник Фундації І. Багряного в Україні Олександр Шугай при цій нагоді розповів доволі драматичну передісторію виходу „Минулого й сучасного…”. Виявляється – попередні видавництва, які бралися за це видання, справу книги фактично завалили. Лише видавництво „Смолоскип” повернуло проект до життя.
Марія Кочур у своєму виступі згадувала своє знайомство з М. Неврлим, про його відвідини Григорія Кочура в Ірпені, а також про те, що впорядковує зараз листування Г. Кочура, в якому є й цікаві листи від Неврлого. Зі свого знайомства з Неврлим розпочав виступ і Павло Дорожинський. „Мене зворушило, що Микола Неврлий, попри свою толерантність, завжди мав відвагу говорити і писати правду”, сказав він.
Іван Пасемко розповів про словацьке національне відродження комуністичних часів і часів незалежності й про те, що українці мали би на його здобутки взоруватися. А Лариса Просятківська згадала, як у 1967 році Неврлий сам підійшов знайомитися до неї та до її колег-студентів під час свого приїзду до Києва, оскільки відчув, що має справу зі свідомою молоддю. „Важливо, що книжка написана доступно і що Микола Неврлий постає в ній чудовим джерелознавцем”.
А Катерина Криворучко підготувала для словацького гостя сюрприз. Виявляється, вона, працюючи з Празьким архівом, знайшла в ньому чимало рукописів М. Неврлого, його документів, а також документів його батька. Вкотре наголосив академік Віталій Дончик на тому, що без таких закордонних друзів, як автор „Минулого й сучасного”, українська ситуація була б набагато гіршою. Цікаво виступали також Віл Гримич і Сергій Гальченко. Останнім виступом стала декламація поеми „Мої Атени” Григорія Булаха, у якій діячі української культури та Микола Неврлий химерно і пафосно переплелися з українськими краєвидами та давньогрецькою філософією. Після цього до мікрофона вийшов сам Микола Неврлий, подякував присутнім і сказав, що найбільше йому в житті пощастило на знайомства з безліччю цікавих людей та на добру освіту. Власне кажучи, і того, й другого можна чимало знайти на сторінках „Минулого й сучасного”. Багатолюдний і цікавий Вечір закінчила Олена Голуб, виконавши декілька пісень, на слова українських поетів, колишніх політв’язнів.
