ОКСАНА ШЕВЦОВА. КАРПАТИ У ЛЬВОВІ

Західні регіони нашої країни надзвичайно багаті на творчі фестивалі, особливо влітку. Чого тільки варті, наприклад, заходи, які вже стали брендовими, як-от: “Шешори”, “Славське-рок”, “Підкамінь” чи “Бандерштат”. Не пасе задніх і музично-поетичний фестиваль “Бескиди”, який відбувся, незважаючи навіть на проблеми з організацією, що спонукали перенести його з Карпат до Львова. Проте безпосереднє місце проведення фестивалю у Львові – “Шевченківський Гай” – можна вважати належним “замінником Карпат”.

Останнім часом рідко майже кожне “свято музики” не обходиться без “свята поезії”. Зараз вже традиційним стало додання до програми музичного фестивалю літературної частини. Згадаймо хоч би вдалий досвід етнофестивалю “Країна мрій”, у якому вперше взяло участь широке коло літераторів. А на “Махнофесті” такі читання вже стали традиційними. Тож не обійшлося і на “Бескидах” без молодих поетів, виступ яких дещо нагадував КТМ, оскільки багато з них належали до, так би мовити, “смолоскипівського десанту”, а роль ведучого припала Роману Скибі. 

Цікаво, що такі, здавалось би, невеличкі, фестивалі збирають учасників із усієї України. Наприклад, одна з переможниць музичного конкурсу – кримчанка, інша – з Херсона. На цьому не зміг не наголосити ведучий програми, зазначивши, що «Бескиди» «соборують Україну». Поширилося це і на літературну частину: окрім значної кількості київських поетів, цього разу кількісно великою була також “полтавська діаспора”: Олег Короташ, Анна Солодкова, Максим Солодовник. “Приз глядацьких симпатій” заробив відчайдушний ужгородський поет Андрій Любка, який настільки затято наслідував молодого Юрія Андруховича, що це не могло не зворушити. Проте навіть йому довелося передати уявний стяг першості у мистецтві заворожувати глядачів, коли на сцену вийшла відома білоруська поетка Марія Матисевич. Здавалося, неповне розуміння мови її поезії більшістю глядачів грало лише “на плюс”, а динамікою та “драйвом” цей виступ в прямому сенсі відірвав глядачів від землі, тобто від лавок літнього театру.

Проте фестиваль відбувся у скороченому варіанті. У підсумку маємо: один день замість трьох, “Шевченківський Гай” замість Карпат і Любка замість Андруховича. Лише замінники? Чи, може, це сигнал організаторам фестивалів, що, аби заходи не ставали одномантними, слід шукати альтернатив, бо якщо їх не шукатимуть свідомо — вони виникатимуть самі по собі. Проте, зрештою, яка різниця для того, чий шлях — творчий даосизм.