НАТАЛЯ ГУРАЛЬЧУК. ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНА ДУМКА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ У НОВІЙ АНТОЛОГІЇ ВІД ВИДАВНИЦТВА «СМОЛОСКИП»
Книги, презентації, перфоменси – що ще потрібно спраглому читачеві і де ж таке можна побачити, як не на книжковому фестивалі? Цьогоріч Книжковий Арсенал вельми потішив широкою видавничою аудиторією, дитячою сценою, кінопоказами та спеціальною програмою «Къырым». Фестивальна програма була напрочуд завантажена подіями, які особисто мене вразили своєю інтермедіальністю.
Серед безлічі різносмакових подій заслуговує уваги презентація «Антології української літературно-критичної думки першої половини ХХ століття» від видавництва «Смолоскип», упорядником якої стала Віра Агеєва. Книга була презентована 23 квітня у межах спеціальної програми Євгенія Стасіневича «Критикуючи критику». Участь у дискусії взяли Ростислав Семків, Віра Агеєва, Євгеній Стасіневич, Тетяна Трофименко та Андрій Дрозда.
Естетика літературно-критичної думки першої половини ХХ століття
Українська літературна критика першої половини ХХ століття представляє різні тенденції і є доволі потужним явищем, адже у цей період жили і творили такі мастодонти української літератури, як Іван Франко, Леся Українка, Юрій Шерех, Микола Євшан, Микола Зеров. Праці митців, зібрані у одному виданні, дають змогу простежити важливі повороти у розвитку літературного процесу. Антологія закономірно поділена на три розділи: частина 1 — початок століття, частина 2 — міжвоєнний період та частина 3 — сорокові роки, що дозволяє розгледіти складні колізії у боротьбі ґенерацій. Усі тексти є спробою художніх шукань, як зазначає Віра Агеєва, означення стилів та настроїв. За працями Івана Франка простежується визнання модерних інтерпретаційних підходів, пошук естетико-психологічних чинників мистецтва. Наголошення на необхідності естетичного та формального новаторства Миколою Вороним, проблема «боротьби ґенерацій» як рушія культурного процесу у працях Миколи Євшана, уявлення Миколи Зерова про український варіант формалізму, авангардистські концепції — це ті засади, які мали б репрезентувати українську літературу після Другої світової війни. Але у другій половині століття ми вже не зможемо знайти подібних напрацювань: більшість критичних статей були сплюндровані радянською цензурою.
Досвід і сучасність
Оглядаючи зміст антології, вкотре зазначу, що літературна критика першої половини ХХ століття перебувала на високому рівні. Якщо зрівняти із сьогоденням, то в наш час є багато талановитих критиків, але все зводиться до рівня та глибини аналізу творів. А критика має бути фаховою та літературознавчою.
На презентації антології звучало питання, хто ж із, не побоюсь цього слова, титанів літературної критики має бути зразком для теперішнього покоління? Мабуть, на устах усіх учасників прозвучало ім’я Юрія Шереха.
Одне з дискусійних питань, яке обговорювали критики – це наявність на книжковому ринку великої кількості неякісної літератури. В Україні дійсно, як на мій погляд, вистачає художньої літератури, але добра її частина є графоманською та низькопробною. За словами Андрія Дрозди, щокварталу з’являється зовсім мало книг і для критика немає розмаху в роботі. Молоді письменники пишуть багато, але не всі тексти є хорошими. Письменник може багато писати, щороку видавати по три-чотири книжки, але чи будуть тексти якісними? Питання риторичне.
Взагалі, бажання критиків мати в полі зору більше текстів є зрозумілим. Для багатьох це додатковий заробіток і спосіб презентувати себе як майстра своєї справи.
Віра Агеєва, яка є членом журі премії Книга року ВВС і має честь визначати найкращі книги року, стверджує, що в тій коробці книг, які вона отримує в кінці року, є досить багато «поганих книжок», але і серед цих «поганих книжок» все ж знаходяться декілька, які є кращими і заслуговують на увагу. Тому, незважаючи на неабияку кількість низькопробної літератури, якісні примірники є непоодинокими випадками.
Критика сучасного літературного простору багата й різна. Але ж проблема полягає таки в іншому — глибині аналізу та правдивості оглядів. Традиційні тенденції замовних оглядів, або ж дружні огляди між письменниками з метою привернення уваги читачів. Часто критики беруть до уваги гучні імена, створюють скандали, щоб якнайбільше розкрутити себе на фоні твору. Із цього зрозуміло, що критику дуже високого ґатунку у наш час трохи важко віднайти, але вона є. І, безперечно, українська критична думка має розвиватись у ключі сучасності через осягнення досвіду минулих поколінь.