1. Домівка
  2. Статті
  3. НАША ПЕРША КНИЖКА ПРО КИТАЙ

НАША ПЕРША КНИЖКА ПРО КИТАЙ

НАША ПЕРША КНИЖКА ПРО КИТАЙ

Ольга Погинайко

Олександр Николишин. Домалювати дракону зіниці. Історія Китаю в 50 фразеологізмах : збірка оповідань / Олександр Николишин — Київ: Смолоскип, 2020. — 128 с.

До останнього часу українські видавництва не надто розвивали тему Китаю. Проте важливі тенденції неможливо ігнорувати безкінечно. На Франкфуртському книжковому ярмарку у 2019 Китай був однією з тих тем, які найбільше впадали у вічі. Тож не дивно, що і в Україні китайської тематики за останні два роки значно побільшало. Навіть попри (чи, може, й завдяки) світову пандемію Covid-19. Не відстає від трендів і “Смолоскип”. Кілька місяців тому в нас з’явилася особлива книжка: “Домалювати дракону зіниці” – наша перша книжка про Китай.

Якщо ваші знання про Піднебесну, як раніше мої, складаються переважно з набору загальників на зразок Великої китайської стіни, китайських товарів і фільмів 80-х років минулого століття про китайські бойові мистецтва, то вам саме до нас. Бо “Домалювати дракону зіниці” розповідає про історію і культуру Китаю і робить це через його мову (про що красномовно засвідчує підназва “Історія Китаю у 50 фразеологізмах”). А що може краще сказати про країну і її мешканців, ніж мова, якою вони послуговуються?

Книжка містить 50 оповідань-нарисів, кожен з яких, як від відправної точки, відштовхується від певного китайського фразеологізму. Наприклад винесена в заголовок історія про славетного художника Чжан Сен’яо, якому замовили намалювати на стінах храму чотирьох драконів. Дракони були виконані настільки майстерно, що здавалися живими. Але якщо пригледітися ближче, то можна було побачити, що в них немає зіниць. Отже, художника увесь час просили домалювати драконам зіниці, і хоч він опирався й попереджав, що тоді дракони оживуть і полетять, все ж довелося виконати людські прохання. Та коли він домалював зіниці двом драконам, ті справді ожили і полетіли. Відтоді коли в Китаї хочуть підкреслити, що хтось сказав щось дуже важливе чи вніс вирішальний штрих у справу, то вживають фразеологізм «намалювати дракона й домалювати зіниці».

Важливо, що в книжці можна не лише прочитати історію появи того чи іншого фразеологізму, але й побачити його, так би мовити, в оригіналі – китайською. А крім того, дізнатися, як він читатиметься та як вживається в сучасній мові. Єдине, чого бракує – живого виконання кимось, для кого китайська – рідна. Але такого паперові видання не вміють.

До речі, саме слово чен’юй, себто фразеологізм, дослівно перекладається “стати мовою” і позначає ті крилаті вислови, які спершу стали популярними у розмовній мові, а згодом увійшли й до офіційної. А що практично за кожним з них є ціла історія, доповнена короткою довідкою про головного героя і його вплив на історію, політику, науку чи культуру Піднебесної, то і стають вони таким собі дороговказом для дальшого занурення в «країну шовку й рижу».

Автор книжки – український журналіст Олександр Николишин, котрий живе і працює в Пекіні в українському відділі Медіакорпорації Китаю (так, такий є!). Це саме його здобутком є відбір, переклад і художнє опрацювання історій походження фразеологізмів з офіційного Великого словника фразеологізмів китайської мови. Так само, як і добре продумана структура книжки. Адже чен’юй впорядковані так, що дочитавши цю невеличку добірку, ви раптом усвідомлюєте, що пройшли експрес-курс і отримали найзагальніше уявлення про 5000-літню історію Китаю. Погодьмося: це вже немало.

А втім, ідеться ж не лише про історію. Нариси, вміщені в книжку, покривають широке коло аспектів життя країни.

Ось оповідка про імператора Чжоу Сіня, тридцятого (!) імператора династії Шан, котрий славився своєю жорстокістю й марнотратством. Коли на його царство напала армія царства Чжоу, солдати просто не хотіли гинути за тирана. Тож врешті він став останнім імператором своєї династії. А його легендарний сад увійшов у приказку “озера вина і ліси м’яса”, що, як ви вже напевно здогадалися, не означає нічого хорошого.

Хоч Чжоу Сінь не був єдиним непутящим імператором Китаю, не слід вважати, що такими були всі. Книжка містить також і оповіді про просвічених володарів (саме в тому розумінні, як це поняття трактує західна філософія). Наприклад, про засновника династії Суй – Вень-ді, котрий вів скромне життя, а заощаджені кошти спрямовував на реформи: скорочення повинностей для чоловіків, скасування суворих законів і жорстоких покарань. Це про нього казали, що він “віддав усі сили на управління державою”, і це й донині найбільша похвала для правителя.

Є серед історій про імператорів і моя улюблена – про жінку, котра стала імператрицею, хоч для старого патріархального Китаю це здається мало що не фантастичним. У Цзетань досягла влади, маніпулюючи та жорстоко розправляючись із суперниками, але сам період її правління був здебільшого часом миру й економічного процвітання. Подіям правління У Цзетань присвячено аж дві оповідки (“Прошу пана сідати в казан” та “Персики і сливи – по всій Піднебесній”), і лише прочитавши їх ви дізнаєтеся, чому на її могилі так і немає жодного надпису.

До слова, не згубитися в царствах і династіях читачеві допоможе таблиця китайських династій, яку видавництво завбачливо вмістило в додатку наприкінці книжки.

Окрім імператорів, полководців та іншої знаті, історії Олександра Николишина розповідають багато про життя простіших людей: селян, бідняків, художників, поетів. Деякі з них описують постання філософських вчень (“Друзі як Ґуань Чжоу і Бао Шуя”, “Кухар Дін обробляє тушу вола”, “Тисячі труднощів і десятки тисяч небезпек”) і систему освіти (“Повісити книгу на ріг вола”, “Із залізної палиці зробити голку”, “Опинитись у списку позаду Сунь Шаня”). Інші про письменників і їхні тексти (“Вода спала, каміння оголилося”, “Запросити вовка в дім”), про художників (“Мати в душі бамбук”), лікарів (“Призначати ліки відповідно до симпомів”). Є тут, звісно, оповідки про кохання (“Розбите дзеркало знову стало цілим”), а поряд з ними про походження національної страви “ліюй беймянь” (“Вдягнути жовтий халат”) і “крилатих” шапок чанчимао (“Одним келихом зняти військову владу”), або ж просто кумедні випадки з життя простакуватих людей (“Тут не закопані триста лянів срібла”).

Залишається додати, що весь цей огром тем і історій чудово доповнютюь ілюстрації Ганни Осадко, яка буквально оживила героїв, додала їм фактури і кольору, як то кажуть, “домалювала драконам зіниці”.