Микола Третяк. Верлібр чи перформанс: поети у школі

Цьогоріч на День рідної мови кілька смолоскипівських поетів-лауреатів відвідали одну з київських шкіл на Борщагівці. Мета очевидна: познайомити учнів із сучасною літературою як явищем або, ширше кажучи, з літературою з-поза шкільної програми. Цю почесну місію взяли на себе Дарина Гладун, Елла Євтушенко, Олег Коцарев, Анна Малігон і Лесик Панасюк. А організаторкою заходу виступила вчителька Тамара Ващенко.

Читання і знайомство з авторами відбулися в актовій залі. Поети сиділи на сцені за двома столиками. Цікавий факт: абсолютно мимоволі вони поділилися на «римований» і «верлібровий» столики, тобто за одним столом сиділи Анна Малігон і Елла Євтушенко, які читали більше римованих віршів, аніж верлібрів, а за другим – Олег Коцарев, Дарина Гладун і Лесик Панасюк, які продекламували більше верлібрів. З цими різновидами віршів пов’язаний іще один забавний момент – після того, як кожен поет і кожна поетка розповіли про свою творчість і заняття (зокрема, Дарина Гладун казала про свої перформанси та про дослідження цього явища), на другому колі читань Елла Євтушенко запитала школярів, що вони хочуть почути, верлібр чи римований вірш, на що значна частина учнів хором відповіла: «Перформанс».

У шкільній залі пролунали дуже різні тексти різної образності та різної тематики – від війни і кохання до медитацій і метафоризованих краєвидів. А після читань учні ставили запитання, яких виявилося несподівано багато. Деякі, що й не дивно в навчальному процесі, справляли враження складених «для годиться» («що вас надихає?»), але були і серйозні та детальні запитання, були й гострі, дискусійні (скажімо, одна учениця вважає, що російська мова в Україні зазнає дискримінації, зокрема, російськомовних поетів дискриміновано в літературному середовищі). А на завершення автори подарували шкільній бібліотеці по одному примірнику своїх книжок.

– Враження від зустрічі приємні, – каже Олег Коцарев, – учні виявили значно більше уваги, чуття і розуміння до нашої поезії, ніж я очікував. Це тішить. Звісно, я не очікую, що всі вони стануть відданими адептами сучасної літератури. Ні, просто всі вони побачили, що ця література існує, трохи відчули присмак того, якою вона є. Напевно, подібні зустрічі є позитивним прикладом «суспільного навантаження» поетів.