МИКОЛА ТРЕТЯК. ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ: ВІД КОРОТКОМЕТРАЖОК З ІРПЕНЯ ДО СПОГАДІВ ХХ СТОЛІТТЯ

У Львові закінчився щорічний Форум видавців. Традиційно взяв у ньому участь і «Смолоскип». Наше видавництво виступило організатором трьох заходів. Програму Форуму склали так, що всі три відбувалися досить рано, о дванадцятій-першій годині. Це викликало деякі побоювання щодо того, чи прийдуть відвідувачі, але острахи виявилися марними: і о дванадцятій, і о першій знаходилося досить зацікавлених людей.

Перша смолоскипівська подія 15 вересня мала назву «Молода література і відео – без кордонів». Вона розпочалася з показу двох короткометражних фільмів, знятих цьогорічними учасниками Семінару творчої молоді в Ірпені. Обидва за мотивами книжки «Роза вітрів» Ярослави Литвин. Для цього, правда, довелося досить довго помучитися з апаратурою львівського пабу «Купіца», яка довго не хотіла «пускати» звук і відео на екран, але, зрештою, все закінчилося добре. Після перегляду відео прийшла черга власне літературних читань. Перед присутніми виступили декілька лауреатів літературної премії «Смолоскип» останніх років. Це і поет Михайло Жаржайло, який тепер мешкає у Львові, й Заза Пауалішвілі – він читав як тексти з книжки «Реґіна Ольсен», так і новіші вірші. Приїхав виступити на Форум видавців і Арсеній Тарасов. До речі, з Харкова, в якому він тепер знову живе (тож, як бачимо, маршрути міграції літераторів далеко не завжди пролягають лише в одному напрямку «на Київ»). Зі старших лауреатів виступив Олег Коцарев, а найновішим автором став прозаїк Сергій Комберянов. Він прочитав уривок зі своєї нової книжки «Крадії пам’яті». Як каже Сергій, для нього це був другий публічний виступ із літературним твором.

Наступного дня, 16 вересня, відбувся більш академічний захід – зустріч, присвячена науковим виданням «Смолоскипа». Вона проходила в Голубій залі розкішного барокового Палацу Потоцьких і, за забавним збігом обставин – у політичному супроводі. Так, перед смолоскипівською зустріччю в цій же залі була презентація книжки голови Аграрної партії. А після закінчення палацом саме проходила Юлія Тимошенко, в одному з приміщень у неї, схоже, були якісь переговори. Слідом за депутаткою, звісно, бігав чималий натовп, що й не дивно: в неї зараз найбільший президентський рейтинг.

Але на смолоскипівській зустрічі обговорювали не політичні питання, а, наприклад, найновішу «Антологію української літературно-критичної думки першої половини ХХ століття», впорядковану Вірою Агеєвою. На жаль, самої дослідниці на зустрічі не було, але вичерпну характеристику книжки дали інші. На початку в своєму виступі директор видавництва Ростислав Семків окреслив концепцію антології, згадавши також і інші книжки такого типу, від антології авангардної поезії до книжки про Антонича. Її, щоправда, ще немає.

– На останню книжку ми очікуємо від молодого дослідника Данила Ільницького, який раніше вже упорядкував у нашому видавництві вибрані твори Богдана-Ігоря Антонича.

Літературознавча династія Ільницьких була тут представлена, звичайно, в першу чергу Миколою Ільницьким. Він зробив досить детальний виступ, присвячений літературно-критичній антології. Відзначив масштаб видання та роботи над ним, серйозну джерельну базу. І зробив зауваження.

– У цій антології, як на мене, варто було більше уваги присвятити літературній критиці Західної України. Адже, скажімо, в міжвоєнні часи саме тут певною мірою компенсовувалися ті втрати української культури, які відбулися через сталінські репресії в підрадянській частині країни. Тут були цікаві й важливі дискусії (скажімо, з приводу письменницького світогляду). На жаль, доводиться спостерігати, що київські дослідники нерідко ігнорують процеси, які відбувалися тут.

На зустрічі також була присутня Олена Галета, авторка ще одного помітного нещодавнього смолоскипівського видання – «Від антології до онтології». Вона теж зробила пару зауважень-побажань до обговорюваної антології.

– Антологія Віри Агеєвої є цікавим і яскравим прикладом вибудовування канону, в даному випадку канону у сфері літературної критики. Звісно, в цьому каноні бачимо певні акценти і певні лакуни. Мені в цій книжці бракує саме жіночих голосів. Переконана, їх мало би бути відчутно більше.

– Я вдячний усім за поради і за побажання, – підсумував розмову Ростислав Семків. – Ми продовжимо роботу над академічними виданнями, зокрема, сподіваюся, з’явиться й перевидання антології літературно-критичної думки, в якому можна буде врахувати ваші зауваження. Адже перевидання мало би бути більшим, наприклад, поділеним на два томи.

І фінальна подія від «Смолоскипа» – 17 вересня, в загадкового вигляду підвальній галереї Музею Ідей. Це була розмова, присвячена виданням, сказати б, мемуарно-меморіального характеру. Тут і «Щоденники» Осипа Зінкевича, і книжка про Стефанію Шабатуру, і спогади Світлани Кириченко про Василя Стуса, й багато інших.

– Мемуарною серією книжок «Смолоскип» прагне як заповнити прогалини в наших знаннях про історичні події та постаті, так і утвердити, поширити ту візію історії України, що відповідає поглядам і вчинкам людей, котрі боролися за нашу незалежність у двадцятому столітті.

Хоча на зустрічі згадувалося про дуже різні смолоскипівські книжки, немає нічого дивного, що у Львові найбільше говорилося саме про видання, присвячене Стефанії Шабатурі. Великою мірою їй присвятив свій виступ і відомий львівський історик Юрій Зайцев.

– Це історія відважної жінки, яка не зламалася, яка лишилася відданою тому, що Стус визначив як «прямостояння», відданою собі, своїй країні та своєму народові, який тоді радянський режим намагався приборкати, розчинити, повністю підкорити. Але не вдалося! Хоч і сьогодні українців доводять до зубожіння, продовжують обдурювати, я вірю в наш народ, у постання справді незалежної України!

Також Зайцев розповів про те, що в нього збереглося дуже багато аудіозаписів спогадів українських дисидентів.

– Із цим архівом треба щось робити, щоб він не пропав. А ще, звісно, потрібно продовжувати писати спогади. Пригадую, Вячеслав Чорновіл казав мені: «Я не збираюся вмирати ще. Давайте зараз будувати Україну, а спогади написати встигнемо потім». І ось, на жаль, і він, і деякі інші вже від нас пішли, не написавши мемуари. Тому закликаю всіх причетних пам’ятати про це.

Його заклик підтримала і продовжила Соломія Дяків, упорядниця книжки про Шабатуру.

– Я дуже прошу всіх, кому є що згадати і розповісти про Стефанію Шабатуру, присилати все мені. Подбаймо разом, щоб пам’ять про цю видатну людину не пропала!

У своєму виступі вона також окремо наголосила на глибокій вірі художниці, її відданості цекрві та справі церковного відродження.

«Щоб пам’ять не пропала» – добре гасло для мемуарної серії. Сподіваймося, що двадцяте століття, завдяки появі таких книжок, більше не заслугуватиме на звання «століття ненаписаних мемуарів» (визначення Віри Агеєвої).

А Форум тривав, і наші автори брали участь іще в багатьох різноманітних заходах. Загальні враження від кількаденного фестивалю і книжкового ярмарку в усіх різні. Одні вважають організацію не надто вдалою (власне, над цьогорічним Форумом працювала нова оргкоманда), інші відзначають позитивні нововведення. Є приклади відмови закладів від читань, занесених до програми (так, одна пафосна пивна на площі Ринок вирішила, що чеські вірші занадто непристойні, щоб звучати в ній). Зате неначе стало менше накладок у програмі. Чимало нарікань на меншу кількість відвідувачів (але зовсім провальних подій, геть позбавлених глядачів, теж, здається, не спостерігалося) і менші продажі, але такі нарікання є не в усіх. Так, торгівля в Смолоскипа ниніншнього року навіть пішла вгору, порівняно з попереднім. Хоч, може, це пов’язано з тим, що цьогоріч у нас з’явилася додаткова торговельна точка – на проспекті Свободи, а там до яток підходять не лише ті, хто спеціально прийшов на Форум, але й звичайні перехожі.

Так чи інакше, одна з важливих літературно-книжкових подій року – позаду. Час готуватися до нових. Адже попереду і Книжковий Арсенал, і, наприклад, Книжкова Толока в Запоріжжі, відносно новий захід, який уже здобув собі визнання.