1. Домівка
  2. вибране
  3. МЕСІАНСТВО “ТРЕТЬОГО РИМУ”: НЕ ВІДМАХУВАТИСЬ, А БУТИ УВАЖНИМИ

МЕСІАНСТВО “ТРЕТЬОГО РИМУ”: НЕ ВІДМАХУВАТИСЬ, А БУТИ УВАЖНИМИ

МЕСІАНСТВО “ТРЕТЬОГО РИМУ”: НЕ ВІДМАХУВАТИСЬ, А БУТИ УВАЖНИМИ

Микола Третяк

«Смолоскип» представляє цікаву і вельми актуальну новинку в сфері історичної літератури. Це збірник статей «Москва – Третій Рим», упорядкований професором, доктором Євгеном Калюжним.

Елементарна логіка підказує: щоб надійно протистояти ворогу, зовсім не зайвим буде його, ворога, розуміти. А отже, ставитись уважно, вивчати, досліджувати, відмовитися від зарозумілої зверхності. Таке в повній мірі стосується опору такому давньому і жорстокому ворогові України і всього українського, як російський імперіалізм. Явище це потребує ретельного, обережного ставлення.

Саме така місія нового видання. Книжка, укладена Євгеном Калюжним, покликана показати сьогоднішнім українським читачам і читачкам історію появи та розвитку одного з центральних міфів російського імперіалізму – міфу про Москву яко «Третій Рим». Для цього упорядник узяв до збірника статті різних учених, дослідників (і не лише українських), присвячених багатьом «третьоримським» аспектам.

Наприклад, відома історикиня Наталія Василенко-Полонська в тексті «Теорія Третього Риму в Росії протягом XVIII та ХІХ століть» висвітлює і особливості утвердження міфологеми в часи радикальних пертурбацій епохи правління Петра І. Тоді однією з важливих реформ стала зміна форм взаємодії російської держави і церкви (не останнім рушієм такої зміни були, принагідно кажучи, «малоросійські кадри»), а саме в зоні перетину впливів, «симфонії» церкви та імперії зростав концепт «Третього Риму». Дослідниця також показує, яке ключове значення тут і пізніше (зокрема, в часи Катерини ІІ, Миколи І та інших Романових) мали плани російської експансії на Південь, до земель колишньої Візантії (тут згадуємо, що Константинополь називали «Другим Римом»).

Та ж таки Василенко-Полонська в іншому дослідженні, «Дві концепції історії України і Росії» висвітлює міфологізацію історії в суто українсько-російському контексті. Тут і конструювання «московської» лінії в історії давньої Русі, й багато інших нюансів.

А Олександр Оглоблин у творі «Московська теорія Третього Риму в XVI-XVII століттях» розглядає безпосередні першоджерела – твори, в яких утверджувалося бачення «Третього Риму», наприклад, тексти старця Філофея чи владики Макарія. Ганс Кох у своєму дослідженні звертається до церковних практик у Радянському Союзі, від революції до фіналу сталінізму. Це, нагадую, був період, коли православна церква спершу зазнала сильних ударів і гонінь, великою мірою було зруйновано її структури, але потім настав період деякої стабілізації становища і відносин з радянською владою, а під час Другої світової керівництво навіть дозволило церкві помітно посилити свої позиції, зберегти вплив, який вдалося відновити на окупованих нацистами територіях. Звісно, цей «ренесанс» провадився під контролем «органів», РПЦ стала одним із фронтів (хай і дещо екзотичним) радянської експансії та загалом радянської політики. Вона діяла у фарватері підтримки радянського патріотизму, панславістських тенденцій, впливу на інші країни з помітною присутністю чи традицією православ’я.

Лінію єднання церкви та радянської держави в післявоєнній геополітиці продовжує Юрій Бойко в дослідженні «Теорія Третього Риму в московській православній церкві після останньої війни». Натомість, скажімо, Василь Гришко знову пропонує зануритися в подробиці значно давніших історичних подій. Його «Історично-правне підґрунтя теорії Третього Риму» знайомить із механізмами прив’язування середньовічної Московської Русі до візантійської спадщини. Розповідає і про перипетії зі шлюбом Івана ІІІ з Софією Палеолог, і про переписування генеалогії царів, і про інтригу з наданням Москві патріархату.

Коли сьогодні в російському імперському дискурсі (зокрема, й в антиукраїнських випадах, які нині стали чи не основними його виявами) нам трапляється конструкція «Третього Риму» або похідні від неї агресивні месіанські уявлення, від них нерідко хочеться просто відмахнутися як від наївно-абсурдної маячні. Але книжка «Москва – Третій Рим» показує: це не просто маячня, а складна геополітична побудова, що в певному сенсі реально працює і що через неї протягом століть пролито дуже багато крові. Отож, і вимагає вона не відмахування, а цілком поважної реакції.

Замовляйте книжку в нашій онлайн-книгарні.

https://smoloskyp.com.ua/product/moskva-tretij-rym-pohodzhennya-mifu/