Яблучна осінь 

Повітря просякнуте запахом поезії,
атмосфера тремтить від кількості митців,
in vino veritas лунає на кожному кроці,
нові імена – аби не забути,
хаотичність подій дорівнює
хаотичній масі рефлексій –
все змішалось у Севамі Яблонській 

Спочатку було Яблуко (яблуко спокуси). І було те Яблуко в руках Севами. І покотилося Воно від Межигірської, 21, до Немішаєвого, а далі всією Україною…

Приблизно так можна почати розповідь про Севама-фест поезії, який відбувся 4—5 жовтня 2008 року.

 4 жовтня. Субота. Ранок. Видавництво «Смолоскип». Напівсонні, молоді й не дуже, поети з кишеньковими, щойно народженими, збірочками «Яблука спокуси» поволі гуртуються і знайомляться. Цей процес розтягується на кілька годин. Організатори — Оксанка Яблонська і Владислав Біляченко — невпинно пояснюють, на якій сторінці ставити автографи вже прибулих на фестиваль авторів збірки.

 Нарешті, коли в усьому світі оголосили обідню перерву, фестиваль Севами стартував. Відкрили його переможці форумівського поетичного конкурсу Анна Сазанська, Олена Багрянцева, Олена Рибка, Наталка Клименко, Олександра Новгородова. Було кілька запрошених гостей: Роман Скиба, Олесь Корж, Олег Короташ, увечері завітав Дмитро Лазуткін… Окрему уваги приділили зовсім юній поетці з Мінська Ірині Маркоўскій, яка подолала чималу відстань, аби причаститися українською поезією й українськими яблуками. Модерував читання Дмитро Княжич, який постійно намагався поринути у космічні простори / медитативні роздуми. Відтак, читання відбувалися академічно стримано і без надміру ліричних відступів.

 Щойно учасники фестивалю почали розкошувати у поезії, як перерва захопила всіх у тенета. Горням кави більше, горням менше, а може, й не кави взагалі… Що в нас далі за програмою? Дегустація чи декламація? Імітація чи імпровізація? Що би там не було, ніхто ж не образиться, а тим паче розслаблені та розріджені митці, яким сама природа не заклала здатність нудьгувати й сумувати. Хтось шаленіє по-бджолиному, хтось із рук не випускає келих, хтось стримує себе перед спокусами життя, хтось безсоромно віддається всім без винятку спокусам, хтось от-от перетвориться на яблуко, хтось… почнемо декламації.

 Учасники конкурсу декламації — не менше десятка — отримали роздруковані вірші севамівських поетів. У кожного на аркушику було не менше трьох творів, тому декламаторам-добровольцям було з чого обирати. Виявилося, що поети не вміють читати вірші в іншому стилі чи з інтонаціями, відмінними від власних. Навіть переможниця конкурсу Анна Сазанська не відступила від особистих законів декламації.

 А от імпровізації показали, як легко журі піддається навіюванню. Поетична рефлексія на картину Альбрехта Дюрера «Адам і Єва» від Олеся Коржа, що завершувалася словами «але в кожному разі в чистилищі чи в раю я виграю», таки виборола перше місце.

 На цьому конкурсна частина фестивалю закінчилася, і після невеликої перерви всі зібралися на смолоскипівському подвір’ї для презентації збірки «Яблуко спокуси» і читань поезій.

 Із заходом сонця аудіосистема перестала працювати, тож поети надалі читали без мікрофона – зовсім по-домашньому, майже інтимно. Та й люду було не так багато, щоб влаштовувати показові виступи. Тим паче, збиралося на ніч, а це нагадувало про те, що у містечку Немішаєве, заплановано щось на кшталт поетичної ватри.

 Вивезення митців подалі від столиці скидалося на заплановану й безкомпромісну боротьбу з ними ж. Однак останні не тільки не розгубилися, а ще й улаштували нічні співи під гітару (Олексій Бик і Чугайстер) спочатку в гуртожитку агротехнічного коледжу, а згодом і на галявині серед беріз, де всю ніч палало вогнище і кипіла вода для чаю, який ніхто, здається, так і не пив. Зате поезія тут читалася і слухалася натхненніше, а профілі Олени Степаненко, Татарівни, Карини Тумаєвої та інших дівчат у перехресному світлі «шахтарського» ліхтарика і місяця були напрочуд гарними. І тільки спалахи фотоапарату з нахабною періодичністю порушували гармонійне й розмірене читання. Отака найбільша вада ночей поезії: технічний прогрес їм зазвичай більше заважає.

 А ранок почався із запаху вогнища… І найбільше розмов точилося не стільки навколо поезії та авторів, як навколо козацького кулешу, над яким чаклував дядько Мирослав («Хліба і видовищ» — неодмінна складова свят і фестивалів). І якщо видовищ було небагато (якось не по-фестивальному спокійно все відбувалося), то кулешу вистачило аж до дощу, який і припинив кружляння севамівського яблука. Поети пороз’їжджалися, а директор немішаєвського гуртожитку так і не зрозумів: які ж то поети, якщо вони студентів для масовки не попросили, а тільки щось між собою почитали та й здиміли, – як запах вогнища.


 
Катерина Каруник, Анна Сазанська, Олена Рибка


Олесь Корж

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.