20 червня в книгарні «Смолоскип» відбулася презентація нової книжки нашого лауреата, поета Лесика Панасюка, «Крики рук», що побачила світ у харківському видавництві «Контекст». Модерував зустріч інший смолоскипівський поет-лауреат Олег Коцарев.

Презентація розпочалася з короткого вступу-представлення – але ним виявилася не так розповідь про автора, як виконання одного з його віршів модератором. Вірша з наступними словами:

Я читаю книжку великого формату
і почуваюсь інвалідом
і почуваюсь вагітною жінкою

На мене кидають зацікавлені погляди
листя-погляди
люди як осінні дерева кидають на мене погляди
люди як осінні дерева зі зламаними гілками
що наче руки складені на колінах
їхні руки наче зламані гілки валяються на колінах

Мої руки
тримають книжку великого формату
я почуваюсь інвалідом
я почуваюсь вагітною жінкою
мені не поступаються місцем
навіть після чергового нагадування
голосу громадського транспорту.

Нова книжка Лесика Панасюка виявилася зовсім не такого великого формату, щоб на неї задивлялись у метрополітені, а радше навпаки. Що, однак, не завадило авторові прочитати з неї чимало різноманітних віршів (до речі, вони в книжці присутні як в оригіналі, так і в російському перекладі – на презентації був один із перекладачів, дніпровський поет Станіслав Бєльський). Одні були наповнені «складно-сурядними» метафорами та «підземними ходами» асоціацій і цитат, інші, навпаки – стислі, прозорі й лаконічні. Як-от у цьому тексті:

Дитинство це падати в сніг

це падати в снігпадати в сніг

це падати



Падати в сніг це падати в сніг

це падати падати падати

падати в сніг

падати падати в сніг



У сніг

падати падати падати

Презентація не обмежилася читаннями віршів. Олег Коцарев поставив своєму колезі низку запитань. Так, Лесик Панасюк розповів, що в його віршах нерідко трапляється певний зашифрований підтекст – а отже, читачам, можливо, є сенс витратити час і спробувати його відчитати. Вивів він і своєрідну «формулу новизни» книжки «Крики рук»: близько 70% віршів у ній – нові, решта – раніше публіковані. Багато для кого несподіваними стали слова поета про те, що багатьом його творам притаманний виразний дух відчаю, приреченості – і саме тому в них з’являється, наприклад, наскрізний мотив дитинства, адже це те, за що можна «вхопитися». Нарешті, своєрідною окрасою вечора стала невеличка подоба дискусії між поеткою Дариною Гладун і Олегом Коцаревим про те, чи існує так звана «Житомирська школа поезії» (до якої нерідко зараховують і Панасюка), чи це штучний конструкт. Перша наполягала на відсутності «авторитетних учителів» і пропонувала, радше, трактувати поетів, яких традиційно називають у цьому контексті, як «смолоскипівську школу». Другий, натомість, акцентував на спільних рисах поетики, вихід на поетичну сцену саме в Житомирі та наявність «житомирського» чи «постжитомирського» кола спілкування («Між іншим, я півтора роки прожив у Житомирі, тому теж можу себе зарахувати до цієї школи», - додав Олег).

А на завершення чи то житомирський, чи то не житомирський поет Лесик Панасюк розповів про свою перекладацьку творчість. І прочитав переклад одного вірша відомої білоруської авторки Вальжини Морт.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.