Чотири роки тому в «Смолоскипі» видали досить незвичну на той момент антологію «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті рр.)». Нині ця незвичність залишилась десь там позаду, принаймні для тих, кому пощастило купити цю книжку. Здається, ще у червні минулого року мені пощастило бачити покупця останнього примірника з цього першого видання, що залишався у книгарні видавництва, а нещодавно на «Книжковому Арсеналі» ми стали свідками того, що читацьке коло авангардної поезії стає все ширшим і ширшим, адже серед перших покупців нового видання виявилося президентське подружжя Порошенків.

Можна побажати Петру Олексійовичу та Марині Анатоліївні приємного читання і сподіватись на те, що нинішня влада України, на відміну від радянської, гідно сприйматиме спадок авангардистів, не кажучи про сприяння у дослідженнях та виданні ще більшої кількості їхніх текстів.

Олег Коцарев та Юлія Стахівська, поетичне подружжя упорядників, зробили чимало зусиль над своєю антологією, адже це була перша спроба об’єднати під однією обкладинкою такий масив текстів, що яскраво демонструють результати пошуків різних гілок українського авангардизму. Подано тексти не лише радянських авангардистів (М. Семенко, В. Поліщук, А. Чужий), а й західноукраїнських (Я. Цурковський), авангардистів еміграції (В. Хмелюк). Перед нами розгорнуто полотно не лише футуризму, що, безперечно, переважав у кількісному вираженні, а й інших авангардних напрямів: сюрреалізму, експресіонізму, дадаїзму та «інших тодішніх “-ізмів”».

До цього ми могли бачити лише дослідження локальних відгалужень цього явища. До того ж, видавці не дуже тішили нас текстами – за більшістю з них треба було ходити до архівів чи намацувати їх по різним антологіям, як от «Координати», якщо говорити про «західну гілку». У цій книжці можна знайти й зовсім загадкових поетів (Є. Бунда).

Не дивно, що «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті рр.)» переживає сьогодні другий етап свого поширення, адже перший був позначений численними схвальними відгуками як з боку кваліфікованих критиків та критикес, так і широкого кола читачів, які віддали гаманцем свої голоси “за” авангардизм в українській поезії. Сподіваюсь, невдовзі нас чекатиме й нове прочитання не менш цікавих експериментів у прозі авангардистів.

До першого виходу антології український авангард можна було порівнювати будь з чим, але не з ключовою складовою нашої культури. Так, наприклад, Тетяна Калитенко у своєму відгуку на антологію порівнювала український авангард зі Сплячею красунею, що чекала свого пробудження, а Ірина Забіяка – з нещасливою дитиною, якій гратися забороняли, питання ігнорували, а примхи оскаржували. Нині ця дитина, продовжуючи цю лінію порівнянь, уже вклеює другу фотокартку до паспорта своєї затребуваності. Як кажуть упорядники, для другого видання вони виправили деякі помилки, уточнили історико-біографічні моменти та нюанси різних редакцій творів.

Безперечно, авангард таки знайшов свою метамодерну інтерпретацію і нове видання його текстів засвідчує, що український читач забирає здобутки авангарду на пароплав сучасності. Хоч і до цього активісти культури не раз користалися цими здобутками, про що наголошено у вступних заувагах від упорядників, де описано вплив авангарду на культуру сьогодні.

Звісно, зараз можна лише робити припущення щодо того, який вплив матиме друге видання на українську культуру, але досвід першого показує, що нове поширення такої кількості текстів та ґрунтовних біографічних довідок про письменників у нові маси читачів є підґрунтям для нового діалогу. Саме так, антологія закликає нас до діалогу.

Навіть після другого-третього прочитання з’являється прагнення заглиблюватись у творчість вже якогось окремого поета із антології, адже вміщених до неї текстів часто недостатньо, аби написати бодай якісь малі літературознавчі, віршознавчі, культурологічні розвідки. Для тих кому замало, наприкінці книжки подана розгорнута бібліографія, яка є наочним посібником для самостійних досліджень. Принаймні саме на цих сторінках мені вдалося знайти кілька джерел для розвідок у творчість Андрія Чужого та Василя Хмелюка, без яких я й не уявляю, яким чином могла розвинутися моя поетична творчість.

Окрім діалогічності книжки, вона може надихати на проведення цікавих заходів. Так, наприклад, у Житомирі на другому фестивалі «АрТерапія» презентація «Української авангардної поезії (1910-1930-ті рр.)» була поєднана із майстер-класом з блек-аут поезії, де гості заходу разом із упорядниками шукали зв’язки між поезією сторічної давнини та сучасністю.

Якщо вже й говорити про часову дистанцію між періодом активного розвитку авангарду та сучасністю, то перше видання антології виходить за сто років після «Кверо-футуризму», а нове видання можна пов’язати із циклом «Біла студія» М. Семенка. Отже, нині ми на етапі, коли футуризм шукає “друзів” серед релевантних літературних напрямів. Як показує досвід цьогорічного «Книжкового Арсеналу», де стрижневим поняттям було майбутнє, ми ще можемо дочекатися свого Аспанфуту.

Друзі, вітаймо оновлену антологію «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті рр.)», яка своєю третьою обкладинкою дає зелений колір як авангардистам, що знаходять своїх читачів по другому колу, так і новій хвилі читачів, які спрямовують свій семафор у майбутнє.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.