Хвильовий. 5 т. Хвильовий. 5 т. Литвин Сергій. СИМОН ПЕТЛЮРА У БОРОТЬБІ ЗА САМОСТІЙНУ УКРАЇНУ САВЧИН МАРІЯ. ТИСЯЧА ДОРІГ МАЛАНЮК ЄВГЕН. ВИБРАНІ ТВОРИ
Ціна: 500 грн. Ціна: 500 грн. Ціна: 250 грн. Ціна: 100 грн. Ціна: 120 грн.

PostHeaderIcon Новини



Семінари творчої молоді проводяться щороку за підтримки Міжнародного благодійного фонду "Смолоскип". Основою концепції Семінару є принцип "молоді для молодих": оргкомітет складається з колишніх учасників, які пропонують певні теми для обговорення та займаються організацією круглих столів, дискусій, презентацій та ін. Протягом історії Семінару (яка бере свій початок у 1994 році) у його роботі взяли участь відомі сьогодні українські політики, правозахисники та письменники: Михайло Горинь, Анатолій Дністровий, Олесь Доній, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрко Іздрик, Михайлина Коцюбинська, Василь Овсієнко, Світлана Пиркало, Євген Сверстюк, Валерій Шевчук та багато інших. Двоє з колишніх активістів Семінару – Олесь Доній та Віталій Чепинога –стали народними депутатами. Смолоскипівський Семінар був та залишається майданчиком для обміну думками, ідеями, досвідом між поколіннями українських інтелектуалів, місцем знайомств представників різних регіонів України та творчої самореалізації молоді.

Умови участі.

Взяти участь у Семінарі можуть особи, яким на момент проведення Семінару виповнилось 18 років та які беруть активну участь в політичному й мистецькому житті свого регіону, є молодіжними лідерами, яскравими творчими особистостями. Перепусткою на Семінар є короткі тези (1-2 сторінки) виступу на одному із запропонованих круглих столів. Після розгляду заявок та конкурсного відбору оргкомітет Семінару розішле запрошення на електронні адреси майбутніх учасників. Кількість учасників обмежена: близько 50 осіб. 

Тези доповіді (3-5 стор.) мають бути надіслані поштою (Видавництво «Смолоскип», вул. Межигірська, 21, Київ - 04071) АБО на скриньку mbf.smoloskyp@gmail.com і продубльовані на rosemkiv@gmail.com не пізніше 15 лютого 2010 р. Разом з тезами надсилати заповнену заявку, а також фото доброї якості.
 
Анотований список перспективних круглих столів семінару української творчої молоді видавництва «Смолоскип» на 2010 рік та Заявка на участь див. у Детальніше...
 

Мабуть, кожному доводилося пережити ці неприємні миттєвості. Сниться щось тяжке, у глибині душі розумієш, що то не насправді, але позбутися нічного видіння усе одно неймовірно важко. Час ніби уповільнює свій плин і тривалість дурного сну здається нестерпно довгою, хоча реально вона ніколи не перевищує кількох хвилин. Навіть коли вдається таки розплющити очі, думки про побачене у дурному сні попервах ще нишпорять потойбічними монстрами по закутках вашої свідомості, підриваючи впевненість у цілковитому пробудженні.

На жаль, схожі відчуття продовжує навіювати авторові цих рядків і цьогорічна президентська кампанія. Так бо ж хотілося назавжди позбутися примар минулого! Вірилося, що кількатижневе віче на Майдані-2004 змінить не тільки самосвідомість і самооцінку виборців, але й поведінкові стереотипи політиків, що змагаються за їхні симпатії. Та, як це часто буває, не так сталося, як гадалося. Або хотіли, як краще, а вийшло... ну, самі знаєте як.

 
Микола Неврлий. «МИНУЛЕ Й СУЧАСНЕ: ЗБІРНИК  СЛОВ’ЯНОЗНАВЧИХ ПРАЦЬ». Передмова Івана Дзюби. Київ: «Смолоскип», 2009.  – 956 стор.

У видавництві „Смолоскип” 29 жовтня відбулася презентація збірки праць Миколи Неврлого, що його можна  назвати словацько- чесько- українським літературознавцем, під назвою „Минуле й сучасне: збірник слов’янознавчих праць”. Також представлялася його ж монографія про Івана Франка словацькою мовою.

У випадку з Миколою Неврлим, напевно, ідеться про справжній дотик до історії, в тому числі й історії літератури, до самого її духу, що вкрай важливо для, як кажуть в інтернеті, „любителів цієї справи”.

Передусім, М. Неврлий, що особисто приїхав з Братислави на презентацію до Києва, надзвичайно цікавий просто як людина незвичної долі. Син галицької українки й буковинського чеха, він народився 1916 року в Росії, у Ростові-на-Дону, до 1933 року встиг пожити в Полтаві, Куп’янську, Харкові та інших українських містах, спілкувався з багатьма українськими культурними діячами, бачив М. Хвильового, а під час Голодомору з батьком і сестрою, отримавши чехословацький паспорт, зумів утекти в Західну Україну, до Закарпаття, де був свідком останніх міжвоєнних років, проголошення й падіння Карпатської України. Як українського вчителя, Неврлого заарештували угорці. Потім було кілька років життя у Празі, спілкування з такими людьми, як О. Олесь, О. Ольжич, О. Колесса, Є. Маланюк, О. Бурґгарт, навчання у Карловому університеті. 1941 року М. Неврлий брав участь в похідних групах ОУН, дістався Василькова, де познайомився з поетом М. Ситником, але був відкликаний з України. Уже потім, у комуністичній Чехословаччині, Неврлий зумів уникнути покарання та став активно працювати дослідником української та інших слов’янських літератур. Відвідуючи в наступні десятиріччя УРСР, він познайомився з Гр. Майфетом, Є. Кирилюком, В. Сосюрою, М. Бажаном, Б. Антоненком-Давидовичем, Г. Кочуром та багатьма іншими діячами, охопивши таким чином літературу більшої частини ХХ століття.

 

26 вересня у Дніпропетровську  відбувся арт-фестиваль  “Маяки”. Серед партнерів фестивалю був і „Смолоскип”. Двоє „смолоскипівських” лауреатів – Юлія Стахівська та Олег Коцарев – презентували на ньому свої нові книжки: відповідно, книжку поезії „Червоні чоловічки” та збірку оповідань „Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого”.

 

Для наділених даром відрізняти полову від зерен та не позбавлених здорового глузду посталий під сучасну пору політичний розгардіяш в Україні не є чимось неочікуваним або нелогічним. Здійснене кілька років тому чергове, старанно увібране в помаранчеві шати випускання пару добігло свого логічного й закономірного кінця. Ще б пак, адже дійство, очолюване “фальшивими пророками” і “сліпими поводирями”, від самих початків було приреченим.

Сподіваюся, паралелі нинішнього дня і нашого трагічного минулого будуть доречними. Понад 350 років Україну було окуповано Московщиною. Довгий час окупація виправдовувалася «єднанням православних», згодом «спільним корінням» і «пролетарським єднанням трудівників». Але мета окупації залишалася незмінною – асиміляція, привласнення культурних та інтелектуальних здобутків, природних покладів та родючих чорноземів. Логічне постання в таких умовах «п‘ятої колони» (кількамільйонної суміші етнічних чужинців та позбавлених почуття обов’язку супроти Творця й Батьківщини зденаціоналізованих автохтонів), фізичний терор стосовно небайдужих і незгідних, нав’язування непритаманних форм світосприйняття не змогли зупинити прагнення українців самостійно облаштовувати власне життя.

 
Сьогодні Російська Федерація, частково подолавши наслідки кризових 90-х, проводить активну зовнішню політику, спрямовану на відновлення свого статусу супердержави та євразійського лідера. Результати цього курсу вже відчули на собі Грузія, Білорусія, Україна. Так чи так новий виклик отримують також Європа,  НАТО і США

Як і кожна  держава, РФ захищає  свої політичні та економічні інтереси і впливи за кордоном, використовуючи при цьому весь набір притаманних сучасному  демократичному світові макіавеллівських методів розв’язання внутрішніх та зовнішніх державних питань. Маючи прекрасних вчителів для наслідування, зокрема Стару Європу і США, Росія успішно використовує військові операції, “антитерористичні кампанії”, турботу про права національних і мовних меншин, інформаційні війни, енергетичний шантаж (арабський досвід), анексію стратегічно важливих територій під гаслом миротворчості та безпеки, та  втілює в життя інші «гуманістично-демократичні принципи». Як зазначають російські посадовці, політики та експерти, Росія знову готова стати одним зі світових лідерів, покінчивши з моноцентризмом  на планеті.

 

Кожен справжній український книголюб, затамувавши подих, чекає львівського Форуму видавців, як дитина Нового року. Попри те, що найбільший республіканський книжковий ярмарок відбувається не в столиці, ця подія щорічно збирає все більше учасників і гостей з усієї України та з-поза її меж. Цього разу участь взяли понад 700 учасників, серед яких — провідні видавці та письменники України, представники книжкових ринків Росії, Польщі, Франції, Німеччини та інших країн. На двадцяти двох офіційних локаціях Форуму відбулися презентації нових видань, виставки графіки та каліграфії, круглі столи проблем книговидання у найширшому розумінні: від питань перекладу до вибору паперу для майбутньої книги.

 
„Мезальянс політики й церкви в стилі славетного кардинала Ришельє” – так далекого 1942 року відреагував  письменник Улас Самчук на висвяту на єпископа УАПЦ політика, колишнього хорунжого армії УНР і племінника Симона Петлюри Степана Скрипника. Саме про Степана Скрипника, що став Патріархом Мстиславом, і розповідає нова книга „Мстислав (Скрипник)” молодого дослідника з Острозької академії Андрія Смирнова, презентація якої відбулася 1 жовтня в приміщенні „Смолоскипу”.

Це – фактично перше в Україні поважне наукове видання про Патріарха Мстислава. Андрій Смирнов  зосередився на двох періодах його життя – політичній кар’єрі в умовах окупованої Польщею Волині 20-30-х років та періоді вже німецької окупації й участі Скрипника в розбудові української церкви. Як сказав сам автор монографії під час презентації, одним із найважливіших питань, яке він хотів розв’язати, було, чому все-таки Степан Скрипник, політик і військовий, несподівано для всіх обрав шлях церковного служіння. Відповіддю, вважає Смирнов, може бути те, що, по-перше, Скрипник завжди був людиною релігійною, а по-друге, в умовах німецької окупації він зрозумів, що церква може бути єдиною легальною українською структурою, котра здатна впливати на суспільно-політичну ситуацію в країні. Власне, про схильність Скрипника до непрямих і компромісних шляхів досягнення українських цілей свідчить і його політична праця попередніх років, участь у польському Сеймі у провладних фракціях, підтримка режиму Пілсудського тощо. Іноді, правда, темперамент давався взнаки – і ось одного разу новоспечений парламентар не втримався і вдарив у обличчя під час засідання депутата від комуністів.

 

З 2 до 10 серпня 2009 року в Російській Федерації перебувала делегація української громадськості, яка взяла участь у міжнародних днях пам’яті жертв політичного терору. Поминальні заходи традиційно проводяться на місцях масових страт в’язнів ГУЛАГу – в карельському урочищі Сандармох і на Соловецьких островах (Архангельська область РФ).

Соловки – споконвіку земля карельська. У XV ст. преподобні чудотворці Саватій, Герман та Зосима поклали початок існуванню Спасо-Преображенському Соловецькому ставропігійному чоловічому монастиреві. Відтоді у народній свідомості Соловки довго були уособленням святості й православного благочестя.

 
Театр, музика, література та кіно поєдналися у двотижневому святі сучасного мистецтва під назвою ГогольФЕСТ. Цього року фестиваль набув особливого масштабу через ювілей Миколи Васильовича. Щодня у Мистецькому Арсеналі відбувалися різноманітні майстер-класи, перфоманси, концерти, кінопокази та театральні постановки.
Величезні зали займали інсталяції сучасних мистців. Серед них (у найкращих традиціях сучасного мистецтва) далеко не всі  були зрозумілими чи цікавими. Переважно це були роботи (лінощі?) молодих і невідомих арт-провокаторів. Деякі були навіть причетними до Гоголівської тематики. Микола Васильович постав багатоликим у просторі фестивалю його імені: від ворголівської мозаїки на афішах та програмках до портрету із підписом «Googole». Були також маски класика та його персонажів, відрубана голова письменника у закривавленій каструлі та її величезний макет із заржавілої бляхи. Цю гоголіаду досить органічно доповнювали садо-мазо Гітлер і грайливі портрети фашистів нетрадиційної орієнтації, інсталяція із вугілля, труби і шахтарської каски, що нагадувала нору шахтаря, ряд дівчат з оленями із колекції наївного живопису «Сільський гламур» Антіна Мухарського. Придатних до сприйняття експонатів було досить мало у величезному галерейному просторі, тому відвідувачі переважно не були в захваті від експозиції. Але інтерактивності не бракувало: наприклад, як у «пастці для блондинок» - стоунхенджу із дзеркал та камер, що дозволяли бачити себе зі спини та усіх ракурсів.
 
Поки у Гуляйполі молоді поети писали сучасну поезію батогами і зубами на сідницях молодих поеток, у Києві нарешті відкрилася перша масштабна виставка у «Мистецькому Арсеналі».
Державний комплекс «Мистецький Арсенал» претендує на роль українського Лувру, але потрібно ще багато зусиль і часу для здійснення цієї мети. Першим кроком стала виставка "De Profundis" (“З глибин...), яка представляла різні віхи української пластики. Вона поєднала скульптуру, відеоарт та музичні інсталяції. Залу поділили на декілька тематичних експозицій: були тут і прадавні «антропоморфні стели», трипільська пластика, народна дерев’яна і барокова скульптура, роботи майстра Пінзеля та Олександра Архипенка і сучасна скульптура. Назвою виставки став рядок із 129 псалма «З глибин взиваю до тебе, Господи» - і глибина була відчутна. Не тільки духовна, часова, але й музична і музейна. Експонати взяли із колекцій майже двадцяти музеїв,  історико-культурних заповідників, мистецьких галерей і приватних фондів.
 
<< Початок < Попередня 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 Наступна > Кінець >>

Сторінка 47 з 58
ТОЧКА ЗОРУ
RSS
Огляди
Іван Коломієць. Маємо Церкву

і Я кажу тобі: ти – Петро, і на цьому камені Я створю Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її.

Матвія 16:18

 
Іван Коломієць. Цікаві один одному

Одразу кілька сигналів надійшло од Європейського Союзу, котрі свідчать, що Україна залишається цікавою Європі і двері для неї прочинені.

Опитування
Де найчастіше ви купуєте книжки Смолоскипа?
 
ДРУЖНІ САЙТИ
НАШ БАНЕР

Статистика
Besucherzahler mail order russian brides
счетчик посещений