Хвильовий. 5 т. Хвильовий. 5 т. Литвин Сергій. СИМОН ПЕТЛЮРА У БОРОТЬБІ ЗА САМОСТІЙНУ УКРАЇНУ САВЧИН МАРІЯ. ТИСЯЧА ДОРІГ МАЛАНЮК ЄВГЕН. ВИБРАНІ ТВОРИ
Ціна: 500 грн. Ціна: 500 грн. Ціна: 250 грн. Ціна: 100 грн. Ціна: 120 грн.

PostHeaderIcon Новини



7 –  10 жовтня у Кам’янці-Подільському  на базі відпочинку «Чайка» відбувся  перший  Семінар  актуальногодосвіду  (САД),організований видавництвом "Смолоскип". Упродовж 4 днів близько  20 учасників з різних куточків  України, ділилися, наболілими проблемами, міркуючи й над тим, як можна їх вирішити. Географія нашого САДу поширилася від Чернівців, через Львів, Кам’янець, Вінницю, до Києва і далі на схід через Полтаву, Суми, Харків аж до Луганська й Донецька, а на півдні сягнула Севастополя; а ось коло проблем, котрі цікавили учасників семінару, як з’ясувалося, практично однакове. Звісно, питань було більше, ніж відповідей, бо ніхто з молодих людей до 30 не має ані такої влади, ані таких грошей, щоб тут же почати вирішувати проблеми за свій кошт, як це роблять народні депутати з телешоу "Без мандата". Проте часто постановка проблеми та її обдумування – це ледь не пів дороги до вирішення, надто тоді, коли поруч знайдеться ще хтось, хто принаймні знає, з чого почати.

Інтрига з'явилася вже першого дня. З-поміж цікавих досвідів, якими пообіцяли при потребі поділитися учасники, робота над створенням партійного осередку й партійної газети, створення громадської організації і робота в ній, досвід праці в органах місцевого самоврядування і навіть організація літературного фестивалю (для цього, як з'ясувалося, зовсім необов'язково, а то й шкідливо, бути поетом).

 

Хоч Форум видавців у Львові й почався, згідно з програмою, 15 вересня, пропонуючи заходи на будь-який колір і смак, проте найбільша смакота для книголюбів, митців та просто всіх, хто опинився у культурній столиці України, починалася в п’ятницю. І тут уже виникало бажання розірватися – точніше до таких думок підштовхували 15 сторінок роздруківки програми форуму лише на 17 вересня, які з самого ранку відчутно давали зрозуміти вагомість дня, як мінімум, плечам під наплічником. Здавалося, творчі натовпи взагалі не сплять і вже о дев’ятій ранку залюбки роздають автографи й обнімаються з шанувальниками. Цей день форуму відзначався помітними заходами: презентація важливої з точки зору встановлення історичної правди книжки «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944-1948 рр. Збірник документів», вечір пам’яті  Олеся Ульяненка, презентація першого Повного 17-томного видання творів і листів Миколи Гоголя, прес-конференція та авторська зустріч з Guest Star форуму, відомим польським письменником Янушем Леоном Вишневським, та презентація перекладених українською його книжок «Самотність у мережі» та «Аритмія почуттів».  Також презентувалися дві доволі цікаві антології: третя книга проекту «Казуси від вельми цікавих людей» «Аметистовий жмуток казусів», а також книжка «Сновиди: сни українських письменників», презентація якої перетворилася на суцільне спільне сновидіння. Безкоштовний масаж усього тіла, завдяки шаленому натовпу, можна було отримати в холі філармонії перед творчим вечором Оксани Забужко, який затягнувся ледь не до півночі. До слова, авторка через день святкувала свій ювілей.

 
ryh oporu
У залі, частина учасників презентації. У першому ряду  Євген Сверстюк, у другому ряду зліва Левко Лук’яненко

Видавництво «Смолоскип» презентувало унікальну енциклопедію антирадянського опору – „Рух опору в Україні: 1960–1990”.

У суботу, 2 жовтня, у столичному Будинку вчителя було людно. Тут відбувся захід, який зібрав багато борців за незалежність України – презентація великої, можна сказати, рубіжної книжки. Її вже встигли оцінити на цьогорічному Форумі видавців у Львові. Енциклопедичний довідник «Рух опору в Україні: 1960–1990» був нагороджений як одна з найкращих книжок Форуму видавців у Львові 2010 року та відзначений Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000» як «Унікальна книга». Й от нарешті відбулася його офіційна презентація.

Ця книга велика не лише за вагою та розміром, а й за масивом інформації, значущістю. Адже її упорядники вперше спробували звести докупи у вигляді енциклопедії відомості про найрізноманітніших борців проти тоталітаризму — шістдесятників, авторів і поширювачів самвидаву, дисидентів, борців за права людини, які активно діяли в останні три десятиліття радянського режиму. Вже на момент презентації у Будинку вчителя розійшлася чверть накладу видання. Проте чи досить двох тисяч примірників такої цінної інформації для нашого постсовєтського суспільства, яке досі майже не знає власної історії?! Що таке дві тисячі для сорока шести мільйонів українців?..

Презентація справляла враження, на неї прибули з різних регіонів України понад 200 колишніх шістдесятників, учасників українського національно-визвольного руху,  дисидентів, українських політв’язнів й учасників руху опору інших національностей, які своєю діяльністю і позицією сприяли українському рухові в 1960–1990-х роках. Були присутні колишні працівники «Голосу Америки» (Ада Кулик і Ярослав Бігун) і радіо „Свобода” (Андрій Гайдамака і Григорій Панчук).

 
Міжнародні поетичні фестивалі, проведені в нашій державі, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Якщо ж судити зовсім строго, то й узагалі – на одному пальці – адже лише фестиваль «Київські лаври» прямим текстом декларує свою «поетичність». Інші ж такі заходи, попри власну «віршоцентричність» називаються організаторами інакше: «міжнародний літературний фестиваль» у Львові, що віднедавна номінально (але не в часовому континуумі) відділився від щорічного форуму видавців, або ж – «міжнародний фестиваль сучасного мистецтва» «Харківська Барикада», який – на жаль – не є настільки регулярним, як попередньо згадані акції.

Цієї  осені маємо серйозну заявку на те, що віднині Україна зможе пишатися ще одним щорічним поетичним фестивалем – «MERIDIAN CZERNOWITZ», який відбувався 3-5 вересня у Чернівцях. Німецькомовне написання назви фестивалю – не просто естетичний вибрик, а свідома настанова організаторів, котрі приурочили цю непересічну подію до 90-ліття від дня народження всесвітньо відомого поета Пауля Целана, який побачив світ саме у цьому буковинському місті, в той час – належному до Румунії. Один із учасників «MERIDIAN CZERNOWITZ», берлінський поет, журналіст, перекладач Хендрік Джексон, так розповів Deutsche Welle про те, що знають у Німеччині про походження Целана: «Відомо, що він із Буковини. Саме термін Буковина дуже відомий. Чернівці – зараз про них мало знають. На жаль, Целана більше асоціюють з Румунією, ніж з Україною». Одним із завдань фестивалю, вочевидь, і було порушити цю сумну для нашої держави тенденцію, але і водночас – відкрити лірику Целана (як і сучасну німецькомовну поезію) – Україні. Адже – за словами С. Жадана – «українці про неї майже не знають, що не справедливо, тому що Целан – це одна з основних поетичних особистостей Європи 20 століття».

Діалог  – ось головна тема фестивалю. Діалог української та німецької  поезії, українських та німецькомовних поетів – у неформальній обстановці, діалог віршів та відеороликів, віршів та електронної музики, зрештою – поезії, вина та сигар – увесь «MERIDIAN CZERNOWITZ» немовби сплетений із намагання порозумітися, знайти спільну мову й точки дотику.

 

Налякані ситуацією  в Москві, наші можновладці прийняли «єдино правильне» рішення у боротьбі з пожежами – заборонити народу, який, власне, і є фактичним власником  лісів, доступ до його володінь. Це замість того, щоб налагодити якісну роботу лісників та поінформувати людей. І саме зараз, коли кожен папірець може стати причиною великого лиха, ініціативна група Let’s Do It Ukraine! 14 серпня провела акцію прибирання Сирецького гаю в Києві в рамках проекту «Зробимо Київ чистим 2». До чотиригодинного прибирання парку долучилися і місцеві жителі мікрорайону, й активісти з інших куточків Києва, а також Організація православних скаутів України, серед яких було навіть кілька гостей із Білорусі. Для початку «чистолюби» взялися прибрати сміття за торговельними ятками біля станції метро «Сирець». «Обережно! Тут «міни»! – попереджає парубок із величезним пакетом для сміття. – Навіть кішки й собаки після себе закопують, а люди…»

Усім, хто долучився  до прибирання, організатори видавали рукавички та великі пакети для сміття. Їх виділило Шевченківське комунальне підприємство з утримання зелених насаджень. «Нам сказали: «Дивіться, ми даємо пакети для сміття, але за умови, що ви скажете ЗМІ, що ми вам допомагали». Ми, звичайно, погодилися, – розповідає координатор проекту «Зробимо Київ чистим 2» Пивоваренко Юрій. – Але мене це просто збентежило: ми робимо їхню ж роботу, а нам іще й умови ставлять! Проте у будь-якому разі Шевченківське КПУЗН справді допомогло, надавши 200 пакетів і 200 пар рукавичок, а це чимало коштує». Приємно дивує і той факт, що комунальники погодилися вивозити сміття з урн, які планують встановити у парку активісти, адже робочих рук не завжди вистачає.

Сміття збирали  і одразу сортували за п’ятьма  категоріями: пластик (на невеликій території пластикового посуду та пляшок зібрали 82 мішки), скло (77 мішків), папір (18), алюміній (банки з-під напоїв – 6) та все інше(35).

 

 

Картер: в Америці демократія – всі можуть лаяти Картера і їм за це нічого не буде.

Брєжнєв: і у нас демократія – всі також можуть безкарно лаяти Картера.

У четвер 29 липня, після засідання  кіноклубу, що відбувається у будинку "Смолоскипа" двічі на місяць, до його керівника, письменника та журналіста Олега Шинкаренка, підійшли троє молодиків, котрі відрекомендувалися працівниками Служби Безпеки України і запросили його на розмову, пов’язану з окремими висловлюваннями, що їх Олег виклав у своєму "живому журналі" – інтернет-щоденнику, який тепер веде мало не кожна друга молода людина.

Сама ж розмова відбулася наступного дня, у п’ятницю. Шинкаренку пояснили, що влада не збирається толерувати образливі висловлювання на адресу гаранта Конституції та його соратників; відтак, з Олега взяли розписку, що подібні інсинуації він припинить і відпустили з миром. Цей, ніби й епізодичний, випадок одразу ж став відомим на всю країну, потрапив у стрічки новин й навіть у програму BBC. Втім, історія, вочевидь, і справді повчальна – тож можемо зробити певні висновки.

 
Спекотної липневої суботи, коли асфальтівка, як вода за катером, бралася брижами  під колесами автомобільного залізного  потоку, невеличкий, але дружний  гурт смолоскипівців вирішив і вирушив: вирішив, що доста уподібнюватися курчатам-гриль на розжареній пательні міста, а вирушив – «на волю, в пампаси». На роль «пампасів» одноголосно й патріотично обрали загадкову Атлантиду українських земель – легендарне Трипілля.

Трохи проблукавши у численних виходах  зі станції метро «Академмістечко», весела компанія врешті возз’єдналася, завантажилася в комфортабельний мікроавтобус та відбула у бажаному напрямку. Їхали, слухаючи цікавезні і змістовні розповіді про довколишні природні й рукотворні пам’ятки у виконанні поважаного колеги та милуючись придорожніми краєвидами. За вікнами пропливають мальовничо-провінційні околиці Києва… Зелене море гаїв, розлогі лани, заповідні ліси та пагорби (з одного, найвищого, злітають барвистими метеликами парапланеристи)… Палаци «хазяїв життя» за височенними парканами… Похмуре, готичне нагромадження споруд Трипільської ТЕС у стилі a la “hard industrial” – химерне плетиво якихось труб, іржавого залізяччя, викришені і зарослі повитицею цегляні стіни, майже місячні кратери-доріжки на величезних териконах вугілля… І врешті – село Трипілля. Давній Треполь, де сходилися три родючі долини, розмежовані річками Стугною, Красною та Бобрицею, «водні ворота» Київської Русі, тодішній важливий аграрно-транспортно-економічно-індустріальний вузол та мілітарне укріплення держави.

 

Після того, як Президентом України став Віктор Янукович, жити в нашому інформаційному просторі стало зовсім нецікаво. Адже Янукович – людина передбачувана, всі й так знають: що б він не сказав, все одно нічого не буде. Але Віктор Федорович вміє це зробити дуже переконливо, і коли обіцяне не стається, то так і хочеться думати, що йому завадили великі державні справи. Жити в сучасній Україні і бути вільною від неї зараз дуже просто – просто не дивитися телевізор. А якщо ще й не читати газет, журналів та Інтернет-новин, то виникає відчуття, що країна просто рухається. Земля просто обертається. Люди просто живуть. Хто як уміє. Все втратило якийсь сенс.

І справа не лише в Президентові, котрий став ним попри суворе переконання майже 50 % українців у стилі «цього не може бути ніколи, бо цього не може бути». Це сталося так, як одного дощового дня на Віктора Януковича впав вінок. І велика увага Інтернет-громадськості з колажами та Інтернет-приколами була теж у стилі «цього не може бути». Але Віктору Януковичу дивовижним чином вдається обійти тему вінка, дверей, які закриваються перед ним, стільця, який ламається під ним. Він просто не дуже любить розмірковувати над нестерпною легкістю буття, ось і все. Тому може запросити в прямому ефірі до себе у Межигір’я, а потім відпросити. І ми вже до цього звикли. 

Якби  я нині заснувала партію, то це була б, приміром, Партія збиральників пластикових  пляшок, Партія очищення питної води або  Партія порятунку рослин, занесених до Червоної Книги. Адже доводити щось сьогоднішній українській владі абсолютно безсенсово. Краще поприбирати на подвір’ї власного будинку, тим самим поліпшивши свій простір. Сучасна українська влада перетворилася на фріків, намагаючись представити свої діяння у рожевому світлі за допомогою втручання у діяльність медіа. Темники відпочивають. Пояснюю.

 

26 червня у Смолоскипі виступив музичний гурт Vivienne Mort (Вів'єн Морт). Свій стиль музиканти називають музичним сюрреалізмом.
Поточний склад:
Дана Душенко - вокал, клавішні
Гліб Проців - ударні
Володимир Матвєєв - гітари

Вів'єн Морт про себе:
Колись, десь, в коробці з-під взуття жила одна дівчинка. Вона була зовсім одна. Єдине, вона дружила з павуками та кажанами, ліпила з глини зайців і постійно шукала намистинки від намиста, яке дуже давно порвалося і розкотилося по всій коробці. Вона мріяла знову зібрати його і в ньому взяти участь у пісенному конкурсі "Сиві Трембіти". Або "Співочі Карпати". Неважливо. Виявилося, що для цього їй потрібні музиканти. Але ж в неї зовсім не було друзів, які б пішли грати разом з нею. І тоді вона намалювала їх. Вона заспівала, і, як кажуть очевидці, від її сумної пісні плакали дерева, і навколо щось стиха зникало. А щось так само непомітно з'являлося.
Вона доспівала і повернулася до своєї коробки, не здогадуючись про те, що на пісенних конкурсах присуджують місця. Але її трохи притрушені малюнки і досі живуть. Наспіх зроблені малюнки, подібно до Франкенштейна, продовжують робити те, що в них закладено, і, мабуть, навіть не здогадуються, що можна робити щось інше. Вони і далі виплітають музичний сюрреалізм, згадують про дівчинку і називаються її ім'ям. Її звали Вів'єн. Вів'єн Морт.

Вів'єн Морт про концерт:
Незважаючи на деякі неприємні моменти, все пройшло фантастично. Багато хто прийшов у піжамі, що створювало розслаблену і затишну атмосферу. Але, незважаючи на такий домашній настрій, на деяких піснях емоційний контакт посилювався настільки, що дехто з глядачів не міг стримати сліз. Чекаємо наступної зустрічі.
Дякуємо, Смолоскип!

Повний фото і відео звіт про подію.

 
Помпезна  презентація суспільно-політичної програми переможців виборів-2010, проведена  на самому початку нинішнього літа у стінах Національного палацу мистецтв «Україна», мабуть, багато кого спонукала до цікавих історичних аналогій та несподіваних висновків. Уважний спостерігач не міг не помітити, що, попри все бажання нинішньої влади здаватися «новою», насправді вона щосили намагається засвідчити свою принципову вірність цінностям панівного світового порядку та спорідненість із цілком чітко окресленим колом попередників-«державотворців».

Причому, ідейний багаж владної команди  далеко не обмежується періодом після 1991 року, але й включає «творчо опрацьований» спадок основних державно-політичних утворень республіканського штибу на наших теренах, які існували упродовж ХХ століття. Невипадково деякі дослідники називають сучасну «інкарнацію» української державності не інакше як «Третьою республікою» – продовжувачем традицій Української Народної Республіки (УНР) та співзасновниці ООН, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). Апелюючи саме до цієї лінії політичної спадковості (а зовсім не до ностальгії частини громадян за «соціалістичною вітчизною» та «часами Щербицького», як дехто потім намагався нас переконати), президент Янукович у своєму виступі вперто іменував Україну «республікою». Втім, згадка про В. Щербицького у цьому контексті є напрочуд доречною. Адже його перебування при владі стало апогеєм Другої республіки – якщо послуговуватися наведеною вище періодизацією нашої новітньої історії. Такою само передапокаліптичною «золотою осінню» для республіки третьої може стати каденція теперішнього глави держави.

Певна річ, таке бачення перспектив хтось  може затаврувати як занадто песимістичне, а хтось, навпаки, розцінити ледь не як комплімент лідерові останніх президентських перегонів. Однак, тут слід одразу зауважити, що прогноз автора стосується аж ніяк не долі української державності загалом і навіть не життєвого шляху й особистих характеристик В. Януковича. Песимізм навіює виключно ймовірне майбутнє Третьої республіки як такої, оскільки вона ризикує виявитися заручником віджилих політичних схем та неактуальних пріоритетів розвитку.

 
Колись пан Юрій Логуш, засновник проекту «Коронація слова», сказав, що буде найщасливішою людиною, якщо зможе посприяти народженню нових імен на зміну тим 223 письменникам Розстріляного відродження, які були знищені за сталінської влади. А співзасновниця та натхненниця конкурсу Тетяна Логуш підсумувала, що цей план майже реалізований: конкурс відкрив 187 імен. Днями у Києві відбулася ювілейна, десята, церемонія нагородження переможців конкурсу «Коронація слова». Десять років це дата, коли можна підбивати підсумки і робити оцінити: наскільки вийшло заплановане, що вийшло, якої якості…

Отже, метою конкурсу є підтримка новітньої української  культури, пошук нових імен, видання найкращих романів книжками, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п'єсами. «Коронація слова» є доволі обговорюваною на різних літературних форумах. Резонанс свідчить, що говорити є про що. Окрім таємності складу експертної групи, через руки якої проходять усі надіслані твори, непідкупності журі, обговорюють тему доволі важливу – якість і рівень літератури, яка з легкої руки конкурсу виходить у світ. Часто закидають «Коронації слова», що вона видає на-гора «попсу».  Проте, чи не можна поглянути на цей закид як на комплімент? Адже масова культура — неодмінна частина інформаційного простору кожної культури. І якщо в певній культурі ця ніша лишається вільною – завжди знайдеться хтось, спритніший за інших, який її спробує заповнити повністю. І тоді відвоювати позиції важко. Таку картину спостерігаємо у ніші масової літератури в Україні. Як не сумно визнати, основною масою цієї «попси» є зовсім не україномовний продукт. Як стверджує видавець Сергій Пантюк, «Коронація слова» саме той конкурс, що має знайти нових українських авторів, які замінять донцових, марініних і компанію. Твори «коронованих» авторів цілком конкурентоспроможні за якістю, представляють широкий вибір жанрів:  детективи, «дамські»  романи, містика, трилери, побутові драми. Але за 10 років побороти навалу російськомовної макулатури їм не вдалося й близько, зокрема через низбкі наклади і слабку розкрутку. Щоб українці масово читали українське, масова література має продаватися не лише у книгарнях, а й на вокзалах, на базарних розкладках, там, де ходять звичайні люди, які не шукають високих ідеалів, вічних істин і філософських думок у елітарній літературі, яка, коли відверто і по суті, теж займає не найкращі позиції. Проте ми так чомусь боїмося комусь здатися недостатньо освіченими й інтелектуальними, що не лише самі не читаємо популярну літературу, а й розповідаємо, ніби вона нам абсолютно не потрібна. Чого тоді дивуватися засиллю російської «попси»?

 
<< Початок < Попередня 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 Наступна > Кінець >>

Сторінка 44 з 58
ТОЧКА ЗОРУ
RSS
Огляди
Іван Коломієць. Маємо Церкву

і Я кажу тобі: ти – Петро, і на цьому камені Я створю Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її.

Матвія 16:18

 
Іван Коломієць. Цікаві один одному

Одразу кілька сигналів надійшло од Європейського Союзу, котрі свідчать, що Україна залишається цікавою Європі і двері для неї прочинені.

Опитування
Де найчастіше ви купуєте книжки Смолоскипа?
 
ДРУЖНІ САЙТИ
НАШ БАНЕР

Статистика
Besucherzahler mail order russian brides
счетчик посещений