СМОЛОСКИП

Картер: в Америці демократія – всі можуть лаяти Картера і їм за це нічого не буде.

Брєжнєв: і у нас демократія – всі також можуть безкарно лаяти Картера.

У четвер 29 липня, після засідання  кіноклубу, що відбувається у будинку "Смолоскипа" двічі на місяць, до його керівника, письменника та журналіста Олега Шинкаренка, підійшли троє молодиків, котрі відрекомендувалися працівниками Служби Безпеки України і запросили його на розмову, пов’язану з окремими висловлюваннями, що їх Олег виклав у своєму "живому журналі" – інтернет-щоденнику, який тепер веде мало не кожна друга молода людина.

Сама ж розмова відбулася наступного дня, у п’ятницю. Шинкаренку пояснили, що влада не збирається толерувати образливі висловлювання на адресу гаранта Конституції та його соратників; відтак, з Олега взяли розписку, що подібні інсинуації він припинить і відпустили з миром. Цей, ніби й епізодичний, випадок одразу ж став відомим на всю країну, потрапив у стрічки новин й навіть у програму BBC. Втім, історія, вочевидь, і справді повчальна – тож можемо зробити певні висновки.

Найперше, влада, як бачимо, вирішила довести, що жарти закінчилися і толерувати неповагу до себе вона більше не буде. Жартувати з людьми влади взагалі  справа марна: спробуйте тільки пожартувати з міліціонером на вулиці чи митником на кордоні – й ви переконаєтеся: почуття гумору в людини «при виконанні» або відсутнє, або вкрай специфічне. Що вже казати, коли "жарти" (а саме так кваліфікує свої висловлювання винуватець всезагальної уваги) стосуються глави держави чи когось із його оточення. Тож формально представники СБУ діяли повністю в рамках закону, адже, уявімо, навіть якби нам із вами побажали в чиємусь мережевому щоденнику, м’яко кажучи, "поганого здоров'я", ми би теж засмутилися, а найбільш вразливі, можливо, навіть звернулися би до суду. Проте тут-таки й напрошується перший висновок: виклик Шинкаренка до СБУ є точкою завершення нашого романтичного ставлення до інтернету як до території абсолютної свободи, де дозволено все. Вже не дозволено – нас читають.

Далі  напрошуються ще два висновки, котрі, втім, ми поки ще не можемо зробити, адже відповідь на подібні питання  дасть хіба майбутнє й ті події, котрі  в ньому можуть розгортатися. Де тепер пролягатиме межа між публічним і приватним? Після випадку з Шинкаренком зрозуміло, що інтернет-щоденники до сфери приватного більше не належать; їх трактовано не як "записи для себе та друзів", а як джерело інформації, котрим вони, фактично, і є. Але чи влада на цьому зупиниться? Існують іще й інші території, котрі (поки що?) не цензуровано: розмови "на кухні", телефонні дзвінки, смс, врешті, архаїчні писані щоденники, котрі найбільш сентиментальні зав'язують у папочку і вкладають на дно шухляд. Розвинуті тоталітарні режими такі вияви приватного у спокої не залишають. Цікаво, куди ж сягне погляд наших вітчизняних цензорів за рік-два? Можливо, Орвелл помилився й у назві роману мало стояти "2014"?

Інший незроблений висновок стосувався би меж культурності / брутальності вислову, котрі покладають тепер працівники спецслужб. Чи не почнуть прирівнювати найближчим часом будь-які гострі висловлювання на адресу влади до лайки, а далі до спроб повалення чинного уряду і, відтак, до державної зради? Словом, тепер, пишучи щось в інтернеті, доведеться добряче подумати: адже серед наших читачів, як бачимо, з'явилися читачі професійно прискіпливі.

Врешті, напрошуються і практичні висновки: хочеш лаяти владу – подбай про власну невидимість. Інтернет не є, як дехто думає, повністю анонімною територією: знати ІР-адресу чийогось комп’ютера – це все одно, що знати адресу домашню. Тому одне з двох: або ми "виходимо в ефір" із безликих терміналів у інтернет-клубах і пишемо під псевдонімами, або… не дивуємося, коли до нас прийдуть.

У кожному разі, бачимо, що діапазон свободи слова звужують. Уже хтось ззовні, а не ми самі, визначає рамки наших  пристойності та адекватності. А наявність  рамок одразу ж тягне закономірне  питання: що робити з тими, хто у  вказані межі вкладатися не захоче? Тобто куди їх – дисидентів? Влада поки що не показує зуби: Олег Шинкаренко відбувся профілактичною бесідою. Можливо, у високій установі йому навіть запропонували на вибір каву або чай. 

С. У.