Олена Павлова. ГогольФЕСТ: «арт-гоніво» широкого формату
Театр, музика, література та кіно поєдналися у двотижневому святі сучасного мистецтва під назвою ГогольФЕСТ. Цього року фестиваль набув особливого масштабу через ювілей Миколи Васильовича. Щодня у Мистецькому Арсеналі відбувалися різноманітні майстер-класи, перфоманси, концерти, кінопокази та театральні постановки.Величезні зали займали інсталяції сучасних мистців. Серед них (у найкращих традиціях сучасного мистецтва) далеко не всі були зрозумілими чи цікавими. Переважно це були роботи (лінощі?) молодих і невідомих арт-провокаторів. Деякі були навіть причетними до Гоголівської тематики. Микола Васильович постав багатоликим у просторі фестивалю його імені: від ворголівської мозаїки на афішах та програмках до портрету із підписом «Googole». Були також маски класика та його персонажів, відрубана голова письменника у закривавленій каструлі та її величезний макет із заржавілої бляхи. Цю гоголіаду досить органічно доповнювали садо-мазо Гітлер і грайливі портрети фашистів нетрадиційної орієнтації, інсталяція із вугілля, труби і шахтарської каски, що нагадувала нору шахтаря, ряд дівчат з оленями із колекції наївного живопису «Сільський гламур» Антіна Мухарського. Придатних до сприйняття експонатів було досить мало у величезному галерейному просторі, тому відвідувачі переважно не були в захваті від експозиції. Але інтерактивності не бракувало: наприклад, як у «пастці для блондинок» - стоунхенджу із дзеркал та камер, що дозволяли бачити себе зі спини та усіх ракурсів.
Програма фестивалю поділялася на секції театру, музики, кіно, візуального мистецтва, літератури та майстер-класів. Втім, ці секції дуже тісно перепліталися. Наприклад, концерт гурту «Даха Браха» супроводжувала постановка Влада Троїцького та відеоарт. Гра акторів драматизувала і підкреслювала усі тони й напівтони музики. Це супроводжувалося проекціями кольорових зображень, де кожен відтінок розповідав свою історію. Така всеєдність мистецтв посилювала сприйняття і почута музика проймала набагато глибше. Концерт «Дахи Брахи» - театральна розповідь про Долю, життя із його болем і очікуванням болю.
Тетралізованість та кітч – основні риси цьогорічного ГогольФЕСТУ. Без перфомансу не обходилося ніде. Фестивальні постановки відбувалися не лише у Арсеналі, але й на сценах провідних театрів країни. Власне, фест і розпочався з перфомансу російського інженерного театру «АХЕ», де людей обливали імпровізованою бичачою кров’ю. Серед найвідоміших постановок - вистави «Гамлет» у постановці Дмитра Богомазова, «Ленін Love, Сталін Love» Андрія Жолдака, «Смерть Гоголя» Владислава Троїцького, «Фрьокен» Андрія Приходька та багато інших.
Але не лише імениті театрали брали участь у драматичній частині гоголівського дійства. Молода театральна група «Скраг Айседори» представила публіці майже годинний перфоменс на тему похмілля із відеосупроводом. Жінки із вибіленими обличчями і червоними колами навколо очей маніакально рухались, стискали яблука у зубах, одягали картонні коробки на голови та надували гумові рукавички. Актори виголошували гучні і незрозумілі промови, плутані вірші, друкували одне одного на машинках, обкидалися білим пилом та глиною. Супроводжували все це дратівний звук пиляння чи шкрябання і не менш сюрреальний відеоряд (зі сценами типу іржава ванна в степу). За словами одного із акторів, «Наркоманам у Криму наш перфоманс дуже сподобався». Такі вистави дивитися досить складно, але вони запам’ятовуються надовго.
Кіно показували на всякий колір і смак: міжнародне, експресивне, містичне, ностальгійне, короткометражне, документальне та фестивальне, але чи не найкраще атмосферу фестивалю передав вечір експериментального кіно. Першою показали стрічку Єгора Крайнього «Spusk» про Андріївський узвіз. Жодного слова, лише рух, колір, музика, бруківка, куполи Андріївської церкви, булгаковський кіт Бегемот і загадкова дівчина у жовтій сукні. В’їдливих коментаторів із сусіднього ряду фільм захопив, бо вони мовчали аж до сцени роздягання хлопця із наступної стрічки.
Між фільмами телеведучий і учасник гурту «Вперше чую» Богдан Кутєпов проводив майстер-клас з «арт-гоніва». Його «Фрістайлер» на баяні було частиною кіновечора. Адже експериментальне кіно за визначенням виходить за рамки звичайного. Це гра, творчий експеримент, провокація, інший погляд. Таке кіно підкреслено антикомерційне і тому не завжди цікаве масам. Втім, відверте бажання не подобатися публіці - одна із найяскравіших рис сучасного мистецтва.
Далеко не всі стрічки були вдалими експериментами. Але були і цікаві, наприклад робота Олени Семак «Жива фарба». Кожен новий кадр малювали на бетонній стіні, зафарбовуючи попередній. На паркані виросло, розквітло і рясно вродило дерево, пригостивши яблуком головну героїню.
Фільми переривалися показовим «арт-гонівом», який навчав простих правил: 1. Щоб гнати, треба баян мати. 2.Коли немає баяна, потрібен акордеон.
А поетові Курі гнати добре вдалося і без баяну:
«Як умру, то поховайте мене в піраміді,
У пустелі марсіанській
Серед мертвих мідій…» - перевертав юнак Кобзаря в могилі. Публіка масово покидала такі цінні ще годину тому місця.
- Я вас уже задолбал? – запитав поет.
- Да! – хором відповіла зала.
- Ну ладно. – спокійно відповів Курі і перейшов до читання (автобіографічної?) казки «Хлопчик, який їв чужі мізки». Посеред наступного тексту на сцену увірвалася група молодиків і винесла поета за куліси.
Фільм «Ромашки» Надії Майної та Ірини Шарпінської - кінорозповідь про життя екопоселенців – людей, що залишили цивілізацію задля єднання з природою. Вони поселилися біля села Ромашки. Ім’я героїні у перекладі теж означає «ромашка». Камілла Боброва вчилася на оперну співачку в США, але покинула кар’єру. Тепер співає біля обмазаної глиною хатини та вогнища, де пече хліб. Зйомки фільму були теж своєрідним експериментом. Дівчата жили у екопоселенні, спали в їхніх умовах – на горищі, вкриваючись сіном. А перед зйомками молоді режисерки навіть пройшли обряд очищення у воді.
Під кінець показу дійство вийшло за межі зали. Музиканти продовжували у коридорі розпочате на сцені. На дворі розпочалася злива зі шквальним вітром, атмосфера стала дійсно гоголівською. А поміж натовпу бігав арт-об’єкт, перемотаний у закривавлену марлю із прищепками на голові.
| < Попередня | Наступна > |
|---|










