ДВАДЦЯТЬ ПРОФІЛІВ УКРАЇНСЬКОГО ШІСТДЕСЯТНИЦТВА
Ія Ківа
11 грудня в київській книгарні «Є» відбулася презентація монографії Людмили Тарнашинської «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління», яка вийшла в 2019 році у видавництві «Смолоскип». Це вже друге видання дослідження, оновлене і доповнене, перше побачило світ 2010 року. В центрі уваги дослідниці — чотирнадцять письменників і шість митців. В обговоренні взяли участь авторка, Богдан Горинь, Микола Сулима, Павло Михед та Дмитро Стус. А розпочав вечір директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків, який і модерував захід.
Пан Ростислав зазначив, що розмови про шістдесятництво вже стали для видавництва «Смолоскип» доброю традицією, оскільки воно послідовно видає творчу спадщину шістдесятників, їхню мемуаристику та наукові праці про цей культурно-історичний період. Також він наголосив, що презентована книжка є авторською інтерпретацією феномена шістдесятництва в українській культурі і не претендує на вичерпність, оскільки шістдесятництво — явище багатоголосе й поліфонічне.
Презентація видання відбувалась у філологічному ключі й схожа була радше на дебати під час захисту наукових праць, ніж на популярний формат говоріння про книжки. Воно й не дивно, бо, по-перше, монографія є чималенькою за обсягом (Дмитро Стус навіть пожартував, що навряд чи такий грубий том взагалі читатимуть), а по-друге, за жанром вимагає підготовленої авдиторії. З іншого боку, вихід розмови такого ґатунку з суто наукового гетто в ширший простір завжди на користь темі книжки та її видимості.
Майже всі мовці звертали увагу як на позитивні моменти в книжці, так і на ті, що потребують доопрацювання чи уточнення. Тож презентація перетворилася якщо не на дискусію, то принаймні на справжній діалог і обмін думками.
Так, журналіст, дисидент і колишній політв’язень Богдан Горинь серед переваг «Українського шістдесятництва» назвав жанр, в якому написана книжка, — «поєднання аналітичного дослідження з популярним науковим есеєм». Також він додав, що всі 20 постатей у дослідженні виписані ґрунтовно й детально, поміж інших «на всю велич у книзі постав Микола Вінграновський з його широкою степовою душею, з його ніжною лірикою і вулканічним вибухом творів на громадянську та історичну теми». Водночас він зазначив, що в книжці відсутня чітка дефініція шістдесятництва та часові рамки його існування. Борис Горинь запропонував вважати шістдесятництво початком національно-визвольного руху, що зародився наприкінці 1950-х і завершив своє існування в 1972 році, й формою легальної ненасильницької боротьби за незалежність України.
Підхопивши дискусію, доктор філологічних наук і заступник директора Інституту літератури Микола Сулима зазначив, що шістдесятництво не можна розглядати лише як національний український феномен, бо це явище існувало по всьому Радянському Союзу. А доктор філологічних наук Павло Михед додав, що 1960-ті взагалі були особливим часом, просякнутим оптимізмом, духом свободи і пошуком нових сенсів, навівши приклад Вудстока та бітників. На що Дмитро Стус зауважив, що все сказане стосується проблеми визначення, «що таке 60-ті, чим вони особливі, як вони вписані в український, тогочасний загальносоюзний і світовий контексти».
Крім того, Микола Сулима поділився радістю щодо включення в друге видання таких постатей як Василь Стус і Володимир Дрозд. А Дмитро Стус зазначив, що в книжці «вимальовується канон шістдесятництва». Щоправда, сама Людмила Тарнашинська поквапилася спростувати цю тезу, сказавши, що ніколи не мала таких амбіцій.
Загалом обговорення торкалося не лише книжки, а й проблем дослідження шістдесятництва. Павло Михед, наприклад, вказав на необхідність створення хроніки шістдесятництва: коли виходила та чи інша книжка, коли посадили ту чи іншу людину тощо. Це дозволило б відтворити епоху по днях. А Борис Горинь, Дмитро Стус і Ростислав Семків наголошували на етичних та інших проблемах того, кого і за якими принципами зараховувати до шістдесятників. Дмитро Стус, зокрема, підкреслив, що шістдесятники — це не лише поети чи митці, а перш за все «науково-технічна інтелігенція, яка вийшла з сіл, ставши по суті останнім вибухом українського села».
Насамкінець Людмила Тарнашинська подякувала видавництву «Смолоскип» за вихід книжки саме 2019 року, оскільки цей рік став ювілейним для багатьох шістдесятників: 80 років виповнилося Валерію Шевчуку, 90 — Галині Севрук, 80 років могло б виповнитися Володимиру Дрозду, 90 – Івану Світличному та Аллі Горській, 110 — Миколі Лукашу. Подякувала вона і колегам за небайдужість, додавши, що про необхідність створення хроніки шістдесятництва зажди говорить Валерій Шевчук, однак за таку працю в Інституті літератури не візьметься жоден аспірант, бо це не літературознавство. Її ж монографія має підзаголовок «Історико-літературний та поетикальний аспекти» і також не мала на меті масштабного історичного дослідження. Крім того, її варто розглядати разом з іншими працями, наприклад, з дослідженням «Сюжет доби: дискурс шістдесятництва в українській літературі ХХ століття».
Фото авторки.
