Всі публікації автора: Смолоскип

  1. Домівка
  2. Смолоскип
  • Вибори  до місцевих органів влади обіцяють бути напруженими. Хоча, коли у нас не був напружений вибір.

    Кожного разу з наближенням чергової ймовірної зміни влади українці в містах і селах сповнюються надії на старе як вік «якось воно буде», яке б сприяло їм у покращенні їхнього життя «вже сьогодні», а не сьогодні – то хоча б завтра: заробітної плати, стану житлово-комунального господарства (о, це наше ЖКГ, як же багато можна про нього сказати …), банальних, але насущних речей. І щоразу настає понеділок після виборів і всі наступні понеділки і тільки політичні постаті країни залишаються незмінними, вже не кажучи про рівень відповідальності цих персонажів, до болю знайомих персонажів.

    В ідеалі вибори – наш інструмент, за допомогою якого ми можемо привести певну особу до влади, і вона наступні чотири роки буде займатися нашими з вами проблемами й удосконалювати всі сфери життя.

    Звідки  вони беруться, ці кандидати в депутати, а з часом і депутати? І де їх вирощувати такими, якими ми з вами хочемо їх бачити? Представники громади нашого села чи міста проявляють ініціативу й уступають до лав різноманітних партійних організацій, здобувають досвід перед виборами, проводять такі собі «праймеріз» для того, щоб обрати гідних, найкращих і спроможних вести за собою маси до кращого майбутнього.

    В ідеалі, на протязі двох останніх тижнів на вулицях всіх українських сіл, селищ, великих і малих міст мають висіти сіті-лайти, білборди і оголошення з інформацією про зустрічі кандидатів у депутати до місцевих органів влади зі своїми потенційними виборцями. Але бажання кандидатів не співпадають з потребою виборців зустрітися й обговорити основні насущні проблеми, як показує час, зустріч потрібна тільки нам з вами – виборцям – українцям.

    Місто Обухів у Київській області (45 км від Києва) розташоване в центральній  частині Київської області на правому березі Дніпра. Статус міста  отримано в 1979 році, до цього – селище міського типу. Загальна площа міста – 2419 га. Площа земель міської ради складає 5068 га. Чисельність населення станом на 1 січня 2001 року склала 33,2 тис жителів. На території району знаходиться 43 населених пункти, з них 2 міста районного підпорядкування – Обухів і Українка, одне селище міського типу – Козин. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 10 липня 2010 року N 2488-VI місто Обухів віднесено до категорії міст обласного значення, а отже, отримало нові можливості й новий значно вищий рівень фінансування місцевого бюджету.

    Таких містечок, як Обухів в Україні – сотні. І саме про те як відбувається підготовка до місцевих виборів хочу вам розказати.

    Одного  прекрасного дня напередодні  місцевих виборів Виборець, який трохи втомився очікувати кандидатів у своєму виборчому округу, вирішив піти й самотужки пошукати таких у партійних офісах нашого славетного міста.

    В перших числах жовтня (якщо бути точним 07.10.2010) вирішив відвідати офіс міської партійної організації Народної партії України, нажаль – зачинено. Нічого, спробуємо пізніше. Через тиждень  – та сама історія. Має «Народна партія» в Обухові ще й районний осередок у так званому мікрорайні «Автошкола». Приємно здивували відчинені двері до офісу, а в офісі – дві молоденькі пані. На цьому приємні моменти відвідування закінчилися. Виборець зайшов, привітався і спитав, чи є кандидати від цієї політичної сили, і як їх можна побачити. Кандидати є, але побачити не зможете, тому що вони всі дуже зайняті люди і зустрічей ніхто проводити не збирається. Наступна фраза представників «Народної партії» мене просто вразила: «Чого ви прийшли, що ви тут вишукуєте? Вся інформація в друкованих органах масової інформації». Дуже довго довелося переконувати цих двох панянок, що я насправді просто виборець і без жодного прихованої думки просто хочу дізнатися, за кого мені варто віддати свій голос. Думка після відвідин – голоси є і їх багато, мій зайвий. 

    Партія  «Батьківщина», як то кажуть, відзначилася. Така поважна партійна організація, а знайти, де ж знаходиться їхній штаб, не вдалося. Щоправда, на першому етапі розшуку Виборцю вдалося знайти телефон помічника народного депутата України, керівника обласної партійної організації «Батьківщина», яка відмовилася надавати інформацію про місце розташування або будь-які інші контакти Обухівської міської парторганізації. «…Я не маю такою компетенції». Дивно і чудно. Нічого не розумію.

    Єдиним  відкритим офісом того дня виявився кабінет представників партії «Удар» Віталія Кличка. Приємна атмосфера, приємні хлопці, звичайно, спортсмени. Запросили присісти, довго не могли зрозуміти, чого Виборець хоче. Виборець хотів одного – побачити кандидата до ради, кандидата в керівники міста й запитати про можливість зустрічей  для обговорення нагальних проблем, і звичайно, того, які він – кандидат – бачить шляхи їх вирішення. Навіть дали мобільний телефон кандидата, але якщо вже співпраця, то краще працювати безпосередньо зі штабом. Кандидати в своїй більшості не мають досвіду роботи.

    Періодично  пробую дзвонити на телефон офісу політично партії «Фронт змін», яка розташована за адресою: вул. Миру 9; ніхто не підіймає трубки, теж цікава ситуація …і це, так би мовити, у розпал передвиборчої боротьби.

    Відповідно  до інформації, яку подає офіційна веб-сторінка «Фронту змін» – усі  кандидати підписали таку собі угоду, отже читаємо й аналізуємо… «У п’ятницю, 16 жовтня, (взагалі то п’ятниця була 15 числа, якщо, звичайно, йдеться про цей рік) у Києві підписано Угоду про політичну відповідальність між політичною партією «Фронт Змін» та кандидатами в депутати місцевих рад від партії в Київській області. Від імені партії угоду підписав лідер «Фронту Змін» Арсеній Яценюк, від імені кандидатів у депутати – голова територіальної організації партії Володимир  Партійці, які висуваються кандидатами  в депутати від «Фронту Змін», також беруть на себе зобов’язання регулярно звітувати перед виборцями про хід виконання передвиборчої програми.

    Відповідальність – це саме те, чого не вистачає нашим  керівникам, але ж усе одно ніхто  не хоче прийти і зустрітися. Про  яку відповідальність йдеться в  цьому конкретному випадку? Чи знову вийде, як з нашим українським чинним законодавством: як прочитаєш, так і закон пише

    Мешканці  будинків міста Обухів отримали в  двері листівочки з переліком  кандидатів до Обухівської міської  ради від цієї партії: фото, вік, словом часткові дані. Це все, можливо, і добре, але жодного контактного телефону, електронної пошти я вже не кажу про стаціонарну адресу. Хто такі, що пропонують – нічого не розумію. А, ледве не забув, від однієї кандидатки (не буду називати прізвища, щоб не подумали, що хтось її рекламує) прийшла окрема листівочка з детальним описом про людину, і навіть відзначено, що пропонується, а найцікавіше – підпис нашого кандидата з поміткою: «P.S. Збережіть цю листівку, щоб потім запитати у мене, як у обраного Вами депутата, звіту про виконання. Обіцяю бути гідною Вашої довіри». На мою думку, кандидат лукавить і протирічить сам собі. Вище перераховані всі заслуги й сфера діяльності, людина – представник бізнесу, звідки у неї час, щоб цими справами займатись?

    Неділя, 25 жовтня на території спортивного майданчика розпочався «масовий» захід для дітей та їхніх батьків під прапорами партії «Сильна Україна», ну, просто гріх не вийти й не подивитись. І на решті Виборець знаходить кандидата у своєму виборчому окрузі. Такий собі Максим, молодий хлопчина, має свої (наголошую на цьому СВОЇ) пропозиції, готовий до співпраці і, як здалося, до конструктивної роботи. Чесно кажу, приємно здивували, але знову ж таки: ні досвіду роботи, ні досвіду життєвого.

    Кілька  днів тому, перед святом Покрови один кандидат вирішив злегка натиснути на релігійні почуття обухівчан і на звороті іконки Божої Матері написав побажання і своє ім’я. Креативно, принаймні не як всі. 

    Словом, хлопці, я вам не вірю. Не тому, що не хочу, а просто немає кому вірити. Чому ніхто з зареєстрованих кандидатів не виходить до своїх виборців, не пропонує створювати якісь речі, щоб нам всім жилося краще, ніж є? Чому? Висновки можуть бути різні і їх багато. Представники так званої «опозиції» або програли вибори задовго до самих виборів, причому свідомо програли, або намагаються втриматись на своїх депутатських кріслах ще на сезон. Скоріше за все, вибори до органів місцевого самоврядування, які мають відбутися 31 жовтня 2010 року – вирішили провести без виборців.

    У будь якого нормального українця виникне питання, навіщо Виборець ходив по офісах різних партій і розшукував цих клятих кандидатів? Розшукував, бо мав що запитати, врешті-решт мені тут жити! Але фінал цієї історії сумний. Вибори через декілька днів, толком нікого не знайшов, не поспілкувався, і так і не придумав, за кого ж йому голосувати.

     P.S. Цього  року  Божого  Центральна   виборча  комісія  випустила  новий   документ  –  постанову від 15 жовтня 2010 року № 416 «Про визнання такими, що втратили чинність, постанов Центральної виборчої комісії від 17 вересня 2009 року № 131 та від 16 грудня 2009 року № 501». Відповідно до вищезазначеної постанови, громадяни України мають право брати участь у голосуванні на цих і майбутніх виборах виключно за місцем своєї реєстрації, тобто за місцем прописки. Зміна місця голосування на основі свідоцтва про шлюб чи довідки з місця роботи, як це було раніше, – неможлива. Виборець не є прописаним у даній місцевості тому всі його потуги й пошуки кандидатів звелися нанівець, хоча, як знати, як знати…

                                                                      Олександр,

    виборець

  • Найрезонанснішою  новиною минулого тижня в царині міжнародних відносин стала можливість утворення Палестинської  держави рішенням Ради безпеки ООН, як це свого часу було зроблено з Ізраїлем. США при цьому, як пишуть одразу два авторитетні видання – Newsweek і The Wall Street Journal – можуть утриматися від права вето. До інших важливих міжнародних новин слід віднести подальші намагання реабілітувати Сталіна в Російській Федерації на фоні “контртерористичних” операцій в Кабардино-Балкарії, продовження “розлучення” Білорусі і Росії з переорієнтацією першої на європейських союзників, запровадження подвійного громадянства в Латвії та продовження боротьби Махмуда Ахмадінеджада і Уґо Чавеса з США як уособленням “світового імперіялізму”.  (більше…)

  • Минуло сто років з дня смерті визначного українського історика, літературознавця, фольклориста, публіциста, громадсько-політичного діяча Василя Миколайовича Доманицького (1877 – 1910). Доля подарувала йому хоч і коротке (всього 33 роки), але вельми насичене життя, головним сенсом якого була праця.

    (більше…)

  • До  найгарячіших тем  минулого тижня належать вибори в Російській Федерації і Киргизькій республіці, дипломатичний  конфлікт між Російською Федерацією і Грузією  через скасування останньою в односторонньому  порядку віз для  громадян першої, які мешкають в Північно-Кавказькому федеральному окрузі, занепокоєння Ізраїлю з приводу ракет “Scud”, котрі начебто з’явились у ліванського радикального об’єднання “Хизболла” та мирні переговори офіційної влади Афганістану з “Талібаном”.
    (більше…)

  • 8-10 жовтня у Харкові  відбувся літературний  фестиваль „Бочка”.  Його провело однойменне  літературне угрупування,  а одним з організаторів  виступив „Смолоскип”.  Серед учасників  триденного дійства  були лауреати  „смолоскипівського” літературного конкурсу Богдан-Олег Горобчук, Олег Коцарев, Дмитро Лазуткін, Микола Леонович, Таня-Марія Литвинюк, Юлія Стахівська, Роман Трифонов та Ганна Яновська. (більше…)

  • 9 лютого у переповненому київському Будинку Української Центральної Ради (тепер Будинок вчителя) видавництво «Смолоскип» презентувало книжку «Вибрані твори» Василя Симоненка. Це видання має особливе значення. Саме з нього «Смолоскип» започатковує нову серію «Шістдесятники» і не випадково з нього: у еміграційний період своєї роботи видавництво носило ім’я Василя Симоненка. Про це у своєму виступі згадував засновник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич: «Ми друкували журнал «Смолоскип» і друкували шістдесятників Вінграновського, Драча, Дрозда, Жиленко, Йовенко…  Перша книжка Василя Симоненка «Тиша і грім» до нас дійшла тільки у 1964 році, коли він уже помер. Ми побачили, що в українській літературі тих років з’явилася постать, яка близька кожному українцеві. Ми побачили його виразну громадянську і національну позицію. У те, що вірив Симоненко, вірили ми і багато з шістдесятників та нашого народу. Тому ми вирішили назвати його ім’ям наше видавництво».

    (більше…)

  • 7 –  10 жовтня у Кам’янці-Подільському  на базі відпочинку «Чайка» відбувся  перший  Семінар  актуальногодосвіду  (САД),організований видавництвом “Смолоскип”. Упродовж 4 днів близько  20 учасників з різних куточків  України, ділилися, наболілими проблемами, міркуючи й над тим, як можна їх вирішити. Географія нашого САДу поширилася від Чернівців, через Львів, Кам’янець, Вінницю, до Києва і далі на схід через Полтаву, Суми, Харків аж до Луганська й Донецька, а на півдні сягнула Севастополя; а ось коло проблем, котрі цікавили учасників семінару, як з’ясувалося, практично однакове. Звісно, питань було більше, ніж відповідей, бо ніхто з молодих людей до 30 не має ані такої влади, ані таких грошей, щоб тут же почати вирішувати проблеми за свій кошт, як це роблять народні депутати з телешоу “Без мандата”. Проте часто постановка проблеми та її обдумування – це ледь не пів дороги до вирішення, надто тоді, коли поруч знайдеться ще хтось, хто принаймні знає, з чого почати.

    Інтрига з’явилася вже першого дня. З-поміж цікавих досвідів, якими пообіцяли при потребі поділитися учасники, робота над створенням партійного осередку й партійної газети, створення громадської організації і робота в ній, досвід праці в органах місцевого самоврядування і навіть організація літературного фестивалю (для цього, як з’ясувалося, зовсім необов’язково, а то й шкідливо, бути поетом).

    Того  ж дня директор видавництва Ростислав  Семків ознайомив учасників з  історією створення та успіху “Смолоскипа”, що починався на еміграції у 50-х роках минулого століття. “Смолоскип” був створений українськими студентами у Франції, а сьогодні є одним з найкращих українських видавництв, організатором літературного конкурсу та різноманітних молодіжних заходів.

    Другого дня робота семінару була ще більш інтенсивною. Провели три масштабні презентації: “Графіті: міська війна знаків” (Р. Семків), “Посткомуністичні трансформації українського культурного простору” (О. Синицька, А. Третяк) та “Сексизм української реклами” (Т. Злобіна), кожна з яких викликала жваве обговорення, а останні дві ще й виявилися “на злобу дня” з огляду на неорадянську, а часто й сексистську риторику чинної влади й засилля реклами на зразок білбордів з двозначним гаслом “Даю в розстрочку до 15 разів”, котрими обвішаний увесь Київ. Але найширше коло проблем того дня окреслили підчас мозкового штурму “Сучасна українська молодь: середовище і його проблеми”, коли учасники ділилися якраз актуальним досвідом. Звісно, на перше місце, “успішно” вийшла проблема житла, а звідси, неможливість планувати сім’ю тощо, але далі говорили й про речі, на перший погляд, менш нагальні як-от про відсутність якісного культурного продукту, пошуки власної ідентичності тощо. Несподіваним і дуже неприємним сигналом зазвучала також тема свавілля міліції щодо молоді.

    Третій  день розпочався з круглого столу “Українські місцеві громади: стан справ” (О. Гладких) і дотичним до нього мозковим штурмом “Проблеми сучасного міського самоврядування”. Основні обговорені проблеми добре  відомі кожному: дороги, ЖКГ, сміття – те, про що “товчуть” на кожному кроці. Але коли заговорили про вплив громади на місцеву владу для їх вирішення, то з’ясували чи не причину всіх зол – пасивність цієї ж громади, інакше кажучи “моя хата скраю”. Зрештою зійшлися на тому, що вирішення часто доволі простих проблем на місцевому рівні – добрий спосіб зробити старт у політиці, зокрема, для молодої людини, оскільки вимагає не так коштів, як організаційних навків і бажання.

    Останнього дня учасники зосередилися на питані розвитку самого семінару (мозковий штурм “Майбутнє САД: ідеї та їх втілення”), адже мало просто сісти в гарній компанії й поговорити про життя; якщо проблеми є – їх треба вирішувати.

    Запитаєте: що ж потрібно, щоб долучитися до нової ініціативи “Смолоскипа”, як потрапити в САД? Перш за все, варто мати досвід, і то не який-будь, а такий, що міг би бути цікавим, а головне – придатися іншим. Далі слід потрапити на Семінар творчої молоді у Ірпені (що треба зробити для цього, думаю, всі давно знають). Там же доведеться не тільки слухати геніальні вірші молодих українських поетів, але й брати активну участь у політичній грі, дискусіях, зустрічах і таке інше. Якщо ви все це виконали та добре зарекомендували себе упродовж двох-трьох таких семінарів, чекайте – вам зателефонують… Схема, можливо, не така вже й проста, але ефективна: у САД потрапили активні молоді люди з доброю мотивацією, сповнені рішучості змінювати життя довкола себе на краще. Отже, ґрунт підготовано — чекатимемо перших паростків.

    Учасники САДу: перший ряд — Катерина Кононюк (Донецьк), Марина Маркова (Луганськ), Альона Савченко (Харків), Олександр Буліч (Чернівці), Станіслав Чутківський (Чернівці/Львів); другий — Олена Синицька, Анна Третяк, Ростислав Семків (усі — Київ), Руслан Єгоров (Луганськ), Михайло Селіванов (Чернівці), Віталій Галінський (Кам’янець-Подільський); третій — Артем Лазаренко (Кам’янець-Подільський), Олександр Кривець (Суми), Руслан Голубіцький (Кам’янець-Подільський).

  • 7 – 10 жовтня у Кам’янці-Подільському на базі відпочинку «Чайка» відбувся перший Семінар актуальногодосвіду (САД),організований видавництвом “Смолоскип”. Упродовж 4 днів близько 20 учасників з різних куточків України, ділилися, наболілими проблемами, міркуючи й над тим, як можна їх вирішити. Географія нашого САДу поширилася від Чернівців, через Львів, Кам’янець, Вінницю, до Києва і далі на схід через Полтаву, Суми, Харків аж до Луганська й Донецька, а на півдні сягнула Севастополя; а ось коло проблем, котрі цікавили учасників семінару, як з’ясувалося, практично однакове. Звісно, питань було більше, ніж відповідей, бо ніхто з молодих людей до 30 не має ані такої влади, ані таких грошей, щоб тут же почати вирішувати проблеми за свій кошт, як це роблять народні депутати з телешоу “Без мандата”. Проте часто постановка проблеми та її обдумування – це ледь не пів дороги до вирішення, надто тоді, коли поруч знайдеться ще хтось, хто принаймні знає, з чого почати. Інтрига з’явилася вже першого дня. З-поміж цікавих досвідів, якими пообіцяли при потребі поділитися учасники, робота над створенням партійного осередку й партійної газети, створення громадської організації і робота в ній, досвід праці в органах місцевого самоврядування і навіть організація літературного фестивалю (для цього, як з’ясувалося, зовсім необов’язково, а то й шкідливо, бути поетом). Того ж дня директор видавництва Ростислав Семків ознайомив учасників з історією створення та успіху “Смолоскипа”, що починався на еміграції у 50-х роках минулого століття. “Смолоскип” був створений українськими студентами у Франції, а сьогодні є одним з найкращих українських видавництв, організатором літературного конкурсу та різноманітних молодіжних заходів. Другого дня робота семінару була ще більш інтенсивною. Провели три масштабні презентації: “Графіті: міська війна знаків” (Р. Семків), “Посткомуністичні трансформації українського культурного простору” (О. Синицька, А. Третяк) та “Сексизм української реклами” (Т. Злобіна), кожна з яких викликала жваве обговорення, а останні дві ще й виявилися “на злобу дня” з огляду на неорадянську, а часто й сексистську риторику чинної влади й засилля реклами на зразок білбордів з двозначним гаслом “Даю в розстрочку до 15 разів”, котрими обвішаний увесь Київ. Але найширше коло проблем того дня окреслили підчас мозкового штурму “Сучасна українська молодь: середовище і його проблеми”, коли учасники ділилися якраз актуальним досвідом. Звісно, на перше місце, “успішно” вийшла проблема житла, а звідси, неможливість планувати сім’ю тощо, але далі говорили й про речі, на перший погляд, менш нагальні як-от про відсутність якісного культурного продукту, пошуки власної ідентичності тощо. Несподіваним і дуже неприємним сигналом зазвучала також тема свавілля міліції щодо молоді. Третій день розпочався з круглого столу “Українські місцеві громади: стан справ” (О. Гладких) і дотичним до нього мозковим штурмом “Проблеми сучасного міського самоврядування”. Основні обговорені проблеми добре відомі кожному: дороги, ЖКГ, сміття – те, про що “товчуть” на кожному кроці. Але коли заговорили про вплив громади на місцеву владу для їх вирішення, то з’ясували чи не причину всіх зол – пасивність цієї ж громади, інакше кажучи “моя хата скраю”. Зрештою зійшлися на тому, що вирішення часто доволі простих проблем на місцевому рівні – добрий спосіб зробити старт у політиці, зокрема, для молодої людини, оскільки вимагає не так коштів, як організаційних навків і бажання. Останнього дня учасники зосередилися на питані розвитку самого семінару (мозковий штурм “Майбутнє САД: ідеї та їх втілення”), адже мало просто сісти в гарній компанії й поговорити про життя; якщо проблеми є – їх треба вирішувати. Запитаєте: що ж потрібно, щоб долучитися до нової ініціативи “Смолоскипа”, як потрапити в САД? Перш за все, варто мати досвід, і то не який-будь, а такий, що міг би бути цікавим, а головне – придатися іншим. Далі слід потрапити на Семінар творчої молоді у Ірпені (що треба зробити для цього, думаю, всі давно знають). Там же доведеться не тільки слухати геніальні вірші молодих українських поетів, але й брати активну участь у політичній грі, дискусіях, зустрічах і таке інше. Якщо ви все це виконали та добре зарекомендували себе упродовж двох-трьох таких семінарів, чекайте – вам зателефонують… Схема, можливо, не така вже й проста, але ефективна: у САД потрапили активні молоді люди з доброю мотивацією, сповнені рішучості змінювати життя довкола себе на краще. Отже, ґрунт підготовано — чекатимемо перших паростків Учасники САДу: перший ряд — Катерина Кононюк (Донецьк), Марина Маркова (Луганськ), Альона Савченко (Харків), Олександр Буліч (Чернівці), Станіслав Чутківський (Чернівці/Львів); другий — Олена Синицька, Анна Третяк, Ростислав Семків (усі — Київ), Руслан Єгоров (Луганськ), Михайло Селіванов (Чернівці), Віталій Галінський (Кам’янець-Подільський); третій — Артем Лазаренко (Кам’янець-Подільський), Олександр Кривець (Суми), Руслан Голубіцький (Кам’янець-Подільський).

    Хоч Форум видавців у Львові й почався, згідно з програмою, 15 вересня, пропонуючи заходи на будь-який колір і смак, проте найбільша смакота для книголюбів, митців та просто всіх, хто опинився у культурній столиці України, починалася в п’ятницю. І тут уже виникало бажання розірватися – точніше до таких думок підштовхували 15 сторінок роздруківки програми форуму лише на 17 вересня, які з самого ранку відчутно давали зрозуміти вагомість дня, як мінімум, плечам під наплічником. Здавалося, творчі натовпи взагалі не сплять і вже о дев’ятій ранку залюбки роздають автографи й обнімаються з шанувальниками. Цей день форуму відзначався помітними заходами: презентація важливої з точки зору встановлення історичної правди книжки «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944-1948 рр. Збірник документів», вечір пам’яті  Олеся Ульяненка, презентація першого Повного 17-томного видання творів і листів Миколи Гоголя, прес-конференція та авторська зустріч з Guest Star форуму, відомим польським письменником Янушем Леоном Вишневським, та презентація перекладених українською його книжок «Самотність у мережі» та «Аритмія почуттів».  Також презентувалися дві доволі цікаві антології: третя книга проекту «Казуси від вельми цікавих людей» «Аметистовий жмуток казусів», а також книжка «Сновиди: сни українських письменників», презентація якої перетворилася на суцільне спільне сновидіння. Безкоштовний масаж усього тіла, завдяки шаленому натовпу, можна було отримати в холі філармонії перед творчим вечором Оксани Забужко, який затягнувся ледь не до півночі. До слова, авторка через день святкувала свій ювілей.

    Наймасштабніша літературна подія в Україні, що включена до Франкфуртського календаря найважливіших міжнародних книжкових подій світу, цьогоріч «окупувала» ще більше закладів міста: тепер під владою книжки перебували не лише бібліотеки, галереї, театри тощо, а й численні кав’ярні. У рамках форуму відбувся книжковий ярмарок, V Міжнародний літературний фестиваль із акцією “Ніч поезії та музики нон-стоп”, а також бізнес-форум, благодійні та мистецькі акції, презентації нових книжок, знайомство читачів з авторами та численні автограф-сесії.

    Проте однією з найбільш очікуваних подій стало нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу «Найкраща книга Форуму видавців-2010». Гран-прі завоювала книжка Галини Тихобаєвої та Ірини Криворучки «Соломія Крушельницька. Міста і слава» (видавництво «Апріорі»), а серед найкращих книжок форуму тішив око «свіжачок» «Рух опору в Україні: 1960–1990. Енциклопедичний довідник» (видавництво «Смолоскип»). Ця книга була відзначена і Міжнародним благодійним фондом „Україна 3000”. Видавництво «Смолоскип» отримало ще одну нагороду на конкурсі – спеціальну відзнаку Малого журі літературознавців здобула монографія Людмили Тарнашинської  «Українське шістдесятництво: Профілі на тлі покоління», видана 2010 року.

    Власне, ці дві книжки, а також антологія «Поети Празької школи: Срібні сурми» головно обговорювалися на презентації  «Від «Щоденника» В. Винниченка до «Енциклопедії руху опору». Директор видавництва Ростислав Семків поділився видавничими планами: найближчим часом готуються до друку вибрані твори Миколи Куліша, Остапа Вишні, Миколи Хвильового, Євгена Плужника, Богдана-Ігоря Антонича. Несподівано посеред відеопрезентації підвела техніка – відмовив проектор, тож  довелося перейти до обговорення виконаної роботи безпосередньо з її виконавцями. На презентації виступили професор Микола Ільницький (ЛНУ ім. І. Франка), професор Сергій Гальченко (Інститут літератури НАН України), дослідник правозахисного руху Юрій Зайцев, а також учасник правозахисного руху Іван Гель.

    Розповідаючи про роботу над антологією «Поети Празької школи: Срібні сурми», Микола Ільницький звернув увагу на значення явища поетів Празької школи, яке охоплювало не лише тексти, а й середовище, а також створювало резонанс: «Явище мало заповнити свідомість людей, багато з яких брали участь у визвольних змаганнях. Празька школа долала настрій розпачу, твори її авторів – відлуння визвольних змагань і підготовка до нових битв». Тему продовжив Юрій Зайцев, щоправда, говорячи вже про рух опору в 1960-1980 роках. «Книжка «Рух опору в Україні: 1960–1990. Енциклопедичний довідник» – вагома річ, яка вперше сконденсувала такий масив інформації про дисидентський рух в Україні – 3 тисячі імен! – захоплюється дослідник. – Це не рух одинаків, а потужний народний рух!» У залі був присутній один із учасників цього руху Іван Гель, який проблему відсталості держави вбачає у небажанні дослідження історичних джерел, які є такими важливими для державотворення нині. І він, напевно, мав рацію, адже на презентацію завітали переважно люди старшого віку, які зіткнулися з подіями 1960-1990 років безпосередньо і які хочуть відстояти історичну правду, тож не дивно, що представлені примірники книжок розібрали ще до закінчення презентації. Натомість молоді було, на жаль, значно менше.

    Цього ж дня відбулися читання лауреатів премії «Смолоскипу», на які проте не змогли потрапити всі охочі. І перешкоду створив зовсім не дощ, а самі львівські організатори, які не зауважили, що у різних програмах форуму вказано різні адреси місця проведення читань. Перебравши варіанти відділу «бібліотека» кав’ярні «Дім легенд» та Бібліотеки ім. Стефаника, намоклі поети та вже нечисленна, в основному «своя» публіка зібралися в Науковій бібліотеці ЛНУ ім. Франка. У читаннях взяли участь Богдан-Олег Горобчук, Оксана Васьків, Олег Коцарев, Юлія-Ванда Мусаковська, Олена Степаненко, Ярослав Гадзінський, Дана Кваша, Таня-Марія Литвинюк, Сергій Прилуцький. Дещо пізніше долучился Ірина Шувалова, яка через застуду не змогла взяти участь у недільній акції «Чоловічий смолоскип для прекрасних дам»: «Не була, бо саме тоді, в п’ятницю, коли бігали з приміщення до приміщення під дощем, капітально застудилася». А дехто із зазначених у програмі й зовсім не потрапив на свій власний виступ. Що ж, організація бажає кращого, коли зважити ще й той факт, що перед самим форумом відбувалися зміни у програмі щодо заходів учасників загалом та «Смолоскипа» зокрема. Лишається сподіватися, що далі буде. І буде краще.

    Хотілось би відзначити ще один „форумний” проект, до якого певною мірою долучився „Смолоскип”. Це слем-турнір „Жива вода”, котрий відбувався у кнайпі „Лівий берег”, що в підвалі Львівської опери (назва вочевидь нагадує львів’янами і гостям міста, як колись на цьому місці, нинішньому проспекті Свободи, несла свої води річка Полтва). Цей турнір вирізнявся зі звичних змагань тим, що оцінювали поетів не за допомогою балів чи вигуків, а, так би мовити, фінансово: після виступу кожного учасника серед глядачів проносили капелюх, і хто хотів, міг кинути в нього стільки грошей, скільки заслужив цей поет. Участь у слемі взяли українці Артем Полежака, Павло Коробчук, Ілля Стронговський, Світлана Поваляєва, Андрій Любка, білорус Сергій Прилуцький та росіяни Данило Файзов, Микола Звягінцев, Юрій Гуголєв, Аркадій Штипель. Приємно, що переможцем із великим відривом став Павло Коробчук, лауреат „смолоскпиівського” літературного конкурсу та автор книжки „Натщенебо”.

  • Міжнародні поетичні фестивалі, проведені в нашій державі, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Якщо ж судити зовсім строго, то й узагалі – на одному пальці – адже лише фестиваль «Київські лаври» прямим текстом декларує свою «поетичність». Інші ж такі заходи, попри власну «віршоцентричність» називаються організаторами інакше: «міжнародний літературний фестиваль» у Львові, що віднедавна номінально (але не в часовому континуумі) відділився від щорічного форуму видавців, або ж – «міжнародний фестиваль сучасного мистецтва» «Харківська Барикада», який – на жаль – не є настільки регулярним, як попередньо згадані акції.

    (більше…)