Всі публікації автора: Смолоскип

Саме  так можна охарактеризувати той непростий  період, що його переживає  нині українське суспільство. Помаранчева доба з усіма її здобутками і втратами, піднесеннями й розчаруваннями, здавалося б, поступається місцем суворому часові переоцінки цінностей та позбуття іллюзій. Яке ж місце посіло у нашій новітній історії «апельсинова» шестирічка? І чи можна вже вести мову про якісну зміну суспільної атмосфери? (більше…)

Цьогоріч останній дзвоник я почула в дещо несподіваній інтерпретації: під вікном верещали і заливалися сміхом дівчата-випускниці п’яними, очевидно, незвиклими до випивки (як же хочеться в цьому не помилятися) голосами. Повз них мама вела додому маленького і святково вбраного сина, скоріш за все, першокласника. «Хороший приклад…» – промайнуло в голові. І вже наперед було зрозуміло, що буде робитися на Хрещатику. Неприємні здогадки підтвердилися: зграйки дівчат і хлопців під градусом із цигарками в зубах і пляшками пива в паперових пакетах лізли у фонтани, стрибали по клумбах, кричали щось неадекватне. У них радість – школа закінчилася, тепер все можна. І не змігши дочекатися наступного дня (та піти подалі від людських очей), щоб випити за свій випуск цивілізовано у замовлених батьками кафе і ресторанах, влаштували генеральну репетицію випускного вечора у польових умовах у центрі столиці. Лише раз очі мої були здивовані приємно, коли між натовпу дівчат у білих гольфах і совкових шкільних формах (це ж скільки треба було перерити мотлоху по селах, щоб такі раритети відшукати!) око виділило юнку у вишиванці. Ось воно! Новий формат одягу до останнього дзвоника: біла сорочка, чорна спідничка. Такий вихід знайшла і моя подруга – вдягтися з чоловіком у вишиванки на випуск доньки. Такі чомусь досі несподівані прояви якогось тверезого мислення – рідкість у країні, незалежність якої скоро друге десятиліття святкуватиме.

Конкретний приклад бардаку в центрі столиці, що ніяк не тішить ні мене саму як частину молоді, ні батьків тих самих випускників, ні тим паче пересічних перехожих, – привід замислитися. Це просто однин із днів, що показав ситуацію, як вона є. Можете сказати, що я ставлюся упереджено до всього цього. Так, свято можна відзначити. Але чому в нашої молоді немає культури відпочинку? Чому вважається, що круто пити пиво чи щось міцніше на лавці, плюватися на всі боки, чіплятися до перехожих, викрикуючи при цьому провокативні фрази?!

 «Говорять, що фраза «от у наш час молодь була – не те, що зараз!» актуальна в усі часи, – пояснює таке сприйняття Олексій Солдатенко, директор програм Інституту регіональної преси та інформації. – Це логічно – цінності у суспільстві міняються на різних етапах розвитку, відповідно у різних вікових груп вони можуть бути різними». Конфліктологи називають це конфліктом ієрархії цінностей, пояснює він. «Тому ми відверто не розуміємо часто – чому те, що так важливо для нас, абсолютно не цікавить наших дітей, а вони, відповідно, вважають нас  несучасними і відсталими від сучасного життя. У цій ситуації важливо вміти говорити одне з одним і чути одне одного. Тоді, я певен, взаєморозуміння між поколіннями буде куди ефективніше», – підсумовує Олексій. Із цією думкою не можна не погодитися. Проте якщо представник молоді помічає таку проблему серед своїх ровесників, як байдужість до всього, зацикленість на собі та на задоволенні власних бажань, різні види залежності – від теле- і до наркозалежності, – це вже свідчить, що проблема розвитку і самореалізації молоді дедалі загострюється.

Ні, я не акцентую увагу лише на негативі. Звісно, є люди, яких не можна зарахувати до категорії «їм-сплю». Про цю мізерну частину від загального краще зараз порадіти, але звернути свої погляди на більшість, сумнозвісну більшість. Щоб розтрусити-розтормошити їх, тих, яких приспаго телевізором, інтернетом, які не живуть поза мережею, мобілкою, які можуть сказати лише «Два півасіка і арєшкі». Хочеться достукатися до них! Хоча дивлячись на людей, яких називають політичною елітою, відверто хочеться виправдати навіть цю нещасну більшість… Якщо при владі такі люди – а вони ж не молодь! – то чого тоді взагалі можна чекати від молодого покоління…

Волонтерка ООН, яка працює у Харківській області, Олександра Цимбал, розповіла: «Нещодавно відвідала містечко Люботин, і в одній зі шкіл директор мені розповів, що дівчатка у навчальному закладі займаються мало не професійною проституцією». Це не вигадка, не голлівудський фільм, це реальність, яка поруч і на яку заплющують очі всі – від влади і до батьків тих самих дівчаток!

Голова молодіжної громадської організації «Інститут громадського розвитку «Ортега-і-Гасет» Наталія Жукова першопричину проблеми вбачає в підході до дітей ще під час навчання у школі: «Лише один відсоток молоді зараз є активним. Із двох-трьох паралелей у школі зазвичай знаходиться одна активна людина, на яку звалюють відверто все, в той час як інші залишаються за бортом». Фахівець переконана, що дітям важко реалізувати себе самим, а у школах, на жаль, часто немає індивідуального підходу до кожного.  «Якщо батьки хочуть бачити своє чадо в еліті, перш за все, інтелектуальній, – пояснює Наталія, – вони мають займатися своєю дитиною, щоб допомогти їй самореалізуватися, мають боротися із системою освіти». Проте поки таких батьків, які дійсно займаються своїми дітьми, одиниці, а тому гріх скаржитися їм на те, що виростає із їхніх пещених і леліяних чад.

Коли цвітом нації називають студентів загалом, то бажання запротестувати виникає і дуже гостре. Відкиньмо сучасного студента на 1000 років назад. Без звичної системи обслуговування майже кожен із них (нас, чого гріха таїти) – безмозка двонога істота. Звичайно, створити безкоштовну поштову скриньку, скачати реферат, проголосувати SMS-кою, установити плагін – безперечно, геніальні і дуже потрібні навики для існування. Ви знаєте формулу пороху, уявляєте, як із нафти зробити бензин, як здобути пеніцилін? Що взагалі нинішній цвіт нації міг би дати людям минулого?! Чи знаєте ви, що електричний струм можна здобути з картоплини чи апельсина: якщо вткнути у плід золотий хрестик і срібну ложку, ці два контакти дадуть напругу у два вольти?

Звичайно, для контрасту має лишатися якась частинка негативного. Але не навпаки. Чомусь у нас якраз та частина молодих людей, яка знає, чого хоче від життя і йде до мети, людей, яких визнають гордістю держави, стає контрастом на тлі інших. Не згодні? То прогуляйтеся спальними районами Києва увечері, приміром Борщагівкою чи Троєщиною. Це атракціон не для слабких нервами, в якому все включено.

Зізнаюся, що сама вступаю в суперечки з бабусями в транспорті, коли чую «от молодьож пішла». Але тільки із солідарності. Спрацьовує принцип «наших б’ють». Але дивлячись на обдовбаних чи п’яних у цьому ж таки транспорті, дедалі частіше хочеться припнути язика. Скільки можна кивати на успішних, закриваючи очі на значно більшу частину молоді, яка не має власної думки, не має мети? Ніхто не хоче думати, бо значно простіше наслідувати когось бездумно. Третина життя на сон, третина на їсти-сісти, третина на ненависть до своєї роботи (навчання). Ви можете займатися чимось справжнім? Чи вам про це не розповіли у пройм-тайм по буднях на головному каналі?

Чи можете ви сказати про себе, що живете у власному світі необмежених можливостей, де немає щоденного поїдання телевізійних штампів, немає лозунгів і слоганів, нав’язаних владою, зомбоящиком-телевізором чи інтернетом, де немає сотово-мобільного рабства? Ви не зможете подарувати свій мобільний першому зустрічному чи відформатувати жорсткий диск на власному комп’ютері, бо це рівноцінно самовбивству, ви без цього не існуєте!

Що ж, продовжуйте гнити, у нас же нібито вільна країна…

Фото – Тетяна Шевченко.

(більше…)

Голосування “Осінь минає…” тривало з 26 жовтня по 30 листопада 2010 року. У ньому залишили свої голоси 123 відвідувачі і відвідувачки нашого сайту. 36 з них (29,3 %) обрали жартівливу відповідь “я захищу тебе плащем”, яка є алюзією на відому пісню українського гурту “Пікардійська терція” “Нехай і холод і вітри”. Для 28 (22,8 %) осінь минає “з дощем”. 18 (14,6 %) провели цю пору року у бібліотеці. Читали енциклопедію Руху опору 17 осіб (12,8 %). Відвідували Смолоскипівські заходи – 13 (10,6 %). Осінь минула “з плачем” для нещасливих 11 відвідувачів сайту.

25 листопада 2010 року у видавництві “Смолоскип” відбулася перша зустріч “Толоки інтелектуалів країни”. ТІК – так скорочено називають дискусійний майданчик, що функціонуватиме тепер на Межигірській, 21 у Києві. Зустрічі відбуватимуться щомісяця; далі, можливо, частіше. (більше…)

25 листопада 2010 р., о 18 год. у приміщенні благодійного фонду “Смолоскип” (м. Київ, вул. Межигірська, 21) розпочинає свою діяльність Толока інтелектуалів країни – ТІК.

ТІК – це саморганізована неформалізована спільнота небайдужих, громадянсько-активних та відповідальних людей, готових до напрацювання креативних, продуктивних та перспективних ідей, концепцій та планів.

ТІК – це абсолютно вільний майданчик для вільних громадян, не заангажований і не дотичний до жодної з політичних сил.

ТІК – місце для дискусій будь-якого рівня напруги, в основі яких – свобода слова, взаємоповага та коректність.

Відкриття передбачає офіційну преамбулу, перший круглий стіл та неофіційне спілкування.

Тема круглого столу:

“Громадянський рух в Україні: здобутки, виклики та перспективи” (більше…)

(більше…)

Потрапити на це закрите засідання було зовсім просто – прийти й отримати від усміхнених піонерок у червоних хустинках перепустку, яка водночас слугувала і лотерейним квитком. Потім оминути чорношкіряного енкаведиста, який пропонує за невеличку грошову винагороду – „ролітівку” – розказати про своїх сусідів чи написати на когось донос… До речі, „ролітівки” заслуговують на особливу увагу з боку нумізматів. Адже це чи не єдина валюта (окрім хіба що києво-могилянських „брюхів”), що ходила в межах однієї презентації і була прикрашена портретами українських інженерів людських душ, робітників літератури і, власне, мешканців легендарного „Роліту”, що на Хмельницького, 68 у Києві.

Цей радянських мистецький антисквот, кількаповерхову комуну (що задумувалась у актуальному і „космополітичному” тоді стилі конструктивізм, а з часом таки набула незамінних рис епохи – сталінського ампіру), можна порівняти також із Вавилонською вежею. Адже навіть невеличка „башточка” є, називалась вона „Сьоме небо” і, очевидно, саме в ній мали збиратися письменники й подібно до жреців-авгурів слідкувати за маневрами лінії партії. Щоправда, не всі годилися на роль найбільш втаємничених, декого поселяли у тому ж таки „Роліті”, але в умовах далеко не розкішних: Остапу Вишні дісталося посешкання у „пролетарській частині” з крихітною кухнею в 1,5 метри та вузьким, ніби тюремним віконечком. Очевидно, щоб знаний гуморист, що тільки відсидів у таборах, не розслаблявся, а чемно, як усі, ходив до загальної їдальні, де ні від кого не можна було приховати своїх творчих планів. Тільки от їдальня так і залишилася у проекті, можливо, її добудують сучасні мешканці „елітки”, зокрема поп-зірки та нотаріуси.

Одна  справа читати про Уласа Самчука, який під час окупації Києва, 1941 року, опинився в Роліті, а інша – слухати спогади його пасербиці, Ірини Прахової і відчувати ще й досі присутню обережність у її словах, мовляв, не все так складається у житті, як ми хочемо. Або розглядати світлини з життя Олеся Гончара і тут таки побачити одну із їхніх героїнь – Валентину Гончар, дружину письменника. Вочевидь, усе гармонійно зіткано з архівних матеріалів і живих спогадів, культури письменницької повсякденності. А таємниця в тому, що в цій історії нема кращих чи гірших, визначних і забутих, бо одними тими ж коридорами ходив знаний, але тремтячий Тичина і не такий популярний нині Олексій Кундзіч; тут на певному відтинку часу перетнулися і майбутні розжалувані орденоносці, й згодом розстріляні таланти. Хотілося б тільки, щоб ця пам’ятка історії направду була нею, і дослідникам та відвідувачам не доводилося застосовувати приховані камери і почуватися якимось інтелектуальними нишпорками у під’їздах нашої історії. На щастя, віртуальний тур „Ролітом” ви можете здійснити зовсім безперешкодно – „Таємниці письменницьких шухляд” продаються у смолоскипівській книгарні, а рецензію на неї можна прочитати в свіжому „Знаку”.

Отож, інсценуація музично-драматичного театру „Карнавал” вдалася, червоні стрічки та стенографійність створили потрібний колорит, а один сивочолий товариш так і не вийшов із свого образу: „мало вас били” – шипіло десь біля дверей. Очевидно, то був якийсь ображений актор, якому не дісталася роль у цій веселій виставі. 23

До  найрезонансніших подій  в царині міжнародних  відносин за підсумками останніх двох тижнів належать укладання  Великобританією  і Францією безпрецедентно тісного війського  союзу, поразку демократів на проміжних виборах  в Конґрес США, посилення позицій прихильників дрібних терактів в “Аль-Каїді” на противагу прихильникам масштабних терактів на зразок тих, що відбулись 11 вересня в США, вимогу Ізраїлю поставити Іран перед загрозою військового удару та експорт ядерних матеріалів Корейською Народно-Демократичною Республікою в Сирію, Іран і М’янму. Серед інших подій в царині міжнародних відносин слід згадати рішення Словаччини збільшити свій військовий континґент в Афґаністані, рішення Нової Зеландії приєднатися до зони вільної торгівлі в межах Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану і дипломатичний конфлікт між Росієї і Японією навколо державної належності Курильських островів.  (більше…)

До найгарячіших тем минулого тижня в царині міжнародних  відносин слід віднести активізацію міжнародної  терористичної  орґанізації “Аль-Каїда”, зізнання президента Афґаністану Гаміда Карзая в отриманні грошей від Тегерану та бажання лідерів Франції і Німеччини переписати Лісабонський договір – базовий для ЄС.Крім того, Росія готується до зони вільної торгівлі з В’єтнамом, а Білорусь продовжує лібералізувати економіку і підписуює перший у своїй історії військовий договір з країною НАТО. Крім того, грузинський президент Михаїл Саакашвілі готує для себе прем’єрське крісло. (більше…)