Всі публікації автора: Смолоскип

(більше…)

У Києві під час роботи ярмарку  “Медвін: Книжковий Миколай” відбулося  нагородження переможців всеукраїнського  рейтингу “Книжка Року 2010”. (більше…)

Толока –  місце, де за визначенням можна щось вимолоти, досягти якогось результату (тим паче, якщо це будуть робити інтелектуали). Саме тому так називається клуб –  “Толока інтелектуалів країни”  – “Тік”, який відтепер буде щомісяця (може, частіше) збиратися в приміщенні Міжнародного благодійного фонду “Смолоскип” під керівництвом відомого громадського діяча і письменника Сергія Пантюка.
(більше…)

Саме  так можна охарактеризувати той непростий  період, що його переживає  нині українське суспільство. Помаранчева доба з усіма її здобутками і втратами, піднесеннями й розчаруваннями, здавалося б, поступається місцем суворому часові переоцінки цінностей та позбуття іллюзій. Яке ж місце посіло у нашій новітній історії «апельсинова» шестирічка? І чи можна вже вести мову про якісну зміну суспільної атмосфери? (більше…)

Цьогоріч останній дзвоник я почула в дещо несподіваній інтерпретації: під вікном верещали і заливалися сміхом дівчата-випускниці п’яними, очевидно, незвиклими до випивки (як же хочеться в цьому не помилятися) голосами. Повз них мама вела додому маленького і святково вбраного сина, скоріш за все, першокласника. «Хороший приклад…» – промайнуло в голові. І вже наперед було зрозуміло, що буде робитися на Хрещатику. Неприємні здогадки підтвердилися: зграйки дівчат і хлопців під градусом із цигарками в зубах і пляшками пива в паперових пакетах лізли у фонтани, стрибали по клумбах, кричали щось неадекватне. У них радість – школа закінчилася, тепер все можна. І не змігши дочекатися наступного дня (та піти подалі від людських очей), щоб випити за свій випуск цивілізовано у замовлених батьками кафе і ресторанах, влаштували генеральну репетицію випускного вечора у польових умовах у центрі столиці. Лише раз очі мої були здивовані приємно, коли між натовпу дівчат у білих гольфах і совкових шкільних формах (це ж скільки треба було перерити мотлоху по селах, щоб такі раритети відшукати!) око виділило юнку у вишиванці. Ось воно! Новий формат одягу до останнього дзвоника: біла сорочка, чорна спідничка. Такий вихід знайшла і моя подруга – вдягтися з чоловіком у вишиванки на випуск доньки. Такі чомусь досі несподівані прояви якогось тверезого мислення – рідкість у країні, незалежність якої скоро друге десятиліття святкуватиме.

Конкретний приклад бардаку в центрі столиці, що ніяк не тішить ні мене саму як частину молоді, ні батьків тих самих випускників, ні тим паче пересічних перехожих, – привід замислитися. Це просто однин із днів, що показав ситуацію, як вона є. Можете сказати, що я ставлюся упереджено до всього цього. Так, свято можна відзначити. Але чому в нашої молоді немає культури відпочинку? Чому вважається, що круто пити пиво чи щось міцніше на лавці, плюватися на всі боки, чіплятися до перехожих, викрикуючи при цьому провокативні фрази?!

 «Говорять, що фраза «от у наш час молодь була – не те, що зараз!» актуальна в усі часи, – пояснює таке сприйняття Олексій Солдатенко, директор програм Інституту регіональної преси та інформації. – Це логічно – цінності у суспільстві міняються на різних етапах розвитку, відповідно у різних вікових груп вони можуть бути різними». Конфліктологи називають це конфліктом ієрархії цінностей, пояснює він. «Тому ми відверто не розуміємо часто – чому те, що так важливо для нас, абсолютно не цікавить наших дітей, а вони, відповідно, вважають нас  несучасними і відсталими від сучасного життя. У цій ситуації важливо вміти говорити одне з одним і чути одне одного. Тоді, я певен, взаєморозуміння між поколіннями буде куди ефективніше», – підсумовує Олексій. Із цією думкою не можна не погодитися. Проте якщо представник молоді помічає таку проблему серед своїх ровесників, як байдужість до всього, зацикленість на собі та на задоволенні власних бажань, різні види залежності – від теле- і до наркозалежності, – це вже свідчить, що проблема розвитку і самореалізації молоді дедалі загострюється.

Ні, я не акцентую увагу лише на негативі. Звісно, є люди, яких не можна зарахувати до категорії «їм-сплю». Про цю мізерну частину від загального краще зараз порадіти, але звернути свої погляди на більшість, сумнозвісну більшість. Щоб розтрусити-розтормошити їх, тих, яких приспаго телевізором, інтернетом, які не живуть поза мережею, мобілкою, які можуть сказати лише «Два півасіка і арєшкі». Хочеться достукатися до них! Хоча дивлячись на людей, яких називають політичною елітою, відверто хочеться виправдати навіть цю нещасну більшість… Якщо при владі такі люди – а вони ж не молодь! – то чого тоді взагалі можна чекати від молодого покоління…

Волонтерка ООН, яка працює у Харківській області, Олександра Цимбал, розповіла: «Нещодавно відвідала містечко Люботин, і в одній зі шкіл директор мені розповів, що дівчатка у навчальному закладі займаються мало не професійною проституцією». Це не вигадка, не голлівудський фільм, це реальність, яка поруч і на яку заплющують очі всі – від влади і до батьків тих самих дівчаток!

Голова молодіжної громадської організації «Інститут громадського розвитку «Ортега-і-Гасет» Наталія Жукова першопричину проблеми вбачає в підході до дітей ще під час навчання у школі: «Лише один відсоток молоді зараз є активним. Із двох-трьох паралелей у школі зазвичай знаходиться одна активна людина, на яку звалюють відверто все, в той час як інші залишаються за бортом». Фахівець переконана, що дітям важко реалізувати себе самим, а у школах, на жаль, часто немає індивідуального підходу до кожного.  «Якщо батьки хочуть бачити своє чадо в еліті, перш за все, інтелектуальній, – пояснює Наталія, – вони мають займатися своєю дитиною, щоб допомогти їй самореалізуватися, мають боротися із системою освіти». Проте поки таких батьків, які дійсно займаються своїми дітьми, одиниці, а тому гріх скаржитися їм на те, що виростає із їхніх пещених і леліяних чад.

Коли цвітом нації називають студентів загалом, то бажання запротестувати виникає і дуже гостре. Відкиньмо сучасного студента на 1000 років назад. Без звичної системи обслуговування майже кожен із них (нас, чого гріха таїти) – безмозка двонога істота. Звичайно, створити безкоштовну поштову скриньку, скачати реферат, проголосувати SMS-кою, установити плагін – безперечно, геніальні і дуже потрібні навики для існування. Ви знаєте формулу пороху, уявляєте, як із нафти зробити бензин, як здобути пеніцилін? Що взагалі нинішній цвіт нації міг би дати людям минулого?! Чи знаєте ви, що електричний струм можна здобути з картоплини чи апельсина: якщо вткнути у плід золотий хрестик і срібну ложку, ці два контакти дадуть напругу у два вольти?

Звичайно, для контрасту має лишатися якась частинка негативного. Але не навпаки. Чомусь у нас якраз та частина молодих людей, яка знає, чого хоче від життя і йде до мети, людей, яких визнають гордістю держави, стає контрастом на тлі інших. Не згодні? То прогуляйтеся спальними районами Києва увечері, приміром Борщагівкою чи Троєщиною. Це атракціон не для слабких нервами, в якому все включено.

Зізнаюся, що сама вступаю в суперечки з бабусями в транспорті, коли чую «от молодьож пішла». Але тільки із солідарності. Спрацьовує принцип «наших б’ють». Але дивлячись на обдовбаних чи п’яних у цьому ж таки транспорті, дедалі частіше хочеться припнути язика. Скільки можна кивати на успішних, закриваючи очі на значно більшу частину молоді, яка не має власної думки, не має мети? Ніхто не хоче думати, бо значно простіше наслідувати когось бездумно. Третина життя на сон, третина на їсти-сісти, третина на ненависть до своєї роботи (навчання). Ви можете займатися чимось справжнім? Чи вам про це не розповіли у пройм-тайм по буднях на головному каналі?

Чи можете ви сказати про себе, що живете у власному світі необмежених можливостей, де немає щоденного поїдання телевізійних штампів, немає лозунгів і слоганів, нав’язаних владою, зомбоящиком-телевізором чи інтернетом, де немає сотово-мобільного рабства? Ви не зможете подарувати свій мобільний першому зустрічному чи відформатувати жорсткий диск на власному комп’ютері, бо це рівноцінно самовбивству, ви без цього не існуєте!

Що ж, продовжуйте гнити, у нас же нібито вільна країна…

Фото – Тетяна Шевченко.

(більше…)

Голосування “Осінь минає…” тривало з 26 жовтня по 30 листопада 2010 року. У ньому залишили свої голоси 123 відвідувачі і відвідувачки нашого сайту. 36 з них (29,3 %) обрали жартівливу відповідь “я захищу тебе плащем”, яка є алюзією на відому пісню українського гурту “Пікардійська терція” “Нехай і холод і вітри”. Для 28 (22,8 %) осінь минає “з дощем”. 18 (14,6 %) провели цю пору року у бібліотеці. Читали енциклопедію Руху опору 17 осіб (12,8 %). Відвідували Смолоскипівські заходи – 13 (10,6 %). Осінь минула “з плачем” для нещасливих 11 відвідувачів сайту.

25 листопада 2010 року у видавництві “Смолоскип” відбулася перша зустріч “Толоки інтелектуалів країни”. ТІК – так скорочено називають дискусійний майданчик, що функціонуватиме тепер на Межигірській, 21 у Києві. Зустрічі відбуватимуться щомісяця; далі, можливо, частіше. (більше…)

25 листопада 2010 р., о 18 год. у приміщенні благодійного фонду “Смолоскип” (м. Київ, вул. Межигірська, 21) розпочинає свою діяльність Толока інтелектуалів країни – ТІК.

ТІК – це саморганізована неформалізована спільнота небайдужих, громадянсько-активних та відповідальних людей, готових до напрацювання креативних, продуктивних та перспективних ідей, концепцій та планів.

ТІК – це абсолютно вільний майданчик для вільних громадян, не заангажований і не дотичний до жодної з політичних сил.

ТІК – місце для дискусій будь-якого рівня напруги, в основі яких – свобода слова, взаємоповага та коректність.

Відкриття передбачає офіційну преамбулу, перший круглий стіл та неофіційне спілкування.

Тема круглого столу:

“Громадянський рух в Україні: здобутки, виклики та перспективи” (більше…)

(більше…)