Всі публікації автора: Смолоскип

Придбати книжку за видавничою ціною ви можете в нашій книгарні на Межигірській, 21, або ЗАМОВИТИ В ІНТЕРНЕТ-КНИГАРНІ СМОЛОСКИПА

Умови Акції

1. Акція проводиться
   3 грудня 2021 р. на сайті інтернет-книгарні «Смолоскип і компанія»: smoloskyp.com.ua з 00:01 до 23:59 год.
2. Упродовж Акції надається знижка 30% на книжки видавництва «Смолоскип», видані у 2020-2021 роках і 50% на книжки, видані до 2019 року включно. Окрім видань: Микола Хвильовий «Повне зібрання творів у 5 тт.»; Леся Українка «Повне зібрання творів у 14 томах»; Єлизавета Жарікова «Мурахи Йоганна Себастьяна», Кравченко Віктор «Я вибрав свободу».
3. Книжки відпускаються за зниженою ціною у межах наявності на складі видавництва.
4. Усі книжки, замовлені під час Акції на сайті інтернет-книгарні «Смолоскип і Компанія»: smoloskyp.com.ua доставляються тільки через «Нову пошту» чи «Укрпошту». Опція самовивозу на період Акції недоступна.
5. Усі книжки, замовлені під час Акції на сайті інтернет-книгарні «Смолоскип і Компанія»: smoloskyp.com.ua будуть надіслані замовникам у період з 6 по 17 грудня 2021 р.
6. Замовлення доставляються коштом покупців. Замовлення понад 1000 грн доставляються безкоштовно по Україні (на відділення «Нової пошти» чи «Укрпошти», без адресної доставки).

25 листопада о 19 годині видавництво “Смолоскип” запрошує на онлайн-презентацію детективного роману Ольги Волинської “Любов за гріш”.

Зникнення дівчини в одному українському місті дає старт розслідуванню, за яке береться амбітна молода журналістка. У цьому розслідуванні їй доведеться відкрити чимало таємниць, стати ворогом сильних і небезпечних людей. Чи впорається вона?  

Модерує презентацію літературознавець, директор видавництва “Смолоскип” Ростислав Семків.

Ольга Волинська – журналістка, письменниця, лауреатка літературного конкурсу видавництва “Смолоскип”

Придбати книжку за видавничою ціною ви можете в нашій книгарні на Межигірській, 21, або ЗАМОВИТИ В ІНТЕРНЕТ-КНИГАРНІ СМОЛОСКИПА

Вантажівка кудись приїхала та зупинилася.

З кабіни почулося добірне матюччя: водій проходив контрольний пункт. Після чого ми покотилися далі – вже дуже-дуже повільно, вихляючи туди-сюди, немов на іспиті зі слалому. Кілометрів двадцять трусилися, хоча може й півcотню.

Ми вибиралися з кузова, а чоловіки з автоматами грубо наказували нам вишикуватися точковими удара­ми дул під ребра. Коли більш-менш пристойну шеренгу сформувати все-таки вдалося, до нас вийшов старший чоловік. Без автомата, зате із тачанкою, наванта­женою заступами. Ми намагалися стояти рівно, не хитаючись.

–            Знач так, разбираем вот тот завал, – показав на груду свіжої землі, що височіла над досконало білим шаром снігу метрів на десять. – Задача ясна? И давайте резче! Чтобы до темноты успели!

–            То ми… просто людей кидатимемо в яму? Без розпізнавання? – неочікувано для себе самої спитала я. Ну, як спитала – загаласувала, як розбуджений ведмідь весною.

Принишкли всі – і полонені, і охоронники. Чути було лиш, як суворий вітер, вишуковуючи шпарини в нещодавно обладнаних бліндажах, висвистує лише йому зрозумілу фантасмагоричну мелодію. Ті наспіви нагадували свист, що передував вибуху міни, і від цього мені зробилося моторошно. Дивно, але мене не наполохали ані військові, що вклали обличчям у землю, ні їхні автомати, ні навіть те, що товкмачив цей навіжений у кузові вантажівки, а банальний вітер забуття – завиграшки.

Але з’ясувалося, що всі інші замовкли не через це.

Двоє чоловіків, не забувши прихопити скоростріли, повели нас до гори.

Здатність відчувати запахи я втратила після удару по голові на автостанції, тож і не зауважила більше нічого підозрілого. Принаймні поки не підійшла до гори впритул.

Але що це? Я протерла очі.

Тисячі тіл.

Розпроклята скеля з тіл, що позмерзалися, як були ще теплі.

Однорідна маса, зіткана з десятків, а може навіть і сотень трупів.

І тут мене прорвало:

–            Це ж люди! Ви хочете, щоби ми їх отак просто закопали?! Візьмемо і скинемо їх у яму?! А як же їхні рідні?! Треба ж повідомити! – аж підвивала я, ані крихти не застрашена наставленим дулом автомата.

–            Шматки змерзлої плоті, – заговорив мій конвоїр українською. – Як прихопило в листопаді морозцем, так і застигло все суцільною масою.

–            Тобто, для вас це – просто шматки замерзлої плоті?! – не вгавала я й відчувала, як із кожним новим словом, ба більше – з кожним новим звуком, з мене виходить щось липке та чорне.

Темрява надійно ховала злість і відчай на моєму обличчі. Я не відчувала своїх рук, – рукавиць, само собою, не видали, – проте копала, перекидала тіла так, ніби то були ляльки. Барбі, наприклад. От тільки заважкі вони всі, як на дитячу забавку.

–            Жіночко, просто робіть, як вони кажуть… Бо пробудемо тут до ранку! – мурмотів чоловік у смугастій ватянці поруч, орудуючи довіреним йому заступом.

–            А де шини, хлопці? Цю кучу чимось вигріти б, – звернувся на загал хтось із невільників.

Здійнявся галас, який загрожував будь-якої миті перерости в бійню за принципом «усі проти всіх», урвав­ся самотнім пострілом. Хвалити Бога, він виявився попереджувальним.

Як не дивно, люди з автоматами підтримали ідею з шинами. Вони навіть пожертвували нам одну зі своїх запальничок – царський жест.

Ми лежали просто на промерзлій землі та спостеріга­ли, як у ледве посіріле небо відлітають останні клуби чорного диму. Конвоїри ні на мить не припиняли пантру­вати наш гурт і, варто віддати їм належне, жодного разу за всю ніч так і не склепили очей.

–            Ось війна закінчиться – розкопають братські могили, здобудуть ДНК чи що там іще. Люди знатимуть, де поховані їхні близькі. Ну а поки… є, як є, і ваші,
і наші сховані, – знесилено протягла я, намагаючись заговорити совість.

–            Еще одна защитница! – почулося з іншого кінця імпровізованого лежбища. – Когда вы поймете:
не будет никакого ДНК. Всем глубоко плевать, кто там лежит! Сделайте, чтобы не воняло!

Гурт полонених поснідав крижаним вітром уприкуску зі спогадами про часи, коли сніданки передбачали, власне, їжу.

Прожектор освітлив стіну готелю, коло якого ми прибирали чергову партію трупів. Знову палали шини, причому цілком собі «легітимно»: конвоїри взяли нашу методику на озброєння й тепер самі наказували підпалювати колісні бандажі.

Вхопилася за важезну металеву палицю, загострену на обох кінцях, мовби за рятівну соломинку. Зрозуміло, спроби вчинити заколот, маючи лише цього дрючка та запальничку за зброю, заздалегідь приречені – проте завше спрацьовує те ідіотське «А що, як…».

Конвоїр видобув з кишені розвантажувального жилета діряву шкарпетку і простягнув мені.

«Пробач їм, Батьку. Не відають вони, що коять!» – раз за разом озивалася свідомість цитатами з Біблії, доки моє тіло орудувало ломом, переходячи від трупа до трупа. Мертві тримали оборону.

–            Вогню, вогню сюди! – почула я чийсь бадьорий голос, а тоді збагнула, що ці слова випльовую я сама. – Давайте ще вогню.

Один із конвоїрів, повагавшись якусь мить, вхопив шину з основи гори і взявся дертися до мене. Він продовбав у трупах поряд глибочезну дірку, встромив туди довгу металеву жердину (судячи зі всього, чи то якийсь спортивний снаряд, чи то взагалі карниз), припасував на її зовнішній кінець политу пальним покришку та підпалив.

А коли у горі Аркадій? Цей ненавмисний здогад уразив своєю очевидністю. Чорти б мене маніжили!

–            Вибачте, будь ласка, панове, чи немає серед вас мого чоловіка? – питала я в одного тіла, далі – в іншого, і ті мені змовницьки всміхалися у відповідь: «Стукайте – і вам відчинять».

Один із конвоїрів поклав мені руку на плече:

–            Слышь, подруга, они же зашкваренные! Чего ты с ними разговариваешь?

–            Як же мертві? Вони трошки мертві, – всміхалася я, а тіла під ногами притуляли до засохлих вуст свої відрубані вказівні пальці: тихо, мовляв, інакше нас
викриють. Але я вже не могла спинитися: – Тільки трошки мертві! Самі погляньте. Он ціла половина люди­ни, низ я ще не видлубала. Бідний ти, йди до мене!..

Придбати книжку за видавничою ціною ви можете в нашій книгарні на Межигірській, 21, або ЗАМОВИТИ В ІНТЕРНЕТ-КНИГАРНІ СМОЛОСКИПА

Микола примчав у відділок близько третьої ранку. Хоча яке примчав?! Прителіпався. Лаявся, мов старий пес. Свою «субару» ще вчора лишив на СТО, тож довелося викликати таксі. Водій приїхав напідпитку. Микола зрозумів це, щойно побачив його викрутаси. Довелося викликати патруль і цілу годину витратити на протокольні формальності. Міг же відпустити водилу на всі чотири сторони, але знав, що тоді загризе себе до дірок.

Друге таксі довелося чекати ще хвилин сорок. Микола змерз до цуценячого писку, пів пачки цигарок викурив, відро лайки на недолугу службу вилив, доки врешті з-за рогу виповзли облізлі жовті «жигулі». Ледве сунулися, бідолашні. Таксі було з номером 666. Слідчий відчинив дверцята. Ще і слова не встиг мовити, як йому з переднього сидіння:

— Welcome to hell!

— Та що ж це сьогодні коїться! — загуркотів Микола, заповзаючи в тісний салон. — Так не йметься вам мене на той світ відправити?

Таксист лише стенув плечима: «Дивний клієнт. Усім жарт подобався».

Дорогою слідчий трохи заспокоївся, а водій усе торочив, що чортове число, усупереч усім забобонам, приносить удачу.

«Хай так, — думав Микола, — сьогодні вона мені знадобиться».

Відділок солодко дрімав, наче забув, що має відлякувати безсонним оком злочинців. Двері було зачинено, і Микола хвилин п’ять безупинно тиснув на дзвінок, доки добудився чергового.

— Задрімав, — пробурмотів той винувато у вуса.

Микола не відповів. Його насторожувала тиша, він рахував сходинки на третій поверх, а потім — секунди в темних коридорах. Нарешті підійшов до кабінету Штепи та взявся за ручку. Двері були замкнені.

Микола, важко відсапуючись, постукав.

— Ви там поснули, чи що? — спершу забарабанив пальцями, а потім загрюкав кулаком.

Укінці довгого коридору з’явилася чорна цятка, яка почала швидко рости та перетворилася на молодого сержанта-чергового.

— А вам кого? — гукнув той сердито, але щойно зрозумів, що перед ним старший за званням, його голос змінився.

— Вибачте, не впізнав…

— Новенький? — Микола звик, що його впізнають у всіх районних відділках.

Сержант ще більше зашарівся. Молоде обличчя було щедро засіяне веснянками.

— А тут нікого нема.

— Як це нема, а Штепа?

— Був, але пішов пів години тому.

— Трясця його матері! Він мені телефонував і сказав, що знайшлася… дівчинка, — свій голос Микола почув наче зі старої плівки.

Сержант розгубився:

— Яка дівчинка?

Слідчому здалося, що його праве око почало сіпатися. Усе, що відбувалося, нагадувало бездарний спектакль.

— Зачекайте, — згадав черговий, — приїжджали тут якісь, на джипах.

— Хто це був?

Молодий сержант аж почервонів від напруження.

— Не впевнений… Начальство якесь. Я тут щойно з’явився, ще всіх не знаю. Але Штепа перед ними трусився весь…

Миколі відібрало мову. Нагадав про себе головний біль: за лічені секунди він проклав глибоку траншею від скроні до скроні, не втихомирився, пішов у наступ і окопався десь унизу потилиці. Микола зрозумів, що його випередили. Він добре знав слухняного служаку слідчого, який підняв його з ліжка посеред ночі, і не сумнівався, що той сказав правду. Одна з викрадених дівчат знайшлася, але хтось повернув її назад.__

Придбати книжку за видавничою ціною ви можете в нашій книгарні на Межигірській, 21, або ЗАМОВИТИ В ІНТЕРНЕТ-КНИГАРНІ СМОЛОСКИПА

Літературний конкурс видавництва “Смолоскип” існує 29 рік. За цей час лауреатами цього літературного змагання стали Сергій Жадан, Маріанна Кіяновська, Тарас Прохасько, Софія Андрухович, Анна Малігон, Ірина Шувалова, Юлія Стахівська, Богдан-Олег Горобчук, Ігор Мітров, Дарина Гладун та багато інших визначних для сучасної української літератури авторів.

Конкурс 2021/2022 років відбудеться в номінаціях “Поезія”, “Проза”, “Есеїстика”.

Детальніше про умови участі можна прочитати на сайті видавництва “Смолоскип” – http://www.smoloskyp.org.ua/umovy-uchasti/

Запрошуємо відвідати намет Смолоскипа на Форумі видавців у Львові!

У цьому році шукайте нас У ПОДВІР’Ї ПАЛАЦУ МИСТЕЦТВ І ПАЛАЦУ ПОТОЦЬКИХ. 

Наш намет №511 – праворуч від основного входу. 

До Львова ми веземо наші найновіші та найбільш популярні видання: “Бунтарки”, “Москва – Третій Рим. Походження міфу”, “Домалювати дракону зіниці”, щоденники Володимира Винниченка, антології “Розстріляне відродження”, “Українська авангардна поезія”, вибрані твори Симоненка, Стуса та інших. 

Також на Форумі видавців відбудеться старт продажів збірки оповідань “10 жінок” Лесі Карпи.

Киян, які в цьому році не поїдуть на Форум видавців, запрошуємо придбати книжки “Смолоскипа” в нашій книгарні на Межигірській, 21 зі знижкою 10%, яка буде діяти на час Форуму (15 -17 вересня).

І всіх-всіх запрошуємо в нашу інтернет-книгарню “Смолоскип і компанія” https://smoloskyp.com.ua/. Тут ви можете замовити смолоскипівські видання за видавничою ціною в зручний для вас час!

8 вересня о 18:30
БУНТАРІ І БУНТАРКИ
Літературна вечірка до Дня народження книгарні

У програмі:

18:30 – Лекція Ростислава Семківа «Скандальні книжки української незалежності»

19:00 – «Дух, що тіло рве до бою»: вечір бунтівної поезії

Дрес-код: Репер(к)и, гангстер(к)и, опришки та інші борці проти мейнстріму

вул. Межигірська, 21. м. Київ
Доїзд: Метро Контрактова площа,
вихід до вул. Нижній вал.