Всі публікації автора: Смолоскип

Оголошуємо передзамовлення нової книжки!

У своїх споминах Антонін Снігур малює правдиву картину свого життя і виживання під час Голодомору 1932−1933 років − геноциду українського народу.

Вони написані винятково щемливо та в особливій щиросердній манері, що нікого не залишить байдужим. Тому читачі цих спогадів разом з головним героєм переживуть усі його емоції і пройдуть через усі випробування, які випали на долю семирічного хлопчика в голодні роки.
Втім, цей текст – не лише про страждання, голодування та смерть. Ці спогади також − про непереборне бажання жити, боротьбу за життя і щастя жити, тобто про все те, що так важливо для української нації зараз, у час важких воєнних випробувань.

Книга розрахована на широкий загал читачів і приурочена до 90-х роковин Голодомору.

Передзамовлення за акційною ціною триває до 1 лютого!

Подробиці – на нашому сайті: https://smoloskyp.com.ua/

ст. 65

Після повернення нашої сім’ї в грудні місяці із Закавказзя, тато після кількох днів відпочинку пішов у колгосп на роботу. З роботи він приходив стомленим і змарнілим. Говорив, що заробляє трудодні і вихододні, та ще обіцяють колись дати кілограмів 2–3 якоїсь допомоги. Тому тато, як я вже писав, залишив нас і поїхав у світ шукати щастя. І залишилися серед сніжної і морозної зими ми, малі ще діти, разом із мамою: мені було сім років, а Віталію – три. Мізер грошей, що залишилися в мами, в той час були нічого не варті, вони в селі ціни ніякої не мали. Найвищу цінність мав хліб і інші продовольчі продукти. Під кінець зими стали ми кормитися тим, що хтось дасть. Рідні в селі було багато, але кожна сім’я розраховувала на свої можливості, тому допомагали нам чим могли і, по суті, відриваючи від себе. А ми споживали все, носом ніхто не крутив і їли все підряд із великим апетитом та жадобою. Пам’ятаю, що для нас тоді навіть давня і припорчена квасоля була смачною. Їстивними та смачними були для нас і бруньки з берестків, якими в нас була обсаджена доріжка на город (алея). Усі ми тоді були дуже голодними та худими.
В ті голодні і безнадійні дні сидів я якось у хаті на нашій широкій лаві, журився, думав про їжу і спостерігав. В хаті було холодно й темно. Біля дверей у залу стояла мама. У хаті по долівці, яка тоненько була притрушена вже перетертою соломою, лазив мій братик Віталій і своїми маленькими ручками щось шукав. Якщо знаходив чи то дрібненьку грудочку, чи то колінце із соломинки, брав у ротик і, скуштувавши, випльовував. Так і не знайшовши нічого їстивного, зупинився, а потім, піднявши маленьку голівку і повернувши її до мами, став слізно і благально просити:
– Мамо, хочу буби! Мамо, дай буби! Мамо, дай буби!
Тоді мама взяла його на руки, пригорнула до себе, і ми всі гірко заплакали.
І знову мама ходили до рідні, до близьких і далеких родичів із надією, що хтось дасть. І потрошки, в більшості рідня, відриваючи від себе, допомагала. На сьогодні я їм всім дуже, дуже завдячую: уже давно покійним моїм бабусям Палажці та Явдосі, двоюрідним маминим сестрам Прісці та Явдосі і багатьом іншим! Але то була незначна допомога. Ми голодували. Мама стала опухать, а я, отупілий і безсилий, ходив по садку (у вишняку шукав глей), чухрав із дерев бруньки, куштував та їв їх. Найбільше мені сподобалися і прийшлися до смаку бруньки Берестка29. Тоді вони для мене були найсмачнішими, особливо в період набухання. Але Бересток я ще буду описувати окремо, а тому, не зупиняючись, перейду до розповіді про подальші події того часу.
У квітні 1933 року в селі відкрили колгоспні дитячі ясла. Ще напередодні, перед тим, як вести мене і Віталія в дитячі ясла, мама стала нас старанно готувати. Наші близькі сусіди Сілівашки у той день підготовляли до ясел і свого Колю, мого ровесника і товариша. Ще вдень мама ножницями попідстригала нас. Потім підігріла в печі великий горщик води і викупала в дерев’яних ночвах. Переділа в чисту білизну. Роблячи всі ці процедури, мама весь час розказувала, що нам у садку буде дуже добре, що там даватимуть багато доброї їжі, що даватимуть їсти хліб, що там буде багато всяких цяцьок (іграшок) і так далі. Слухаючи мамині розповіді, я те і робив, що раз за разом ковтав слинку, і хотілось мені, щоб той завтрашній день прийшов до нас прямо сьогодні, прямо цієї ж хвилини. Тієї ночі я декілька разів пробуджувався, і однією з перших моїх думок була думка про хліб, який дадуть завтра в садочку.

Традиційний книжковий розпродаж у Смолоскипі відбудеться 24 листопада!

Умови Акції

1. Акція проводиться
   • 24 листопада 2023 р. на сайті інтернет-книгарні «Смолоскип і компанія»: smoloskyp.com.ua з 00:01 до 23:59 год.
   • В Українській книгарні «Смолоскип» на Межигірській, 21 з 12:00 до 18:00.

2. Упродовж Акції діє знижка 30% на книжки видавництва «Смолоскип». Окрім видання: Леся Українка «Повне зібрання творів у 14 томах». На видання Микола Хвильовий «Повне зібрання творів у 5 тт.» діє окрема знижка 300 грн.
В офлайн книгарні на Межигірській, 21 додатково діє знижка 10% на книжки інших видавництв.

3. Книжки відпускаються за зниженою ціною у межах наявності на складі видавництва.

4. Усі книжки, замовлені під час Акції на сайті інтернет-книгарні «Смолоскип і Компанія»: smoloskyp.com.ua доставляються тільки через «Нову пошту» чи «Укрпошту». Опція самовивозу на період Акції недоступна.

5. Усі книжки, замовлені під час Акції на сайті інтернет-книгарні «Смолоскип і Компанія»: smoloskyp.com.ua будуть надіслані замовникам у період з 27 листопада по 15 грудня 2023 р.

6. Замовлення доставляються коштом покупців. Замовлення понад 1000 грн доставляються безкоштовно по Україні (на відділення «Нової пошти» чи «Укрпошти», без адресної доставки).

Оксана Забужко в ефірі “Локальної історії” – про роль української діаспори в становленні українського книжкового ринку в 1990-ті роки, коли тривала активна російська експансія.

“А тут приїхали Зінкевичі негайно і відразу і просто перебили оцей хід від початку. Бо ці люди були в стані гібридної війни. Ще від своєї юності в упівських криївках і потім цілий час за океаном вони вели гібридну війну, вели інформаційну війну. Вони мали свою вироблену політику, на яку Радянський Союз мусив реаґувати”.

Дивіться розмову повністю: youtu.be

Оголошуємо передзамовлення нової книжки!

“До Слова” Дмитра Скочка – це проза, що в легкій формі познайомить вас із митцями українського відродження, яким (не) пощастило оселитись у знаменитому будинку “Слово” в Харкові у часи розквіту та знищення української культури.

Майк Йогансен, Михайль Семенко, Лесь Курбас і Валентина Чистякова, Микола Куліш, Григорій Епік, Леонід Чернов-Малошийченко, Сергій Пилипенко постають на сторінках книги персонажами, які в різний спосіб вриваються в наш час. Колишні мешканці “Слова” докорінно змінюють життя персонажів, котрі опинилися в тих квартирах сьогодні…

Передзамовлення за акційною ціною триває до 16 липня.

Подробиці – на нашому сайті: https://smoloskyp.com.ua/

КВ. 12

Під ранок у двері шафи постукали зсередини. Саме у двері шафи і саме зсередини. Я це чітко почув, бо всю ніч, знервований, пролежав без сну. Сірий світанок заповзав до кімнати, грався світлотінню, рухав силуети. Стукіт повторився, і я натягнув ковдру по самі очі, наче дитина, яка почула шурхіт під ліжком. Тільки от батьків із сусідньої кімнати не покличеш — у цій квартирі я живу сам. Одразу в пам’яті спливли історії про цей будинок, — номер дев’ять по вулиці Культури, — та про трагічні долі його мешканців. У той момент стало дуже просто увірувати в містику, в неприкаяні душі, які досі не знайшли спокою. Але за вікном швидко розвиднювалося. Світло стирало бентежні думки про привидів.
Третій стукіт я зустрів перед шафою, з ножем у руці.
— Хто там? — запитав, прислухаючись до звуків зсередини.
Яка дурня. Розмовляти з шафою у порожній кімнаті.
«Клініка», — подумав я.
З шафи відповіли:
— Майк. Майк Йогансен.
Не це, щоправда, хотілося почути, хоча сам не знаю, яка відповідь у тому випадку була б доречною. Я тремтів, стоячи босоніж на паркеті, перепрошую, в самих трусах.
Тремтів не від холоду.
— Як ви туди потрапили?
— Випустіть, я все поясню. Вам нічого боятися.
Нічого боятися, сказав він. А що ще може сказати людина, зачинена в шафі з масивного дерева? Проте я розумів, що відчинити шафу все одно доведеться, бо її в’язень очевидно не хотів зникати звідки з’явився.
— Попереджаю, у мене ніж, — сказав я, тримаючи в правій руці холодну зброю, а лівою відчиняючи дверцята. Скрипнули старі петлі, і на підлогу випав чоловік у запилюженому костюмі-трійці. Я відстрибнув від нього наче магніт, до якого підвели інший із таким самим зарядом.
Прибулець, із вигляду трохи за тридцять, пом’ятий, та вочевидь не скорений, миттю підхопився. Дбайливо пригладив розпатлане чорне волосся, поплескав себе по піджаку, здійнявши навколо куряву, вийняв із кишені сигарету. Він був значно вищий за мене. Хоча це не показник феноменального зросту, швидше, показник мого метра шістдесят вісім. Я дивився на нього знизу вгору, а він заходився роздивлятися кімнату. Чим далі, то більший подив відбивався на лиці, тим дужче округлювалися
темні очі.
— Це ж треба, — повторював він, обходячи квартиру з виглядом провінційного туриста в музеї сучасного мистецтва.
— Вибачте, — я плівся за ним із ножем. — Послухайте…
Запитання вистрибували наввипередки, не даючи мені зв’язно вимовити жодного. Я тільки й повторював «вибачте» та «послухайте», а чоловік, наче так і треба, тинявся квартирою (моєю!), безцеремонно зазираючи в усі шпарини.
Зупинившись біля шафи, з якої й випав, він рвучко повернувся і простягнув мені міцну руку.
— Майк. Письменник.

“(…) діти плачуть

мряв мряв

починається плавлений сир

Антон Полунін – поет, перекладач, музикант, перформер. Автор поетичних книжок UNBRA, «Ходити і говорити», «Антитентура», «Does Marsellus Wallace look like a bitch?».

Журі літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” продовжує працювати в умовах російської агресії (це, звісно, позначилося на темпах, за що ми перепрошуємо). Результати цьогорічного конкурсу ми плануємо оголосити на День української писемності та мови 9 листопада.

До речі, в нашому журі поповнення – до нього долучилася поетка і журналістка Олена Гусейнова.
Також ми раді розпочати прийом рукописів на новий літературний конкурс. Усі умови дивіться на нашому сайті: www.smoloskyp.org.ua.

Бажаємо всім натхнення, перемоги, миру!

Більше новин в нашому Телеграм каналі: https://t.me/smoloskypenco

…і сушені очі горобини
розбризкані обабіч вулиці
і обведені білою крейдою кроки на майданчику
розпливаються розмиваються
ніби місце злочину проти дитинства
можна відмити осіннім дощем
ніби заглядаючи в кінець книжки
ще не знаєш
що аркуш з відповідями
вир-ва-но

і так красиво дзвенить
голова яка передчуває погоду
небо якому підшукують епітети
так красиво дзвенить
відлітання відлітання відлітання

*  *  *

розмалювали вікна в актовій залі
щоб дітям було радісно
щоб діти не відчували
як кінчається кисень

катався туди-сюди
стереозвук гавкоту
потім тріснув зелений
виплюнув кавунну душу
розкидав насіння
чорне по сірому

а світло скінчилось раніше
сонце прийшло п’яне
сіло посеред столу
почервоніло
і відвернулося

і чого всі так довго
і стоять на зупинці
і чекають зрячих
щоб відвели додому

*  *  *

підшкірні мурахи
що люблять Йоганна Себастьяна
цього старого підсліпуватого контрабандиста
що перевіз через найміцніший кордон
тонни любові
сипучої рідкої тягучої мов нуга
з домішками чорних скоцюрблених пауз
я знаю
де ваш мурашник

жуки-пожежники
в костюмах супергероїв
зчепленці по двоє й троє —
жертви дитячих експериментів
проповідники дистильованої весняної любові —
я знаю
що ви робите в моїй голові

сьогодні моє серце прокинулось сонечком
божою дійною корівкою
порахуй цятки на його крилах
не жахайся
все-бо добіжить кінця:
музика що обертає наш світ
хрущі що гудуть у траві
сміх лопотливого листя
на якому мурахи випасатимуть тлю

напівсліпий музикант
лише розставить акценти
підчистить партії
й задоволено всміхнеться
складаючи наші партитури
до величезного нотного архіву

і по двохсотрічнім забутті
хтось розгорне дрібно поцятковані аркуші
а там ми
взялися за руки:
я вхопила за горло
рожеву ноту півонії
ти обережно виймаєш
комашинку паузи з мого волосся

і місто розпрямляється
після довгого сну в незручній позі
і дрібні мурахи біжать
по сірому асфальту
його затерплих рук

*   *   *

еСеСеСеРце
моя прабабуся добре вміла співати
найбільше любила про Галю й сосну
(в Росії теж знали таку пісню)
я досі шукаю її голос
у себе всередині
і дивуюсь
коли знаходжу порожню пляшку

у мого дідуся в грудях
билося два серця:
одне з них — еСеСеСеРце —
одного разу не витримало
понабудували якихось кордонів
то й діти рідко приїжджають
щоліта щотихіше жалівся він
а я здогадувалася
що кордони тут ні до чого
та нудьгуючи подумувала
що карламаркса —
то велике волохате чудовисько
тому не дивно
що школу побудували на її вулиці

мій батько спорожнив багато пляшок
але безодня так і не загоїлась
ні зовні ні зсередини
коли він засинав
навіть під вішаком в коридорі
усі були щасливі
а я нишком пробувала розбудити лихо
поки воно тихе
і звідтоді добре цього ремесла навчилася

але вони всі пішли
тільки мама дивиться у фейсбучне віконечко
як ми жбурляємо вогняні пляшки
крижані слова
і розкуйовджені клубочки сердець
з усієї можливої зброї гатимо в чорну безодню
і нам здається що вона починає гоїтися
а насправді може
рахітичні примари
по тонкій кризі ковзають
і грають у хокей порожньою пляшкою
і не сліди на воді —
лише пунктири —
лінії розмежування
на контурній карті майбутнього

*  *   *

буде як буде

хай буде як буде
пошли мені Господи в іншім житті
теплу собачу буду
теплу собачу душу

Авель на вилах
у повному оці місяця
ніжною квіткою
загасив вогні
в запалених легенях планети

ніч яка господи
всі тенета
розплелися мов коси русалок
з самого дна
підіймаються простягають руки
голосять
прощають змученим усе

зірка котиться
гілочкою плакучої верби
обіцяє що новий день
ще буде

тому що далеко і високо
олені чорнизну небес питимуть
з нічних озер питимуть
і чорнизна — висохне
і потому — потоне
тонка тінь
отруєних дерев
подібних на роги
і поросте простір
будяками буднів

буде як буде
тоді пошли мені Господи
теплу собачу душу
яку хочеться видихати
випльовувати
струшувати
навесні
виючи у витекле око місяця

*   *   *

день який промине
ніч яка промине
біль який промине
я яка промину

наче вранішній сон
наче зморшка води
нетутешня гроза
із порожнім відром

тричі плюнь та іди
все насправді не так
передбачена путь
перехрещена тінь

родимки на вікні
від сліпого дощу
дощ іде не про нас
дощ іде про своє

…
всує згаданий Бог
набирається сил
бійся вір і проси
бийся вір і проси

Придбати книжку за видавничою ціною ви можете в нашій книгарні на Межигірській, 21, або ЗАМОВИТИ В ІНТЕРНЕТ-КНИГАРНІ СМОЛОСКИПА

Придбати книжку за видавничою ціною ви можете в нашій книгарні на Межигірській, 21, або ЗАМОВИТИ В ІНТЕРНЕТ-КНИГАРНІ СМОЛОСКИПА