Всі публікації автора: Коцарев Олег

Віднедавна Смолоскип розпочав новий проект – книжковий відеоблог «Віртуальна полиця», який з’явився на YouTube-каналі «Смолоскип: українська книгарня» в інтернеті. Ми вирішили поспілкуватися з ведучою «Віртуальної полиці». Це добре знайома вам директорка смолоскипівської книгарні Ольга Погинайко.

Пані Ольго, розкажіть, будь ласка, про книжковий відеоблог Смолоскипа – що цікавого й особливого там можна побачити?

Ідея книжкового відеоблогу виникла у нас десь на перетині цьогорічного відчуття нестачі спілкування з читачами на стенді “Смолоскипа” на книжкових ярмарках (і нестачі самих книжкових ярмарків), а також розуміння того, що навіть у пандемійний рік (особливо в пандемійний рік!) не можна просто сидіти на місці.

“Віртуальна полиця” – так ми назвали наш відеоблог – це такий своєрідний віртуальний стенд. Тут ми розповідаємо про книжки видавництва: як новинки, так і ті, що з’явилися раніше. Говоримо про речі, які зазвичай цікавлять відвідувачів виставок: що саме вміщено в тій чи іншій книжці, яка історія її появи, що зачепило особисто нас. Тобто йдеться передусім про речі, які можуть дати вам можливість скласти загальне враження і зацікавитися. Також по можливості показуємо окремі фотоматеріали і обов’язково читаємо уривки текстів, аби дати нашим читачам/глядачам відчуття авторського стилю. Бо, погодьтеся, в книжці важливо не лише, що написано, але й особливо – як це зроблено.

А в описах до відео ми намагаємося дати читачам додаткові корисні посилання, що допоможуть рухатися далі в цій темі. Часом це електронні публікації, посилання на зміст чи уривки з видання, часом – рецензії чи інші відео автора книжки, а в розповіді про Щоденники Винниченка, наприклад, – посилання, де можна знайти електронні версії раритетних нині перших діаспорних томів. Ну, і звичайно, це посилання на сайт видавництва, де ви можете дізнатися про книжку більше.

Про що вже встигли поговорити і що планується?

На даний момент вийшло вже шість випусків “Віртуальної полиці”.

Ми розпочали з книжки, яка далеко не найновіша в смолоскипівському каталозі, але на початку цього навчального року пережила просто бум замовлень. Це “Антологія української літературно-критичної думки першої половини ХХ століття”, упорядкована професоркою Києво-Могилянської академії Вірою Агеєвою. Ми пов’язуємо цей сплеск інтересу дистанційним навчанням у вищій школі: багато студентів, а часом і викладачі, втратили можливість прочитати необхідні тексти в бібліотеці. Тож ми детально розповіли, що в цій книжці є. І судячи з динаміки переглядів найпершого відео – зробили правильно.
Окрім “Антології…”, ми встигли розповісти про 2 новинки 2020 року – “Класицизм і соцреалізм” Наталії Ксьондзик” і новий, уже п’ятий том Щоденників Володимира Винниченка; привідкрили ключову для “Смолоскипа” шістдесятницьку тематику – “Вибрані твори” Василя Симоненка, Василя Стуса і Леся Танюка та альбом-монографію, присвячену Галині Севрук; а також трохи зачепили нашу мемуаристику розповіддю про “Тисячу доріг” Марії Савчин.

Важливо, що ми говоримо про книжки, які вже вийшли, і ми можемо показати читачам не лише зображення обкладинки, а власне книжку: якого вона формату, якого обсягу, який у ній папір. Це нібито й не найголовніше, бо в книзі важить передусім змістовне наповнення, але по собі знаю, що ці “фізичні параметри” часом стають вирішальним аргументом у рішенні, що ж почитати далі.

З’явилося трохи нетипове, але дуже важливе для нас відео про літературний конкурс “Смолоскипа”. У ньому ми дали відповіді на ті питання, які нам найчастіше надсилають через соцмережі та іншими каналами: про вік конкурсантів, про вимоги до рукописів (наприклад, чому це досі паперовий рукопис), як працює журі і багато іншого.
Окрім цього плануємо зробити випуски, присвячені “білій серії” Вибраних творів, нашим поетичним антологіям, дисидентській (і не тільки) мемуаристиці. Щойно з’явиться з друку книжка “Бунтарки: українські жінки і модерна нація” – будемо готувати випуск і про цю книжку.

Які ваші відчуття від цього формату?

Формат наших відео водночас і дещо незвичний для YouТube, і навіть символічний для нашого часу.

Це формат коротких Zoom-зустрічей. Незвичність полягає в тому, що ми не робимо для цих відео спеціального монтажу, не знімаємо окремих дублів. Фактично, це жива розмова. Так воно і в підназву винесено – “розмова про книжки”.

Здебільшого це розмова між мною і директором видавництва Ростиславом Семківим. Хоча починаючи із шостого відео ми вже стали залучати гостей. Так у розповіді про Щоденники Винниченка взяв участь Олег Коцарев, який розшифровував скани записників Володимира Кириловича.

Я би сказала, що це щось середнє між власне відео для YouТube і подкастами. Ви цілком можете слухати його як фонову розповідь, лише час від часу перемикаючи вкладки тоді, коли ми показуємо картинки.

Які є перші реакції, відгуки глядачів? Що їм найбільш цікаво?

Ну, поки що ми ще не можемо похвалитися тисячами переглядів, але ставимося до цього спокійно. Наш влог не є масовим розважальним контентом, він радше просвітницький. Але ми вже отримали першого бота, а тому можемо сміливо вважати, що досягли успіху 🙂
Найбільше відгуків ми, цілком сподівано, отримали до відео про “Вибрані твори” Василя Симоненка і Василя Стуса. Власне, ці книги належать до наших бестселлерів.

До речі, плануємо з часом розширювати інтеракцію з нашими читачами. Зокрема, давати можливість ставити запитання до книжок, адже на виставковому стенді це завжди розмова, а часом навіть запальна дискусія ))

Цікавий ось який момент – зрозуміло, що зараз відеоблоги в тренді, вони привертають увагу, формують навколо себе аудиторію. Але наскільки ця аудиторія готова потім виходити з онлайну та читати книжки, про які щойно дивилася відео? Чи немає ризику, що увага ця, так би мовити, залишиться в межах гортання соцмереж?

Така небезпека є, звичайно. Але я налаштована позитивно. Є така притча про двох менеджерів, які поїхали налагоджувати продаж взуття в Африці. За якийсь час один пише звіт, що це безнадійно, бо тут усі ходять босі. А інший – що це перспективне місце, бо тут ще всі ходять босі. Так от, я з тих других 🙂
Для нас це передусім новий канал комунікації. Оскільки саме я займаюся продажами, то бачу, як такі зусилля разом дають кумулятивний ефект, хоч, може, і не такий стрімкий, як ми би хотіли. Вода камінь точить.

І навіть греблю рве… Ви вже сказали, що «Віртуальна полиця» не лише рекламний, а й просвітницький проект, промоція читання, книжки. Про необхідність підтримки культури читання сьогодні говорять багато, але, здається, ідеального рецепту ще не знайдено. Чи можна сформулювати рецепт популяризації читання від Ольги Погинайко?

Не можна 🙂 Жарт!

Насправді я не маю іншого рецепту, як починати від найменшого: читати для дітей, читати з дітьми і просто читати на очах у дітей. Щодо можливого спонукання до читання дорослих – тут я взагалі швидше скептична. Хіба що хтось буде читати дітям – і втягнеться. Чому ні.

Важливо зауважити, що йдеться про читання саме книжок. Бо сучасна людина читає дуже багато, певно, більше за всі попередні епохи, просто здебільшого це якісь дурниці в соцмережах 🙂 Тим часом уже є дослідження про те, що це насправді різне читання, наш мозок по-різному сприймає ці види текстів, по-різному їх обробляє. Це важливий момент, на ньому потрібно наголошувати.
Одне можу сказати точно: я впевнена, що книжка не зникне. Бо що може бути краще, ніж посеред осінньої мряки загорнутися в тепле покривало, взяти горнятко запашної кави і поринути в пригоди.

Розмовляв Микола Третяк

8 грудня перестало битися серце чудової людини, обізнаного історика, сумлінного дослідника дисидентського руху й великого симпатика видавництва «Смолоскип» Юрія Зайцева. Наступного року пану Юрію виповнилося б 80.

Є люди, які випромінюють енергію в її чистому вигляді, які зі значною наснагою двигають масу справ і спонукають всіх довкола рухатись теж із прискоренням. Таким був Юрій Зайцев – завжди сповнений цікавих ідей, завжди в передчутті нових дослідницьких проектів. Його увагу привертало кожне видання, що стосувалося історії правозахисного та дисидентського руху, – він був серед найкращих знавців нашої історії 1960-1990 років.

Пан Юрій активно співпрацював із видавництвом «Смолоскип», аналізував та рецензував наші видання, упорядкував книгу «Обвинувачується Михайло Сорока: слідчі справи 1940-1950-х років», що побачила світ у 2014 році, постійно брав участь у смолоскипівських презентаціях, конференціях та інших наукових заходах. Юрій Зайцев був чудовим, експресивним промовцем, здатним захопити будь-яку аудиторію. Нам дуже бракуватиме його присутності.

Співробітники видавництва «Смолоскип» глибоко сумують через відхід пана Юрія. Висловлюємо щире співчуття його родині, друзям, колегам у науковій праці. Пам’ятатимемо вас, пане Юрію.

Про Юрія Зайцева на Wikipedia: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B9%D1%86%D0%B5%D0%B2_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

На сторінці “Енциклопедії сучасної України”: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=14557&fbclid=IwAR3hVyILUUTQmVnZ4fozDaVJRiqvR2vpcfGiz3Nn39JYdNKbbh-4woyd6m4

Захід видавництва “Смолоскип” у Львівському Національному Університеті за участі Юрія Зайцева:   http://www.smoloskyp.org.ua/lyubov-bagatska-ryativnyky-pam-yati/

Наш автор і лауреат, Андрій Шийчук, отримав за поетичну книжку “Кахлі” премію імені Василя Симоненка в номінації “За кращу першу поетичну збірку”. Про це повідомляє сайт Національної Спілки Письменників України.

Вітаємо Андрія з цією перемогою! Приємно також відзначити, що це вже не перший лауреат, який отримав премію імені Симоненка саме за смолоскипівську книжку.

Придбати “Кахлі” ви можете в нашій онлайн-книгарні. Хочемо принагідно нагадати, що 4 грудня на цьому сайті триває акція “Великий зимовий розпродаж”, за якою можна купити майже всі книжки видавництва “Смолоскип” зі знижкою 50%. У книгарні на Подолі розпродаж триватиме 2-4 грудня. Подробиці акції читайте тут.

1 грудня на дев’яностому році померла письменниця Софія Буняк. Цю сумну звістку ми отримали від Елеонори Соловей, яка минулого року впорядкувала книжку мемуарної прози пані Софії “У калейдоскопі долі”. Твір, що ніс особливу, індивідуальну ноту в дедалі ширший оркестр мемуарів українського двадцятого століття.

Про непросту, але сповнену подій і сродної праці долю Софії Буняк важко сказати краще, ніж Елеонора Соловей: “У жорна репресій вона потрапила студенткою-першокурсницею львівського педінституту. Відбувала покарання у Новосибірській області. Після смерті Сталіна повернулася в рідні Ланівці на Тернопільщині, згодом опинилася у Москві, де прожила довгий вік, де завжди відчувала себе українкою. Столичне українство, боротьба за створення земляцтва, атмосфера шістдесятих, шістдесятництва, найближче оточення — і ширше коло людей та явищ, захоплень і розчарувань. Привабливий образ тендітної і сильної жінки, що все життя складала іспит на вірність собі і краєві, дружила з багатьма, віршувала, бідувала, трудилася, як бджілка, за найменшої можливості навідувала рідний край, долучалася до місцевого культурного життя. І ніколи на долю не нарікала. Вічна пам’ять, люба Соню, вічний спокій Вашій душі!”

Щиро співчуваємо рідним і близьким пані Софії.

Ольга Погинайко

Читачі знають Наталію Ксьондзик здебільшого як багаторічну редакторку “Смолоскипа”, людину, яка підготувала до друку понад 200 книжок. Проте Наталя також була прозірливим науковцем, і смолоскипівська новинка “Класицизм і соцреалізм”, куди увійшли її дослідницькі роботи та окремі статті – переконливе свідчення цьому.

Сферу наукових зацікавлень Наталії Ксьондзик нині можна назвати однаковою мірою нетиповою і “нетоповою”. Вона досліджувала класицизм. Спершу “класичний” – французький класицизм епохи “короля-сонця” Людовіка XIV. Пізніше – прояви класицизму в українській літературі, творчість неокласиків, а врешті – соцреалізм. “У сучасному літературознавстві склалася ситуація, в контексті якої класицизм опинився поза колом досліджуваних нині тем”, – констатує авторка, додаючи, що цю “дражливу тему” попросту намагаються оминати, а приналежна до нього література “опиняється у своєрідному вакуумі”.

Як певний вступ до теми можна розглядати розділ “Поетика трагедії у французькому класицизмі XVII ст.” У ньому авторка простежує класицизм від власне класичної доби аж до ХХ століття, дає огляд його критичної рецепції, а також – лаконічну, проте доволі повну характеристику Франції XVII століття, детально аналізує концепцію трьох єдностей.

Тут знайдемо також розповідь про французькі поетики до Буало, постаттю якого знання на цю тему часто як починаються, так і закінчуються. Водночас на момент появи його “Поетичного мистецтва” (1674), як підкреслює Наталія Ксьондзик, “всі найкращі твори вже давно були надруковані”, тож “трьома китами” французького класицизму слід вважати натомість тексти Шаплена, д’Обіньяка та “Дискурси” Корнеля. До слова, суперництво Корнеля і Расіна – двох провідних драматургів свого часу – додає аналізу неабиякої інтриги.

Ближче до України підходить друге дослідження – “Рецепція принципів класицистичної поетики в літературі Російської імперії XVIII-XIX ст.”. Авторка аналізує численні теорії приходу класицизму в літературу Російської імперії, до якої, слід відзначити, у той час належала і Україна. Поряд із представниками “російської версії” і радянського періоду (Бєлінський, Соболевський, Сумароков, Пумпянський), маємо аналіз поглядів на класицизм Єфремова, Чижевського, Зерова, Грабовича, Наливайка. “Українській версії” присвячена значна частина цієї роботи.

Особливе місце в дослідженні належить постаті Феофана Прокоповича, який, зауважує Наталія Ксьондзик, “фігурує приналежним до російської чи української культурної традиції в залежності від національності авторів дослідження. Ситуація вже надто звична для нашого літературознавства”. Детальний розбір “Поетики” Прокоповича та порівняння її з “Садом поетичним” Митрофана Довгалевського, на мою думку, – найцікавіша частина цієї роботи. Тут бачимо поради, як працювати над словом, котрі зовсім не втратили своєї актуальності: постійні вправи в стилі й навичках писання, перечитування попередньо написаного, переклади і пародії, врешті “знання  правдивих і видуманих історій, що здобувається читанням авторів”. Ба більше, всі ці “рецепти” успішного письма нині масово перекочували в різноманітні посібники з creative writing, що наштовхує на думку про їх близькість до класичних поетик (в чому, звісно, жоден з модних сучасних авторів не поспішає зізнаватися).

Врешті, в цій роботі дослідниця підводить нас до висновку про різні вектори руху класицизму в російській і українській літературах (хоч і на теренах однієї на той момент держави). Для російської літератури – це рух до класицизму доби абсолютистської монархії зі значним впливом сентименталізму і особливою увагою до високих жанрів. Тоді як українські письменники йдуть іншою дорогою – “класицистична тематика стала багатим полем для пародійного, бурлескного наслідування”, перетворилася на “високоякісні низові жанри” (що, не забуваймо, теж були повноправною частиною класицистичної системи жанрів). Так авторка виділяє ту точку, в якій класицизм стає рушієм для самоідентифікації і відмежування української літературної традиції від російської.

У дослідженні “Класицистичний дискурс в українській літературно-критичній думці ХХ століття (1920-1950-ті рр.)” Наталія Ксьондзик зосереджується на аналізі трьох “феноменів”: творчості неокласиків, вістниківсько-пражанському колі та Мистецькому українському русі.

Аналізуючи український неокласицизм, авторка проводить паралелі із класицизмом французьким, який теж добре знає. Зокрема, зазначає, що він постає у повоєнний період, “так само як колись із Фронди народжувався французький класицизм”. Простежує паралелі між “суперечкою давніх і нових” і літературною дискусією 1925-1928 рр., наголошуючи також на тому впливі, який остання мала на весь тодішній літературний процес.

Підмічаючи чіткі паралелі між класицизмом часів абсолютистської монархії і соцреалізмом, де також “кожен твір підпадав під ретельний аналіз з того приводу, чи відповідає він вимогам методи й ідеологічним настановам доби”, причому це “прибирає заальнодержавних масштабів, коли провідні політичні діячі опікуються долями своїх митців-васалів”, авторка в подальших дослідженнях звертається до теми соцреалізму.

Так у статті “До питання про дезінтеграцію соцреалізму” вона намагається встановити “дату смерті” цього методу, пропонуючи власну хронологію постання і занепаду соцреалістичного реалізму. У двох наступних роботах вона аналізує основні чинники його розпаду, серед яких особливо виділяє індивідуальну та національну ідентичність.

Останній розділ книжки містить рецензії, статті і редакторські передмови Наталії Ксьондзик, котрі з’являлися на різних літературних майданчиках і в книжках видавництва “Смолоскип”. Особливо слід виділити тут тексти присвячені Селінджеру та ле Клезіо, з яких читач побачить дещо інший образ авторки: не лише просто класицистично-стрункий, але дотепний та іронічний.

Підсумовуючи, хочу підкреслити, що роботи, вміщені в книжці “Класицизм і соцрелалізм”, вибудовуються в струнку систему, що дає можливість читачу зазнайомитися як з основними принципами класицистичної поетики і оцінити її вплив на всю історію літератури, так і сформулювати власну відповідь на питання, чи був класицизм в українській літературі, а можливо навіть – уже самостійно шукати далі.

Наталія Ксьондзик. Класицизм і соцреалізм. – К.: Смолоскип, 2020. – 312 с.

Осінь – саме час готуватися до нового літературного конкурсу видавництва “Смолоскип”. Ми теж до нього приготувались і дещо оновили правила. Прочитайте їх, будь ласка, на нашому сайті (зважайте: на інших порталах, які розповідають про умови різних літературних конкурсів, інформація може бути не оновленою, тому орієнтуйтеся саме на нашу сторінку): http://www.smoloskyp.org.ua/umovy-uchasti/

Чекаємо на вашу участь. Хай щастить!

15 липня 2020 року відбулось оголошення підсумків літературного конкурсу видавництва «Смолоскип». Воно було організоване онлайн, як своєрідна телепередача з ведучими Настасією Євдокимовою та Оленою Павловою. Під час події виступили поети, лауреати нещодавніх років: Леля Покотиполе, Ліза Жарікова, Олена Павлова, Богуслав Поляк, Ігор Мітров, Олексій Шендрик, Андрій Шийчук, Ігор Астапенко. Дмитро Лазуткін прочитав веселі «спортивні» новини, своїми враженнями від рукописів поділилися члени журі Ростислав Семків і Мирослав Лаюк і колишній член журі Олег Коцарев.

Цього року роботу журі було продовжено через карантинні обмеження, та це не завадило визначити переможців. Над рукописами працювало журі в оновленому складі: Ростислав Семків, Наталка Білоцерківець, Мирослав Лаюк. Отже, до вашої уваги – повний список лауреатів і тих, хто отримали особливу відзнаку.

НОМІНАЦІЯ «ПОЕЗІЯ»

ІІ ПРЕМІЯ

Антон Полунін (Київ): збірка «Волосся»

Лідія Зінько (Франція): збірка «Насолода і занепад»

Микола Антощак (Ів.-Франківськ): збірка «Лики бізонів»

ІІІ ПРЕМІЯ

Сергій Рафальський: збірка «Уречевлення»

Олена Пелешенко (Київ): збірка «Листя мандрагори»

В’ячеслав Левицький (Київ): збірка «Long play»

Оксана Лебедівна (Київ): збірка «Вістуни»

Данило Квітень (Ів-Франківськ): збірка «Осінній квітень»

Святослав Жаботинський (Закарпаття): збірка «Привид в латах»

Яніна Дияк (Київ): збірка «Макоцвітне»

Юлія Вротна (Коцюбинське): збірка «Верлосипед»

Олександра Булига (Київ): збірка «Пляшка безсоння»

Олександр Андрієвський: збірка «1.2014»

IV ПРЕМІЯ

Олександр Шумілін (Київ): збірка «Двіж»

Ярина Чорногуз (Київ): збірка «Як вигинається воєнне коло»

Ірина Павленко (Київ): збірка «Пісні про Будду»

В’ячеслав Омельченко (Харків): збірка «Харків V»

Вікторія Литвак (Луцьк): збірка «Скидаєш сорочку вірша»

Юліана Лесняк (Львів): збірка «Запасний краєвий»

Ярослав Корнєв (Краматорськ): збірка «Хто ніч?»

Мар’яна Зеленюк (Львів): збірка «Тиша мови»

Елла Євтушенко (Київ): збірка «Я і Вона»

Євген Горішній (Охтирка): збірка «Сатира»

Олег Дорош (Миколаїв): збірка «Сонце на рейді»

Андрій Безуглов: збірка «Авангарднер»

ОКРЕМА ВІДЗНАКА ЖУРІ

Володимир Биньо (Львів), Поліна Горлач (Київ), Орися Грудка (Львів), Назар Данчишин (Львів), Христина Драгомирецька (Львів), Ія Ківа (Київ), Олександр Козинець (Київ), Ельвіра Молдован (Хмельницький), Таїсія Наконечна (Бельгія), Юлія Петрук (Бориспіль).

НОМІНАЦІЯ «ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА»

IV ПРЕМІЯ

Валентина Турчин (Київ): рукопис «Шукай – знайдеш»

Олена Рубашевська (Буча): рукопис «Та сторона»

ОКРЕМА ВІДЗНАКА ЖУРІ

Тарас Савчук (Луцьк): рукопис «Дурень»

Іванна Маніло (Ів.-Франківськ): рукопис «Казки»

Сергій Зозуленко (Полтава): рукопис «Барвиста історія»

НОМІНАЦІЯ «ПРОЗА»

ІІ ПРЕМІЯ

Сергій Рафальський: роман «Сорокоуст»

ІІІ ПРЕМІЯ

Яна Сотник (Київ): збірка оповідань «Ябанджи»

Ольга Саліпа (Хмельницький): роман «Зламані речі»

Олег Западня: повість «Полювання на пересмішника»

Олеся Богдан (Чернівці): повість «Ламання гілки»

IV ПРЕМІЯ

Катерина Холод (Ірпінь): рукопис «Бритва в молоці»

Катерина Кулик (Вінниця): рукопис «Люба Любо»

Борис Костиря (Київ): рукопис «Брама вічності»

Тетяна Іваніцька (Тернопіль): документальна повість «Кописно. Мій дідусь був польським переселенцем»

Денис Донець (Одеса): рукопис «Тільки нікому не кажи»

Олександр Акуленко (Київ): рукопис «Східна околиця»

ОКРЕМА ВІДЗНАКА ЖУРІ

Олег Андрішко (Дніпро), Анна Біленька (Нідерланди), Марія Карась (Черкаси), Ганна Коржик (Вишневе), Дмитро Литвиненко (Київ), Галина Нестрига (Київ), Аліна Петлюк (Вінниця), Артем Поспєлов (Київ), Олег Репетуха (Кропивницький), Олена Швець, Ганна Щавінська (Рівне).

Лауреати ІІ премії отримають можливість опублікувати свої рукописи у видавництві “Смолоскип”. Лауреати ІІІ та IV премій одержать грошові премії та подарунки.

Нагадаємо, що літературний конкурс видавництва «Смолоскип» – конкурс номер один в Україні для молодих письменників. Чимало його лауреатів минулих років (поміж них, наприклад, такі автори, як Тарас Прохасько, Сергій Жадан, Маріанна Кіяновська) сьогодні стали визначальними для літературного ландшафту країни.

Ілюстрація – з сайту litcentr.in.ua

Ліза Жарікова

Цього року СТМ уперше відбувся в онлайн-форматі. З одного боку, я зраділа, бо це дозволяло нарешті взяти в ньому участь, незважаючи на роботу. З другого боку, спочатку поставилася трохи скептично: як же без їдальні, вечірніх посиденьок і ватри? Як взагалі учасники зніматимуть фільми? Як спілкуватися між собою і зберегти атмосферу?

Тема про метаморфози майбутнього в умовах карантину в онлайні трохи віддавала апокаліптичністю. Але в цілому виклик був цікавий: поєднати найбільш насичені дні роботи з активностями Семінару і не вмерти. З усіх запропонованих напрямків я взяла участь у трьох: поетичний турнір, написання новели та гранд-читання.

Не знаю, як то виходить, але СТМ надихає, якщо й не перемагаєш у челенджах. Поетичний марафон, наприклад, я програла в першому турі. Але відкрила собі кілька цікавих авторів та повеселилася, слухаючи вірші про нові закони для роботів.

Спостерігати за двіжухою, в якій не береш участі, теж було цікаво. Протягом цих днів нарешті зрозуміла, що таке перформанс і наскільки може бути пізнавально переосмислювати довколишній буденний простір. Надавати речам зміст або видобувати цей зміст з повсякденності. Або шукати незвичне довкола себе і працювати з цим. Шкодую, що не взяла участі, особливо у літературних перформансах. Тепер про натирання моркви чи чухання кота часто думаю категоріями перформансу, але оприлюднювати щось таке поки не планую. Фільми й анімації я передивлялася вже після закінчення СТМу: занурювалася, сміялася та дивувалася, бо знала, в яких умовах і як швидко робилися ці проєкти.

Моїм особистим проривом в нову реальність став тренінг із написання новели. Колись давно мене переконали, що проза — не моє. Тому я багато разів починала щось писати й ніколи не доводила справу до кінця, спотикаючись на кривих діалогах та нудних описах. Але якщо писати, мати дедлайн, інформативні лекції і хорошу компанію, можна раптом щось і дописати. Навіть у зовсім не рідному жанрі кіберпанку. Довести справу до завершення — потужне джерело натхнення для хронічного прокрастинатора. Окрім цього, зрозуміла, що дуже люблю вигадувати історії. Раніше я часто жалілася, що все, що хочу, не можна прожити за одне людське життя. Воно там просто не вміститься. Але ніколи до цього року не думала, що в життя письменника — чудово вкладаються ще й долі його персонажів. Раптом саме за цими відчуттями я насправді й сумувала так довго?

Проєкт з новелами, до речі, вийшов за межі СТМ. Те Ясінчук запропонувала не зупинятися й продовжувати писати історії з рандомно заданими параметрами. Сподіваюся, з цього виросте крута фантастично-літературна штука. Але й сам процес дає багато позитивних емоцій.

СТМ — це натхнення і порція віри у власні сили. Нові знайомства, які дають життя перспективним проєктам. Якщо раптом треба звідкись отримати чарівного копняка до творчості та знайти однодумців — вам сюди.

Фото – з сайту Літцентр.

Журі літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» завершує роботу. Цього року на конкурс надійшло 126 рукописів, з яких майже половина – проза. Зум-засідання журі заплановано на початок наступного тижня. Отже, ще до 10 липня знатимемо імена переможців та переможниць 2020 року. Інтрига загострюється! Чекаймо і вболіваймо!

Микола Третяк

Цього року в онлайн-режимі відбувся смолоскипівський Блумсдей. А отже, попри всі карантинні перипетії, нам вдалося дотриматися традиції читань «Улісса» Джеймса Джойса кожного 16 червня.

Нагадаємо, щоразу читається черговий розділ. Цього разу був п’ятий розділ, у якому Блум ходить містом, обговорює один похорон, отримує листа від своєї ймовірної коханки, спостерігає за людьми та розгортає знаменитий потік свідомості.

Отже, у Zoom вийшли семеро учасників події. Ролі було розподілено в такий спосіб: Леопольд Блум – Тарас Лютий, внутрішній голос Леопольда Блума – Дарій Лажневський, голос автора – Назар Східний, голос Марти Кліффорд – Ольга Погинайко, голос Авраама та Священик – Олег Коцарев, МакКой і Аптекар – Ростислав Семків. А Олександра Сауляк і Олена Вишницька були двома дублінськими дівчатами, які співали п’янких пісень.

Читання онлайн, ясна річ, програють читанням у реальності – менше «театральності» в інтонаціях, зовсім мало антуражу. Що ж, таким чином, «Улісс» в інтернеті підкреслює вартість «живої» книжки, «офлайнової» культури. Особливо виразно нагадує про радість і необхідність читати – і то не лише з потреби чи з моди. Сподіваємося, події шостого розділу всесвітньо знаменитої книжки знову розгортатимуться в старому доброму смолоскипівському дворику.

Фото з сайту Electric Literature.