Всі публікації автора: Коцарев Олег

Цього року до Книжкового Арсеналу наше видавництво підготувало дві важливі, на нашу думку, події.

У четвер 24 червня о 12 годині в залі “Папір” – Канон українських письменниць: давні та нові імена у книжці «Бунтарки: нові жінки і модерна нація». Учасники: Віра Агеєва, Ростислав Семків, Анна Довгопол, Ірина Борисюк.

У неділю 27 червня о 16-30 у залі “Лекторій” – Презентація серії мемуарів видавництва «Смолоскип». Учасники: Дмитро Білий, Ростислав Семків, Ольга Погинайко, Анатолій Дністровий.

І, звичайно, підходьте на наш стенд – B 3.19.

Завтра Блумсдей! Ви думали, ми забули? Аж ні! Традиційно 16 червня “Смолоскип” організовує читання “Улісса”. Щороку ми читаємо наступний розділ й цьогоріч це буде розділ 6. Отже, ті, хто з нами, вже прослухали третину великого роману. Запрошуємо й вас!

Трансляція на фб-сторінці видавництва “Смолоскип” розпочнеться о 19.00. Ростислав Семків скаже кілька слів про Париж, Джойса та Гемінґвея. Читання стартують о 19.30. В ролі Леопольда Блума традиційно Тарас Лютий. В інших ролях – поети Олег Коцарев, Дарій Лажневський, Назар Східний, Богдан Кирста, літературознавці Ростислав Семків, Катерина Рудик та Марія Панфьорова.

Трансляція читань зберігатиметься на фб-сторінці “Смолоскипа”.

Зображення – Олени Павлової.

З 8 по 12 червня відбуватиметься онлайн Семінар Творчої Молоді видавництва «Смолоскип». Семінар активізує креативну енергію з небаченою силою. 

Цього року в учасників є можливість взяти участь у тренінгах зі створення радіоп’єси, анімації, коміксу, перформансів, написання новели та політичній грі. Відбудуться лекції, дискусії, поетичні читання учасників семінару та лауреатів смолоскипівського літературного конкурсу.

Яскравою частиною СТМ буде поетичний турнір, переможці якого дістануть можливість надрукувати свої тексти в антологіях видавництва «Смолоскип».

Участь у семінарі це не лише нагода чогось навчитися, але й можливість вибороти призи й подарунки. Щоб приєднатися, постукайте до фб-групи D.СТМ.2021.

Заходьте, в нас цікаво.

Ольга Погинайко

Олександр Николишин. Домалювати дракону зіниці. Історія Китаю в 50 фразеологізмах : збірка оповідань / Олександр Николишин — Київ: Смолоскип, 2020. — 128 с.

До останнього часу українські видавництва не надто розвивали тему Китаю. Проте важливі тенденції неможливо ігнорувати безкінечно. На Франкфуртському книжковому ярмарку у 2019 Китай був однією з тих тем, які найбільше впадали у вічі. Тож не дивно, що і в Україні китайської тематики за останні два роки значно побільшало. Навіть попри (чи, може, й завдяки) світову пандемію Covid-19. Не відстає від трендів і “Смолоскип”. Кілька місяців тому в нас з’явилася особлива книжка: “Домалювати дракону зіниці” – наша перша книжка про Китай.

Якщо ваші знання про Піднебесну, як раніше мої, складаються переважно з набору загальників на зразок Великої китайської стіни, китайських товарів і фільмів 80-х років минулого століття про китайські бойові мистецтва, то вам саме до нас. Бо “Домалювати дракону зіниці” розповідає про історію і культуру Китаю і робить це через його мову (про що красномовно засвідчує підназва “Історія Китаю у 50 фразеологізмах”). А що може краще сказати про країну і її мешканців, ніж мова, якою вони послуговуються?

Книжка містить 50 оповідань-нарисів, кожен з яких, як від відправної точки, відштовхується від певного китайського фразеологізму. Наприклад винесена в заголовок історія про славетного художника Чжан Сен’яо, якому замовили намалювати на стінах храму чотирьох драконів. Дракони були виконані настільки майстерно, що здавалися живими. Але якщо пригледітися ближче, то можна було побачити, що в них немає зіниць. Отже, художника увесь час просили домалювати драконам зіниці, і хоч він опирався й попереджав, що тоді дракони оживуть і полетять, все ж довелося виконати людські прохання. Та коли він домалював зіниці двом драконам, ті справді ожили і полетіли. Відтоді коли в Китаї хочуть підкреслити, що хтось сказав щось дуже важливе чи вніс вирішальний штрих у справу, то вживають фразеологізм «намалювати дракона й домалювати зіниці».

Важливо, що в книжці можна не лише прочитати історію появи того чи іншого фразеологізму, але й побачити його, так би мовити, в оригіналі – китайською. А крім того, дізнатися, як він читатиметься та як вживається в сучасній мові. Єдине, чого бракує – живого виконання кимось, для кого китайська – рідна. Але такого паперові видання не вміють.

До речі, саме слово чен’юй, себто фразеологізм, дослівно перекладається “стати мовою” і позначає ті крилаті вислови, які спершу стали популярними у розмовній мові, а згодом увійшли й до офіційної. А що практично за кожним з них є ціла історія, доповнена короткою довідкою про головного героя і його вплив на історію, політику, науку чи культуру Піднебесної, то і стають вони таким собі дороговказом для дальшого занурення в «країну шовку й рижу».

Автор книжки – український журналіст Олександр Николишин, котрий живе і працює в Пекіні в українському відділі Медіакорпорації Китаю (так, такий є!). Це саме його здобутком є відбір, переклад і художнє опрацювання історій походження фразеологізмів з офіційного Великого словника фразеологізмів китайської мови. Так само, як і добре продумана структура книжки. Адже чен’юй впорядковані так, що дочитавши цю невеличку добірку, ви раптом усвідомлюєте, що пройшли експрес-курс і отримали найзагальніше уявлення про 5000-літню історію Китаю. Погодьмося: це вже немало.

А втім, ідеться ж не лише про історію. Нариси, вміщені в книжку, покривають широке коло аспектів життя країни.

Ось оповідка про імператора Чжоу Сіня, тридцятого (!) імператора династії Шан, котрий славився своєю жорстокістю й марнотратством. Коли на його царство напала армія царства Чжоу, солдати просто не хотіли гинути за тирана. Тож врешті він став останнім імператором своєї династії. А його легендарний сад увійшов у приказку “озера вина і ліси м’яса”, що, як ви вже напевно здогадалися, не означає нічого хорошого.

Хоч Чжоу Сінь не був єдиним непутящим імператором Китаю, не слід вважати, що такими були всі. Книжка містить також і оповіді про просвічених володарів (саме в тому розумінні, як це поняття трактує західна філософія). Наприклад, про засновника династії Суй – Вень-ді, котрий вів скромне життя, а заощаджені кошти спрямовував на реформи: скорочення повинностей для чоловіків, скасування суворих законів і жорстоких покарань. Це про нього казали, що він “віддав усі сили на управління державою”, і це й донині найбільша похвала для правителя.

Є серед історій про імператорів і моя улюблена – про жінку, котра стала імператрицею, хоч для старого патріархального Китаю це здається мало що не фантастичним. У Цзетань досягла влади, маніпулюючи та жорстоко розправляючись із суперниками, але сам період її правління був здебільшого часом миру й економічного процвітання. Подіям правління У Цзетань присвячено аж дві оповідки (“Прошу пана сідати в казан” та “Персики і сливи – по всій Піднебесній”), і лише прочитавши їх ви дізнаєтеся, чому на її могилі так і немає жодного надпису.

До слова, не згубитися в царствах і династіях читачеві допоможе таблиця китайських династій, яку видавництво завбачливо вмістило в додатку наприкінці книжки.

Окрім імператорів, полководців та іншої знаті, історії Олександра Николишина розповідають багато про життя простіших людей: селян, бідняків, художників, поетів. Деякі з них описують постання філософських вчень (“Друзі як Ґуань Чжоу і Бао Шуя”, “Кухар Дін обробляє тушу вола”, “Тисячі труднощів і десятки тисяч небезпек”) і систему освіти (“Повісити книгу на ріг вола”, “Із залізної палиці зробити голку”, “Опинитись у списку позаду Сунь Шаня”). Інші про письменників і їхні тексти (“Вода спала, каміння оголилося”, “Запросити вовка в дім”), про художників (“Мати в душі бамбук”), лікарів (“Призначати ліки відповідно до симпомів”). Є тут, звісно, оповідки про кохання (“Розбите дзеркало знову стало цілим”), а поряд з ними про походження національної страви “ліюй беймянь” (“Вдягнути жовтий халат”) і “крилатих” шапок чанчимао (“Одним келихом зняти військову владу”), або ж просто кумедні випадки з життя простакуватих людей (“Тут не закопані триста лянів срібла”).

Залишається додати, що весь цей огром тем і історій чудово доповнютюь ілюстрації Ганни Осадко, яка буквально оживила героїв, додала їм фактури і кольору, як то кажуть, “домалювала драконам зіниці”.

Після виходу Києва з червоної зони карантину наша книгарня “Смолоскип” на вулиці Межигірській, 21 знову працює.

6-7 травня в книгарні – звичайний робочий графік: з 13 по 20 годину.

У ці дні також діє спеціальна великодня акція – ЗНИЖКА 10% на книжки видавництва “Смолоскип” і 5% на всі інші видання.

З нетерпінням чекаємо на вас!

Фото Євгенії Перуцької, сайт Читомо.

Тетяна Шептицька

Всеукраїнський конкурс есе «Українське футуро» – новий проєкт, реалізований у 2021 році давніми партнерами – Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили», видавництвом «Смолоскип» і письменником Сергієм Пантюком. Цілі конкурс визначив амбітні й важливі: не лише популяризація творчості письменників-футуристів, вшанування пам’яті репресованих поетів М. Семенка, І. Маловічка, А. Михайлюка, В. Ярошенка, М. Скуби, Ґео Шкурупія, а й привернення уваги до трагічних сторінок українського минулого та виявлення талановитої молоді з оригінальним світоглядом.

Перший конкурс уже зміг похвалитися непоганими результатами. До оргкомітету надійшло 32 есе від учнів 9-11 класів і студентів перших курсів вищих навчальних закладів України. Доволі широкою виявилась і географія учасників: Київ, Львів, Харків, Запоріжжя, Дніпро, Тернопіль, Ромни, Одеса, смт. Чорнухи Полтавської області, с. Золотарівка Луганської області та інші.

Конкурсанти переважно міркували над майбутнім людства та намагалися уявити, яким може бути образ сучасного поета-футуриста. Найменша кількість есе стосувалась візії сучасного урбанізму. Студентка Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Ніка Гальчук описала майбутнє людства у такий спосіб: «Мені здається, що в майбутньому рівень технологій досягне вершини. Це буде ера «космічних» пристроїв. … Все більше і більше будуватиметься smart-будинків. Багатії зможуть відпочивати на Марсі, де вже будуть води, рослинність, ліси. Четверта планета Сонячної системи нагадуватиме справжнє серце природи, з усією її красою, дикістю і різноманіттям у ту мить, як наша Земля здаватиметься схожою на вуглинку».

Натомість переможець конкурсу – Богдан Козійчук описав сучасного футуриста: «Футурист не живе затвердженими статутами, він веде гру без правил. І якщо комусь і прийдеться спалити «Кобзар» Семенка, то тільки футуристу (або класику). Недооцінити майстра може тільки той, хто не розуміє майстерності. У наших очах новатор постає безглуздою білою вороною, яка несеться над простором міста. Скажіть, хіба місто, де в барах ллється пиво, з вокзалів мчаться паротяги, а над набережною палахкотять лампочки, буде для вас байдужістю? Для вас може й так, але не для футуриста. Саме тут, у вирі руху, для нього народжується кохання, зриваються мрії і відпливають кораблі. Йому, як нікому, приходиться стати трохи пришелепкуватим, у поношеному френчі, з вираженим запахом алкоголю, жебраком, щоб вештатися вулицями, закапелками, бульварами і шукати. Неважливо що, бо він фу-турист. Так би мовити турист міста, який вибудовує свою концепцію існування».

Переможців конкурсу «Українське футуро» організатори оголосили у знаковий день – 20 квітня 2021 – неформальне свято футуризму й день народження Ґео Шкурупія.

Заступник генерального директора з наукової роботи НІМЗ «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька виголосила подяку всім учасникам конкурсу, підкресливши оригінальність і самобутність надісланих текстів. Вона також звернула увагу на важливості цього конкурсу для Заповідника, адже це перший подібний досвід для установи, а також наголосила на його всеукраїнському характері.

Директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків підкреслив складність жанру есе, який вимагає від автора широкої обізнаності у багатьох темах, вміння володіти мовою і ерудиції. Він також зауважив високу якість текстів, поданих на конкурс, наголосивши, що всі стали своєрідними переможцями, незалежно від місця яке посіли.

Письменник, видавець і громадський діяч Сергій Пантюк відзначив, що змагання було запеклим, члени журі довго дискутували під час визначення переможців, адже різниця у балах подекуди виявилась мінімальною. Він також оголосив про результати конкурсу.

Отже, І місце посів – Богдан Козійчук, учень ЗЗСО Сокальський ліцей №1 імені Олега Романіва. Окрім диплома, у нагороду він отримає грошовий приз і антологію «Українська авангардна поезія». Не менш почесне ІІ місце – у Анни Грушки, учениці Чорнухинського ліцею імені Г.С. Сковороди та Дарії Ремез, учениці Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дівчата також у подарунок отримають «Вибрані твори» Ґео Шкурупія. ІІІ місце поділили – Тарас Ріль, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Вікторія Денисюк, студентка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, та Христина Гевчук, студентка Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. На них чекають «Вибрані твори» Валер’яна Поліщука.

Усі учасники конкурсу отримають подяку від організаторів і книжку Вано Крюгера «Вертеп на Куренівці» у подарунок від видавництва «Смолоскип».

Трансляцію оголошення переможців конкурсу «Українське футуро» можна переглянути у Фейсбук.

Запрошуємо вас на онлайн-презентацію книжки “Бунтарки: нові жінки і модерна нація” 23 лютого у вівторок о 19 годині за Києвом! Трансляція відбуватиметься на сторінці “Смолоскипа” у Facebook.

Видання, зроблене у співпраці з Представництвом Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, є збіркою біографічних есеїв про знакових українських письменниць другої половини ХІХ та початку ХХ ст.: Ірину Вільде, Марка Вовчка, Грицька Григоренка, Ольгу Кобилянську, Наталю Кобринську, Уляну Кравченко, Олену Пчілку, Наталю Романович-Ткаченко, Людмилу Старицьку-Черняхівську, Надію Суровцову, Лесю Українку та Софію Яблонську. У книжці – багато цікавих біографічних деталей та загальне осмислення творчості авторок.

На презентації своїми міркуваннями про канон жіночого письма поділяться упорядниця книжки професорка «Києво-Могилянської Академії» Віра Агеєва, дослідниці й авторки есеїв Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович та Оксана Щур.

В розмові також візьмуть участь Анна Довгопол, координаторка програми «Гендерна демократія» Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків та директорка книгарні «Смолоскип» Ольга Погинайко.

А книжку вже зараз можна придбати у нашій книгарні на Межигірській, 21 в Києві та замовити на нашому сайті: https://bit.ly/3dj0MW1

Закінчився прийом рукописів на літературний конкурс видавництва “Смолоскип”. Отже, до вашої уваги – невеличкий статистичний звіт про те, що ж саме надіслали нам молоді літератори і літераторки, дослідниці і дослідники.

На нинішній літературний конкурс видавництва “Смолоскип” надійшло 126 рукописів. Із них 71 поезія, 53 проза і 2 – популярна гуманітаристика. Нагадаємо, що “популярна гуманітаристика” – нова номінація, тож для першого року її існування, на нашу думку, двоє конкурсантів є непоганим показником.

Журі розпочинає роботу над рукописами.

Смолоскип вітає вас! Бажаємо веселих свят і щасливого 2021 року! Христос ся рождає!

Добігає кінця час, коли ще можна надіслати рукопис на літературний конкурс видавництва “Смолоскип” – і ми вирішили ще раз розписати головні подробиці конкурсу, те, про що ви нас найчастіше запитуєте.

З чим можна подаватися на літературний конкурс «Смолоскип»?

Які є номінації? Які нововведення в цьому році? 

Традиційні номінації — поезія та проза.  Цього року ми додаємо науково-популярну гуманітаристику з літератури, історії, філософії тощо.

До участі в конкурсі приймаються твори написані українською мовою, які раніше не були опубліковані. 

Оскільки конкурс молодіжний, існують певні вікові обмеження:

Для прози та гуманітаристики — від 18 до 40 років.

Для поезії — від 18 до 35. 

Питання вікових обмежень. Чому вони саме такі?

Конкурс від самого початку засновано як молодіжний. Коли «Смолоскип» перебрався у 90-х роках в Україну, організатори вирішили допомагати молоді робити перші кроки в літературі. 

Ми підтримуємо нове покоління, бо молоді люди зазвичай мають менше можливостей, а також знайомств, упертості, щоб дійти до видання. Конкурс створює певний «соціальний літературний ліфт».

За новими критеріями ВООЗ, вік молодості сягає 40 років. Ми здебільшого орієнтуємося саме на такі цифри.

Чи можуть брати участь у конкурсі письменники віком до 18 років?

Іноді нам надсилають свої роботи письменники віком 15–17 років. Ми цінуємо роботу молодих літераторів. Але річ у тім, що підписувати договір з видавництвом без допомоги батьків можна лише з 18 років. 

Коли та як надсилати рукописи?

Твори подають на розгляд журі від 1 вересня до 31 грудня кожного року.

Для участі в літературному конкурсі «Смолоскипа» рукописи необхідно надсилати в роздрукованому вигляді, в електронному форматі тексти не приймаються.

Вірус через рукописи не передається, тому ми вирішили продовжити традицію «Смолоскипу» щодо друкованих рукописів під час пандемії, оскільки це дає краще відчуття матеріальності вашої роботи. Це питання рівнозначне наступному: навіщо молодому автору фізична книжка? Адже зараз не є проблемою опублікувати рукопис у соцмережі або опублікувати в електронному PDF-файлі, який потім можна можна продавати, розсилати тощо. Але фізична книжка — це добре відчуття результату, її можна підписати, подарувати, фізично передати в руки. Це матеріальний артефакт.

Ще однією причиною, чому ми вимагаємо саме друкований рукопис, є те, що саме таким чином ми застерігаємо його від втрати. Адже часто буває так, що комп’ютер ламається, флешка губиться або систему знищує вірус, і електронний рукопис зникає. У «Смолоскипі» рукопис зберігається тривалий час. 

Також важливо додати до рукопису коротеньку автобіографію, електронну адресу, контактні дані, адже надалі комунікація буде відбуватися в електронному форматі.

Щодо технічних вимог, то кегль рукопису має бути 12 або 14, інтервал 1 або 1,5. 

Про обсяги: на конкурсі, націленому на видання книжок переможців, немає сенсу розглядати короткі добірки. Мінімальний обсяг для віршів — 50 сторінок, цього достатньо, щоб справити враження. Щодо обсягів прози, то це має бути не менше 100 сторінок. Від надто великих рукописів (понад 400–600 сторінок) ми не в захваті, але працюємо з ними.

Як працює журі?

Найголовніше: журі не знає, який рукопис кому належить. Коли текст надходить у видавництво, з нього виймають аркуш, де написано ім’я автора та інші контактні дані. Кожен рукопис отримує індивідуальний номер. Все це робить людина, яка не оцінює роботи. Журі бачить просто текст із номером.

Усі друковані рукописи проходять перше коло розгляду, найкращі з них виходять у друге коло. Кожен член журі, прочитавши рукописи, визначає своїх фаворитів. Потім журі збирається на фінальне засідання, де всі дані зводяться разом. Журі налічує три учасники, тому голоси не можуть розділитися навпіл. Шляхом голосування визначаються переможці. Коли результати затверджено, журі відкриває результати голосування й дізнається імена переможців та всіх інших учасників. 

Важливо зазначити, що одна людина може подати декілька рукописів. Траплялося, що одразу два рукописи одного автора чи авторки отримували відзнаки. Це свідчить про чесність і прозорість конкурсу.

Як надсилати рукописи?

Роздруковані рукописи можна надіслати Укрпоштою рекомендованим листом чи рекомендованою бандероллю (НЕ посилкою). Або Новою поштою з доставкою до дверей.

А якщо мій рукопис прийшов після 31 грудня?

Якщо ви відправили рукопис в останній момент — 31 грудня, не хвилюйтеся, ми приймемо рукопис. Навіть якщо ми отримаємо ваш рукопис 3 січня, а на ньому стоятиме дата відправлення 31 грудня, текст буде віддано на розгляд журі. 

Які роботи можуть бути дискваліфіковані?

Колишні переможці І та ІІ ступенів не беруть участь у конкурсі, адже ми хочемо, щоб з’являлися нові імена авторів. Ми можемо дискваліфікувати рукописи, які мають антиукраїнський характер, порнографічні твори, твори в яких використовують нецензурну лексику.

Трапляється, що до моменту оголошення переможців дехто вже видає свій текст у котромусь із українських видавництв. В такому разі ми з’ясовуємо, чи був текст виданий до відправки на конкурс. Якщо виявиться що так, він може бути дискваліфікований. 

Навіщо потрібен організаційний внесок та як його сплатити?

Організаційний внесок спрямовується на оплату роботи журі та частково на підготовку до друку видань. Детальна інструкція є в умовах участі. Найпростіший шлях – через відповідну кнопку в “умовах участі”.

Премія та винагороди переможців. Що отримують переможці?

Цьогоріч змінилася система премій. Варто зауважити: мета нашого конкурсу насамперед не видача призів, а публікація рукописів-переможців І і ІІ ступенів у видавництві «Смолоскип». 

Щоб ще більше заохотити до участі в конкурсі, ми додали нову приємну опцію — видання антології, до якої увійдуть твори лауреатів І, ІІ, ІІІ ступенів і заохочувальних відзнак. 

Усі учасники літературного конкурсу «Смолоскип» отримують невеликі рецензії на свої твори — декілька фраз під час обговрення журі, якими ми поділимося.

Лауреати ІІІ ступеня — окрім відгуків і включення до антології, також отримають подарунки – книжки від видавництва «Смолоскип».

Лауреати ІІ ступеня — будуть винагороджені рецензіями, книгами, публікацією в антології та виданням власного твору.

Лауреати І ступеня  — всі вищезгадані призи, а також премію у розмірі 10000 гривень.

Яка подальша доля книжок-переможниць конкурсу?

Розпочинається цілий редакційно-видавничий процес: від підписання договору з видавництвом до узгодження з автором обкладинки та власне друку видання. Переважно це малоформатні видання у м’якій (зазвичай поетичні твори) та твердій (прозові тексти) оправі.

Після публікації ці книжки не злежуються на складах, а розповсюджуються у книгарні видавництва «Смолоскип», через інтернет-магазин та інші книжкові магазини. Коли тираж закінчується, ми також продаємо електронний варіант. Ми отримуємо права на видання на певний період часу, також намагаємося просувати ці тексти для перекладів за кордоном. Також видання активно поширюються на різних молодіжних заходах і фестивалях: щоб якнайбільше коло читачів познайомилося з творчістю автора.

Авторам важливо пам’ятати, що просування своєї книги – це спільна робота з видавцем. Ліпше продаються книжки тих людей, які є медійними.

Якщо ви виграєте й видаєте книжку в “Смолоскипі” — це добрий старт у літературі, а далі — все залежить від вас.

І не забудьте ще раз прочитати повні офіційні умови конкурсу!