Всі публікації автора: Коцарев Олег

Ольга Погинайко

Олександр Николишин. Домалювати дракону зіниці. Історія Китаю в 50 фразеологізмах : збірка оповідань / Олександр Николишин — Київ: Смолоскип, 2020. — 128 с.

До останнього часу українські видавництва не надто розвивали тему Китаю. Проте важливі тенденції неможливо ігнорувати безкінечно. На Франкфуртському книжковому ярмарку у 2019 Китай був однією з тих тем, які найбільше впадали у вічі. Тож не дивно, що і в Україні китайської тематики за останні два роки значно побільшало. Навіть попри (чи, може, й завдяки) світову пандемію Covid-19. Не відстає від трендів і “Смолоскип”. Кілька місяців тому в нас з’явилася особлива книжка: “Домалювати дракону зіниці” – наша перша книжка про Китай.

Якщо ваші знання про Піднебесну, як раніше мої, складаються переважно з набору загальників на зразок Великої китайської стіни, китайських товарів і фільмів 80-х років минулого століття про китайські бойові мистецтва, то вам саме до нас. Бо “Домалювати дракону зіниці” розповідає про історію і культуру Китаю і робить це через його мову (про що красномовно засвідчує підназва “Історія Китаю у 50 фразеологізмах”). А що може краще сказати про країну і її мешканців, ніж мова, якою вони послуговуються?

Книжка містить 50 оповідань-нарисів, кожен з яких, як від відправної точки, відштовхується від певного китайського фразеологізму. Наприклад винесена в заголовок історія про славетного художника Чжан Сен’яо, якому замовили намалювати на стінах храму чотирьох драконів. Дракони були виконані настільки майстерно, що здавалися живими. Але якщо пригледітися ближче, то можна було побачити, що в них немає зіниць. Отже, художника увесь час просили домалювати драконам зіниці, і хоч він опирався й попереджав, що тоді дракони оживуть і полетять, все ж довелося виконати людські прохання. Та коли він домалював зіниці двом драконам, ті справді ожили і полетіли. Відтоді коли в Китаї хочуть підкреслити, що хтось сказав щось дуже важливе чи вніс вирішальний штрих у справу, то вживають фразеологізм «намалювати дракона й домалювати зіниці».

Важливо, що в книжці можна не лише прочитати історію появи того чи іншого фразеологізму, але й побачити його, так би мовити, в оригіналі – китайською. А крім того, дізнатися, як він читатиметься та як вживається в сучасній мові. Єдине, чого бракує – живого виконання кимось, для кого китайська – рідна. Але такого паперові видання не вміють.

До речі, саме слово чен’юй, себто фразеологізм, дослівно перекладається “стати мовою” і позначає ті крилаті вислови, які спершу стали популярними у розмовній мові, а згодом увійшли й до офіційної. А що практично за кожним з них є ціла історія, доповнена короткою довідкою про головного героя і його вплив на історію, політику, науку чи культуру Піднебесної, то і стають вони таким собі дороговказом для дальшого занурення в «країну шовку й рижу».

Автор книжки – український журналіст Олександр Николишин, котрий живе і працює в Пекіні в українському відділі Медіакорпорації Китаю (так, такий є!). Це саме його здобутком є відбір, переклад і художнє опрацювання історій походження фразеологізмів з офіційного Великого словника фразеологізмів китайської мови. Так само, як і добре продумана структура книжки. Адже чен’юй впорядковані так, що дочитавши цю невеличку добірку, ви раптом усвідомлюєте, що пройшли експрес-курс і отримали найзагальніше уявлення про 5000-літню історію Китаю. Погодьмося: це вже немало.

А втім, ідеться ж не лише про історію. Нариси, вміщені в книжку, покривають широке коло аспектів життя країни.

Ось оповідка про імператора Чжоу Сіня, тридцятого (!) імператора династії Шан, котрий славився своєю жорстокістю й марнотратством. Коли на його царство напала армія царства Чжоу, солдати просто не хотіли гинути за тирана. Тож врешті він став останнім імператором своєї династії. А його легендарний сад увійшов у приказку “озера вина і ліси м’яса”, що, як ви вже напевно здогадалися, не означає нічого хорошого.

Хоч Чжоу Сінь не був єдиним непутящим імператором Китаю, не слід вважати, що такими були всі. Книжка містить також і оповіді про просвічених володарів (саме в тому розумінні, як це поняття трактує західна філософія). Наприклад, про засновника династії Суй – Вень-ді, котрий вів скромне життя, а заощаджені кошти спрямовував на реформи: скорочення повинностей для чоловіків, скасування суворих законів і жорстоких покарань. Це про нього казали, що він “віддав усі сили на управління державою”, і це й донині найбільша похвала для правителя.

Є серед історій про імператорів і моя улюблена – про жінку, котра стала імператрицею, хоч для старого патріархального Китаю це здається мало що не фантастичним. У Цзетань досягла влади, маніпулюючи та жорстоко розправляючись із суперниками, але сам період її правління був здебільшого часом миру й економічного процвітання. Подіям правління У Цзетань присвячено аж дві оповідки (“Прошу пана сідати в казан” та “Персики і сливи – по всій Піднебесній”), і лише прочитавши їх ви дізнаєтеся, чому на її могилі так і немає жодного надпису.

До слова, не згубитися в царствах і династіях читачеві допоможе таблиця китайських династій, яку видавництво завбачливо вмістило в додатку наприкінці книжки.

Окрім імператорів, полководців та іншої знаті, історії Олександра Николишина розповідають багато про життя простіших людей: селян, бідняків, художників, поетів. Деякі з них описують постання філософських вчень (“Друзі як Ґуань Чжоу і Бао Шуя”, “Кухар Дін обробляє тушу вола”, “Тисячі труднощів і десятки тисяч небезпек”) і систему освіти (“Повісити книгу на ріг вола”, “Із залізної палиці зробити голку”, “Опинитись у списку позаду Сунь Шаня”). Інші про письменників і їхні тексти (“Вода спала, каміння оголилося”, “Запросити вовка в дім”), про художників (“Мати в душі бамбук”), лікарів (“Призначати ліки відповідно до симпомів”). Є тут, звісно, оповідки про кохання (“Розбите дзеркало знову стало цілим”), а поряд з ними про походження національної страви “ліюй беймянь” (“Вдягнути жовтий халат”) і “крилатих” шапок чанчимао (“Одним келихом зняти військову владу”), або ж просто кумедні випадки з життя простакуватих людей (“Тут не закопані триста лянів срібла”).

Залишається додати, що весь цей огром тем і історій чудово доповнютюь ілюстрації Ганни Осадко, яка буквально оживила героїв, додала їм фактури і кольору, як то кажуть, “домалювала драконам зіниці”.

Після виходу Києва з червоної зони карантину наша книгарня “Смолоскип” на вулиці Межигірській, 21 знову працює.

6-7 травня в книгарні – звичайний робочий графік: з 13 по 20 годину.

У ці дні також діє спеціальна великодня акція – ЗНИЖКА 10% на книжки видавництва “Смолоскип” і 5% на всі інші видання.

З нетерпінням чекаємо на вас!

Фото Євгенії Перуцької, сайт Читомо.

Тетяна Шептицька

Всеукраїнський конкурс есе «Українське футуро» – новий проєкт, реалізований у 2021 році давніми партнерами – Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили», видавництвом «Смолоскип» і письменником Сергієм Пантюком. Цілі конкурс визначив амбітні й важливі: не лише популяризація творчості письменників-футуристів, вшанування пам’яті репресованих поетів М. Семенка, І. Маловічка, А. Михайлюка, В. Ярошенка, М. Скуби, Ґео Шкурупія, а й привернення уваги до трагічних сторінок українського минулого та виявлення талановитої молоді з оригінальним світоглядом.

Перший конкурс уже зміг похвалитися непоганими результатами. До оргкомітету надійшло 32 есе від учнів 9-11 класів і студентів перших курсів вищих навчальних закладів України. Доволі широкою виявилась і географія учасників: Київ, Львів, Харків, Запоріжжя, Дніпро, Тернопіль, Ромни, Одеса, смт. Чорнухи Полтавської області, с. Золотарівка Луганської області та інші.

Конкурсанти переважно міркували над майбутнім людства та намагалися уявити, яким може бути образ сучасного поета-футуриста. Найменша кількість есе стосувалась візії сучасного урбанізму. Студентка Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Ніка Гальчук описала майбутнє людства у такий спосіб: «Мені здається, що в майбутньому рівень технологій досягне вершини. Це буде ера «космічних» пристроїв. … Все більше і більше будуватиметься smart-будинків. Багатії зможуть відпочивати на Марсі, де вже будуть води, рослинність, ліси. Четверта планета Сонячної системи нагадуватиме справжнє серце природи, з усією її красою, дикістю і різноманіттям у ту мить, як наша Земля здаватиметься схожою на вуглинку».

Натомість переможець конкурсу – Богдан Козійчук описав сучасного футуриста: «Футурист не живе затвердженими статутами, він веде гру без правил. І якщо комусь і прийдеться спалити «Кобзар» Семенка, то тільки футуристу (або класику). Недооцінити майстра може тільки той, хто не розуміє майстерності. У наших очах новатор постає безглуздою білою вороною, яка несеться над простором міста. Скажіть, хіба місто, де в барах ллється пиво, з вокзалів мчаться паротяги, а над набережною палахкотять лампочки, буде для вас байдужістю? Для вас може й так, але не для футуриста. Саме тут, у вирі руху, для нього народжується кохання, зриваються мрії і відпливають кораблі. Йому, як нікому, приходиться стати трохи пришелепкуватим, у поношеному френчі, з вираженим запахом алкоголю, жебраком, щоб вештатися вулицями, закапелками, бульварами і шукати. Неважливо що, бо він фу-турист. Так би мовити турист міста, який вибудовує свою концепцію існування».

Переможців конкурсу «Українське футуро» організатори оголосили у знаковий день – 20 квітня 2021 – неформальне свято футуризму й день народження Ґео Шкурупія.

Заступник генерального директора з наукової роботи НІМЗ «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька виголосила подяку всім учасникам конкурсу, підкресливши оригінальність і самобутність надісланих текстів. Вона також звернула увагу на важливості цього конкурсу для Заповідника, адже це перший подібний досвід для установи, а також наголосила на його всеукраїнському характері.

Директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків підкреслив складність жанру есе, який вимагає від автора широкої обізнаності у багатьох темах, вміння володіти мовою і ерудиції. Він також зауважив високу якість текстів, поданих на конкурс, наголосивши, що всі стали своєрідними переможцями, незалежно від місця яке посіли.

Письменник, видавець і громадський діяч Сергій Пантюк відзначив, що змагання було запеклим, члени журі довго дискутували під час визначення переможців, адже різниця у балах подекуди виявилась мінімальною. Він також оголосив про результати конкурсу.

Отже, І місце посів – Богдан Козійчук, учень ЗЗСО Сокальський ліцей №1 імені Олега Романіва. Окрім диплома, у нагороду він отримає грошовий приз і антологію «Українська авангардна поезія». Не менш почесне ІІ місце – у Анни Грушки, учениці Чорнухинського ліцею імені Г.С. Сковороди та Дарії Ремез, учениці Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дівчата також у подарунок отримають «Вибрані твори» Ґео Шкурупія. ІІІ місце поділили – Тарас Ріль, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Вікторія Денисюк, студентка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, та Христина Гевчук, студентка Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. На них чекають «Вибрані твори» Валер’яна Поліщука.

Усі учасники конкурсу отримають подяку від організаторів і книжку Вано Крюгера «Вертеп на Куренівці» у подарунок від видавництва «Смолоскип».

Трансляцію оголошення переможців конкурсу «Українське футуро» можна переглянути у Фейсбук.

Запрошуємо вас на онлайн-презентацію книжки “Бунтарки: нові жінки і модерна нація” 23 лютого у вівторок о 19 годині за Києвом! Трансляція відбуватиметься на сторінці “Смолоскипа” у Facebook.

Видання, зроблене у співпраці з Представництвом Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, є збіркою біографічних есеїв про знакових українських письменниць другої половини ХІХ та початку ХХ ст.: Ірину Вільде, Марка Вовчка, Грицька Григоренка, Ольгу Кобилянську, Наталю Кобринську, Уляну Кравченко, Олену Пчілку, Наталю Романович-Ткаченко, Людмилу Старицьку-Черняхівську, Надію Суровцову, Лесю Українку та Софію Яблонську. У книжці – багато цікавих біографічних деталей та загальне осмислення творчості авторок.

На презентації своїми міркуваннями про канон жіночого письма поділяться упорядниця книжки професорка «Києво-Могилянської Академії» Віра Агеєва, дослідниці й авторки есеїв Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович та Оксана Щур.

В розмові також візьмуть участь Анна Довгопол, координаторка програми «Гендерна демократія» Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків та директорка книгарні «Смолоскип» Ольга Погинайко.

А книжку вже зараз можна придбати у нашій книгарні на Межигірській, 21 в Києві та замовити на нашому сайті: https://bit.ly/3dj0MW1

Закінчився прийом рукописів на літературний конкурс видавництва “Смолоскип”. Отже, до вашої уваги – невеличкий статистичний звіт про те, що ж саме надіслали нам молоді літератори і літераторки, дослідниці і дослідники.

На нинішній літературний конкурс видавництва “Смолоскип” надійшло 126 рукописів. Із них 71 поезія, 53 проза і 2 – популярна гуманітаристика. Нагадаємо, що “популярна гуманітаристика” – нова номінація, тож для першого року її існування, на нашу думку, двоє конкурсантів є непоганим показником.

Журі розпочинає роботу над рукописами.

Смолоскип вітає вас! Бажаємо веселих свят і щасливого 2021 року! Христос ся рождає!

Добігає кінця час, коли ще можна надіслати рукопис на літературний конкурс видавництва “Смолоскип” – і ми вирішили ще раз розписати головні подробиці конкурсу, те, про що ви нас найчастіше запитуєте.

З чим можна подаватися на літературний конкурс «Смолоскип»?

Які є номінації? Які нововведення в цьому році? 

Традиційні номінації — поезія та проза.  Цього року ми додаємо науково-популярну гуманітаристику з літератури, історії, філософії тощо.

До участі в конкурсі приймаються твори написані українською мовою, які раніше не були опубліковані. 

Оскільки конкурс молодіжний, існують певні вікові обмеження:

Для прози та гуманітаристики — від 18 до 40 років.

Для поезії — від 18 до 35. 

Питання вікових обмежень. Чому вони саме такі?

Конкурс від самого початку засновано як молодіжний. Коли «Смолоскип» перебрався у 90-х роках в Україну, організатори вирішили допомагати молоді робити перші кроки в літературі. 

Ми підтримуємо нове покоління, бо молоді люди зазвичай мають менше можливостей, а також знайомств, упертості, щоб дійти до видання. Конкурс створює певний «соціальний літературний ліфт».

За новими критеріями ВООЗ, вік молодості сягає 40 років. Ми здебільшого орієнтуємося саме на такі цифри.

Чи можуть брати участь у конкурсі письменники віком до 18 років?

Іноді нам надсилають свої роботи письменники віком 15–17 років. Ми цінуємо роботу молодих літераторів. Але річ у тім, що підписувати договір з видавництвом без допомоги батьків можна лише з 18 років. 

Коли та як надсилати рукописи?

Твори подають на розгляд журі від 1 вересня до 31 грудня кожного року.

Для участі в літературному конкурсі «Смолоскипа» рукописи необхідно надсилати в роздрукованому вигляді, в електронному форматі тексти не приймаються.

Вірус через рукописи не передається, тому ми вирішили продовжити традицію «Смолоскипу» щодо друкованих рукописів під час пандемії, оскільки це дає краще відчуття матеріальності вашої роботи. Це питання рівнозначне наступному: навіщо молодому автору фізична книжка? Адже зараз не є проблемою опублікувати рукопис у соцмережі або опублікувати в електронному PDF-файлі, який потім можна можна продавати, розсилати тощо. Але фізична книжка — це добре відчуття результату, її можна підписати, подарувати, фізично передати в руки. Це матеріальний артефакт.

Ще однією причиною, чому ми вимагаємо саме друкований рукопис, є те, що саме таким чином ми застерігаємо його від втрати. Адже часто буває так, що комп’ютер ламається, флешка губиться або систему знищує вірус, і електронний рукопис зникає. У «Смолоскипі» рукопис зберігається тривалий час. 

Також важливо додати до рукопису коротеньку автобіографію, електронну адресу, контактні дані, адже надалі комунікація буде відбуватися в електронному форматі.

Щодо технічних вимог, то кегль рукопису має бути 12 або 14, інтервал 1 або 1,5. 

Про обсяги: на конкурсі, націленому на видання книжок переможців, немає сенсу розглядати короткі добірки. Мінімальний обсяг для віршів — 50 сторінок, цього достатньо, щоб справити враження. Щодо обсягів прози, то це має бути не менше 100 сторінок. Від надто великих рукописів (понад 400–600 сторінок) ми не в захваті, але працюємо з ними.

Як працює журі?

Найголовніше: журі не знає, який рукопис кому належить. Коли текст надходить у видавництво, з нього виймають аркуш, де написано ім’я автора та інші контактні дані. Кожен рукопис отримує індивідуальний номер. Все це робить людина, яка не оцінює роботи. Журі бачить просто текст із номером.

Усі друковані рукописи проходять перше коло розгляду, найкращі з них виходять у друге коло. Кожен член журі, прочитавши рукописи, визначає своїх фаворитів. Потім журі збирається на фінальне засідання, де всі дані зводяться разом. Журі налічує три учасники, тому голоси не можуть розділитися навпіл. Шляхом голосування визначаються переможці. Коли результати затверджено, журі відкриває результати голосування й дізнається імена переможців та всіх інших учасників. 

Важливо зазначити, що одна людина може подати декілька рукописів. Траплялося, що одразу два рукописи одного автора чи авторки отримували відзнаки. Це свідчить про чесність і прозорість конкурсу.

Як надсилати рукописи?

Роздруковані рукописи можна надіслати Укрпоштою рекомендованим листом чи рекомендованою бандероллю (НЕ посилкою). Або Новою поштою з доставкою до дверей.

А якщо мій рукопис прийшов після 31 грудня?

Якщо ви відправили рукопис в останній момент — 31 грудня, не хвилюйтеся, ми приймемо рукопис. Навіть якщо ми отримаємо ваш рукопис 3 січня, а на ньому стоятиме дата відправлення 31 грудня, текст буде віддано на розгляд журі. 

Які роботи можуть бути дискваліфіковані?

Колишні переможці І та ІІ ступенів не беруть участь у конкурсі, адже ми хочемо, щоб з’являлися нові імена авторів. Ми можемо дискваліфікувати рукописи, які мають антиукраїнський характер, порнографічні твори, твори в яких використовують нецензурну лексику.

Трапляється, що до моменту оголошення переможців дехто вже видає свій текст у котромусь із українських видавництв. В такому разі ми з’ясовуємо, чи був текст виданий до відправки на конкурс. Якщо виявиться що так, він може бути дискваліфікований. 

Навіщо потрібен організаційний внесок та як його сплатити?

Організаційний внесок спрямовується на оплату роботи журі та частково на підготовку до друку видань. Детальна інструкція є в умовах участі. Найпростіший шлях – через відповідну кнопку в “умовах участі”.

Премія та винагороди переможців. Що отримують переможці?

Цьогоріч змінилася система премій. Варто зауважити: мета нашого конкурсу насамперед не видача призів, а публікація рукописів-переможців І і ІІ ступенів у видавництві «Смолоскип». 

Щоб ще більше заохотити до участі в конкурсі, ми додали нову приємну опцію — видання антології, до якої увійдуть твори лауреатів І, ІІ, ІІІ ступенів і заохочувальних відзнак. 

Усі учасники літературного конкурсу «Смолоскип» отримують невеликі рецензії на свої твори — декілька фраз під час обговрення журі, якими ми поділимося.

Лауреати ІІІ ступеня — окрім відгуків і включення до антології, також отримають подарунки – книжки від видавництва «Смолоскип».

Лауреати ІІ ступеня — будуть винагороджені рецензіями, книгами, публікацією в антології та виданням власного твору.

Лауреати І ступеня  — всі вищезгадані призи, а також премію у розмірі 10000 гривень.

Яка подальша доля книжок-переможниць конкурсу?

Розпочинається цілий редакційно-видавничий процес: від підписання договору з видавництвом до узгодження з автором обкладинки та власне друку видання. Переважно це малоформатні видання у м’якій (зазвичай поетичні твори) та твердій (прозові тексти) оправі.

Після публікації ці книжки не злежуються на складах, а розповсюджуються у книгарні видавництва «Смолоскип», через інтернет-магазин та інші книжкові магазини. Коли тираж закінчується, ми також продаємо електронний варіант. Ми отримуємо права на видання на певний період часу, також намагаємося просувати ці тексти для перекладів за кордоном. Також видання активно поширюються на різних молодіжних заходах і фестивалях: щоб якнайбільше коло читачів познайомилося з творчістю автора.

Авторам важливо пам’ятати, що просування своєї книги – це спільна робота з видавцем. Ліпше продаються книжки тих людей, які є медійними.

Якщо ви виграєте й видаєте книжку в “Смолоскипі” — це добрий старт у літературі, а далі — все залежить від вас.

І не забудьте ще раз прочитати повні офіційні умови конкурсу!

Віднедавна Смолоскип розпочав новий проект – книжковий відеоблог «Віртуальна полиця», який з’явився на YouTube-каналі «Смолоскип: українська книгарня» в інтернеті. Ми вирішили поспілкуватися з ведучою «Віртуальної полиці». Це добре знайома вам директорка смолоскипівської книгарні Ольга Погинайко.

Пані Ольго, розкажіть, будь ласка, про книжковий відеоблог Смолоскипа – що цікавого й особливого там можна побачити?

Ідея книжкового відеоблогу виникла у нас десь на перетині цьогорічного відчуття нестачі спілкування з читачами на стенді “Смолоскипа” на книжкових ярмарках (і нестачі самих книжкових ярмарків), а також розуміння того, що навіть у пандемійний рік (особливо в пандемійний рік!) не можна просто сидіти на місці.

“Віртуальна полиця” – так ми назвали наш відеоблог – це такий своєрідний віртуальний стенд. Тут ми розповідаємо про книжки видавництва: як новинки, так і ті, що з’явилися раніше. Говоримо про речі, які зазвичай цікавлять відвідувачів виставок: що саме вміщено в тій чи іншій книжці, яка історія її появи, що зачепило особисто нас. Тобто йдеться передусім про речі, які можуть дати вам можливість скласти загальне враження і зацікавитися. Також по можливості показуємо окремі фотоматеріали і обов’язково читаємо уривки текстів, аби дати нашим читачам/глядачам відчуття авторського стилю. Бо, погодьтеся, в книжці важливо не лише, що написано, але й особливо – як це зроблено.

А в описах до відео ми намагаємося дати читачам додаткові корисні посилання, що допоможуть рухатися далі в цій темі. Часом це електронні публікації, посилання на зміст чи уривки з видання, часом – рецензії чи інші відео автора книжки, а в розповіді про Щоденники Винниченка, наприклад, – посилання, де можна знайти електронні версії раритетних нині перших діаспорних томів. Ну, і звичайно, це посилання на сайт видавництва, де ви можете дізнатися про книжку більше.

Про що вже встигли поговорити і що планується?

На даний момент вийшло вже шість випусків “Віртуальної полиці”.

Ми розпочали з книжки, яка далеко не найновіша в смолоскипівському каталозі, але на початку цього навчального року пережила просто бум замовлень. Це “Антологія української літературно-критичної думки першої половини ХХ століття”, упорядкована професоркою Києво-Могилянської академії Вірою Агеєвою. Ми пов’язуємо цей сплеск інтересу дистанційним навчанням у вищій школі: багато студентів, а часом і викладачі, втратили можливість прочитати необхідні тексти в бібліотеці. Тож ми детально розповіли, що в цій книжці є. І судячи з динаміки переглядів найпершого відео – зробили правильно.
Окрім “Антології…”, ми встигли розповісти про 2 новинки 2020 року – “Класицизм і соцреалізм” Наталії Ксьондзик” і новий, уже п’ятий том Щоденників Володимира Винниченка; привідкрили ключову для “Смолоскипа” шістдесятницьку тематику – “Вибрані твори” Василя Симоненка, Василя Стуса і Леся Танюка та альбом-монографію, присвячену Галині Севрук; а також трохи зачепили нашу мемуаристику розповіддю про “Тисячу доріг” Марії Савчин.

Важливо, що ми говоримо про книжки, які вже вийшли, і ми можемо показати читачам не лише зображення обкладинки, а власне книжку: якого вона формату, якого обсягу, який у ній папір. Це нібито й не найголовніше, бо в книзі важить передусім змістовне наповнення, але по собі знаю, що ці “фізичні параметри” часом стають вирішальним аргументом у рішенні, що ж почитати далі.

З’явилося трохи нетипове, але дуже важливе для нас відео про літературний конкурс “Смолоскипа”. У ньому ми дали відповіді на ті питання, які нам найчастіше надсилають через соцмережі та іншими каналами: про вік конкурсантів, про вимоги до рукописів (наприклад, чому це досі паперовий рукопис), як працює журі і багато іншого.
Окрім цього плануємо зробити випуски, присвячені “білій серії” Вибраних творів, нашим поетичним антологіям, дисидентській (і не тільки) мемуаристиці. Щойно з’явиться з друку книжка “Бунтарки: українські жінки і модерна нація” – будемо готувати випуск і про цю книжку.

Які ваші відчуття від цього формату?

Формат наших відео водночас і дещо незвичний для YouТube, і навіть символічний для нашого часу.

Це формат коротких Zoom-зустрічей. Незвичність полягає в тому, що ми не робимо для цих відео спеціального монтажу, не знімаємо окремих дублів. Фактично, це жива розмова. Так воно і в підназву винесено – “розмова про книжки”.

Здебільшого це розмова між мною і директором видавництва Ростиславом Семківим. Хоча починаючи із шостого відео ми вже стали залучати гостей. Так у розповіді про Щоденники Винниченка взяв участь Олег Коцарев, який розшифровував скани записників Володимира Кириловича.

Я би сказала, що це щось середнє між власне відео для YouТube і подкастами. Ви цілком можете слухати його як фонову розповідь, лише час від часу перемикаючи вкладки тоді, коли ми показуємо картинки.

Які є перші реакції, відгуки глядачів? Що їм найбільш цікаво?

Ну, поки що ми ще не можемо похвалитися тисячами переглядів, але ставимося до цього спокійно. Наш влог не є масовим розважальним контентом, він радше просвітницький. Але ми вже отримали першого бота, а тому можемо сміливо вважати, що досягли успіху 🙂
Найбільше відгуків ми, цілком сподівано, отримали до відео про “Вибрані твори” Василя Симоненка і Василя Стуса. Власне, ці книги належать до наших бестселлерів.

До речі, плануємо з часом розширювати інтеракцію з нашими читачами. Зокрема, давати можливість ставити запитання до книжок, адже на виставковому стенді це завжди розмова, а часом навіть запальна дискусія ))

Цікавий ось який момент – зрозуміло, що зараз відеоблоги в тренді, вони привертають увагу, формують навколо себе аудиторію. Але наскільки ця аудиторія готова потім виходити з онлайну та читати книжки, про які щойно дивилася відео? Чи немає ризику, що увага ця, так би мовити, залишиться в межах гортання соцмереж?

Така небезпека є, звичайно. Але я налаштована позитивно. Є така притча про двох менеджерів, які поїхали налагоджувати продаж взуття в Африці. За якийсь час один пише звіт, що це безнадійно, бо тут усі ходять босі. А інший – що це перспективне місце, бо тут ще всі ходять босі. Так от, я з тих других 🙂
Для нас це передусім новий канал комунікації. Оскільки саме я займаюся продажами, то бачу, як такі зусилля разом дають кумулятивний ефект, хоч, може, і не такий стрімкий, як ми би хотіли. Вода камінь точить.

І навіть греблю рве… Ви вже сказали, що «Віртуальна полиця» не лише рекламний, а й просвітницький проект, промоція читання, книжки. Про необхідність підтримки культури читання сьогодні говорять багато, але, здається, ідеального рецепту ще не знайдено. Чи можна сформулювати рецепт популяризації читання від Ольги Погинайко?

Не можна 🙂 Жарт!

Насправді я не маю іншого рецепту, як починати від найменшого: читати для дітей, читати з дітьми і просто читати на очах у дітей. Щодо можливого спонукання до читання дорослих – тут я взагалі швидше скептична. Хіба що хтось буде читати дітям – і втягнеться. Чому ні.

Важливо зауважити, що йдеться про читання саме книжок. Бо сучасна людина читає дуже багато, певно, більше за всі попередні епохи, просто здебільшого це якісь дурниці в соцмережах 🙂 Тим часом уже є дослідження про те, що це насправді різне читання, наш мозок по-різному сприймає ці види текстів, по-різному їх обробляє. Це важливий момент, на ньому потрібно наголошувати.
Одне можу сказати точно: я впевнена, що книжка не зникне. Бо що може бути краще, ніж посеред осінньої мряки загорнутися в тепле покривало, взяти горнятко запашної кави і поринути в пригоди.

Розмовляв Микола Третяк

8 грудня перестало битися серце чудової людини, обізнаного історика, сумлінного дослідника дисидентського руху й великого симпатика видавництва «Смолоскип» Юрія Зайцева. Наступного року пану Юрію виповнилося б 80.

Є люди, які випромінюють енергію в її чистому вигляді, які зі значною наснагою двигають масу справ і спонукають всіх довкола рухатись теж із прискоренням. Таким був Юрій Зайцев – завжди сповнений цікавих ідей, завжди в передчутті нових дослідницьких проектів. Його увагу привертало кожне видання, що стосувалося історії правозахисного та дисидентського руху, – він був серед найкращих знавців нашої історії 1960-1990 років.

Пан Юрій активно співпрацював із видавництвом «Смолоскип», аналізував та рецензував наші видання, упорядкував книгу «Обвинувачується Михайло Сорока: слідчі справи 1940-1950-х років», що побачила світ у 2014 році, постійно брав участь у смолоскипівських презентаціях, конференціях та інших наукових заходах. Юрій Зайцев був чудовим, експресивним промовцем, здатним захопити будь-яку аудиторію. Нам дуже бракуватиме його присутності.

Співробітники видавництва «Смолоскип» глибоко сумують через відхід пана Юрія. Висловлюємо щире співчуття його родині, друзям, колегам у науковій праці. Пам’ятатимемо вас, пане Юрію.

Про Юрія Зайцева на Wikipedia: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B9%D1%86%D0%B5%D0%B2_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

На сторінці “Енциклопедії сучасної України”: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=14557&fbclid=IwAR3hVyILUUTQmVnZ4fozDaVJRiqvR2vpcfGiz3Nn39JYdNKbbh-4woyd6m4

Захід видавництва “Смолоскип” у Львівському Національному Університеті за участі Юрія Зайцева:   http://www.smoloskyp.org.ua/lyubov-bagatska-ryativnyky-pam-yati/

Наш автор і лауреат, Андрій Шийчук, отримав за поетичну книжку “Кахлі” премію імені Василя Симоненка в номінації “За кращу першу поетичну збірку”. Про це повідомляє сайт Національної Спілки Письменників України.

Вітаємо Андрія з цією перемогою! Приємно також відзначити, що це вже не перший лауреат, який отримав премію імені Симоненка саме за смолоскипівську книжку.

Придбати “Кахлі” ви можете в нашій онлайн-книгарні. Хочемо принагідно нагадати, що 4 грудня на цьому сайті триває акція “Великий зимовий розпродаж”, за якою можна купити майже всі книжки видавництва “Смолоскип” зі знижкою 50%. У книгарні на Подолі розпродаж триватиме 2-4 грудня. Подробиці акції читайте тут.