Всі публікації автора: Коцарев Олег

  1. Домівка
  2. Коцарев Олег
  • Микола Хвильовий (1893–1933) – знакова постать українського модернізму, поет, прозаїк, ідеолог культурного відродження 1920-х років. Поява нашого п’ятитомника — унікальний шанс ознайомитися з найповнішим зібранням його творів. Подані примітки дозволять краще зрозуміти контекст творчості автора. Видання розраховане на якнайширше коло читачів, які цікавляться українською літературою і культурою.

    Том 1. Поезії

    До першого тому увійшли збірки поезій, поеми й окремі вірші, а також декларації і літературні рецензії. Добірку авторських текстів супроводжують дві передмови – портрет письменника від упорядника Ростислава Мельникова та літературознавча розвідка Олега Солов’я.

    Том 2. Етюди

    У другому томі подано малу прозу та частину епістолярію. Тексти супроводжує передмова Віри Агеєвої, яка прояснює основні мотиви новелістики Хвильового.

    Том 3. Осінь

    До третього тому увійшли повісті, новели та оповідання письменника. Добірці авторських текстів передує літературознавча розвідка Юрія Безхутрого, що окреслює основні мотиви короткої прози Хвильового.

    Том 4. Проза 1927–1930-ті

    До четвертого тому увійшла проза письменника 1927–1930-х років, а також листи та передмова Хвильового до першого тому “Вибраних творів”, який з’явився друком 1932 року. Зібраним текстам цього разу передує літературознавча стаття Вікторії Зенгви.

    Т.5. Публіцистика

    До п’ятого тому увійшли памфлети автора, його статті й виступи 1926-1929 та 30-х років, а також три нещодавно знайдені художні твори 1921-1922 рр. Тексти супроводжує передмова упорядника Ростислава Мельникова.

    • Обкладинка: тверда.
    • Рік видання: 2023.
    • 256+344+356+424+536 сторінок.
    • ISBN 978-617-7622-04-7

    Придбати книжку за видавничою ціною ви можете в нашій книгарні на Межигірській, 21, або ЗАМОВИТИ В ІНТЕРНЕТ-КНИГАРНІ СМОЛОСКИПА

  • Шановні друзі!
    Оголошення результатів цьогорічного літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” переноситься на початок листопада. Це вимушене рішення пов’язане з організаційними труднощами воєнного часу, які вповільнюють працю журі. Перепрошуємо за незручності!
  • Щиро сумуємо через смерть Василя Овсієнка…

    Пан Василь назавжди залишиться одним із символів, одним із ключових героїв історії про українське дисидентство і шістдесятництво. Він пройшов багато кіл антитоталітарного, антирадянського опору 1960-1990-х років, показав себе стійким, відданим і принциповим борцем за Україну та за права людини. А в часи незалежності, здається, головною місією Василя Овсієнка стало плекання пам’яті, знання про тих, із ким він прийшов свій шлях боротьби. Без нього ці знання і пам’ять були б незрівнянно біднішими. «Смолоскип» дуже пишається, що ми теж співпрацювали з паном Василем у цій важливій справі, що мали радість спілкування з ним.

    Співчуваємо рідним і близьким!

  • Друзі! Сьогодні, в суботу 15 червня, о 19 годині в київській книгарні Є на Лисенка, 3 – презентація прозової книжки “До Слова” нашого автора і лауреата Дмитра Скочка. Модерує зустріч Ростислав Семків.
    У прозі Дмитра Скочка герої української культури 1920-1930-х років у дивовижний спосіб перетинаються з дійсністю сучасної України, а події відбуваються у легендарному харківському будинку “Слово” – http://surl.li/jcnwv
    Нагадуємо також, що до завтра діє передзамовлення за акційною ціною: http://surl.li/jcnxh
  • Стартує новий фестиваль “Українська поетика”, створений на перетині літератури і театру. Братиме, до речі, в ньому участь і наш лауреат та автор Дмитро Скочко, відбудеться розмова про його книжку “До Слова”. У ній діячі українського “Розстріляного Відродження”, мешканці будинку “Слово”, роблять своєрідні “інтервенції” в наше сьогоднішнє життя. Тим часом до вашої уваги – інтерв’ю з організатором фестивалю, театральним режисером Алексом Боровенським.

    – Курбас – один з семи героїв оповідань збірки “До Слова”. Інших шістьох, на свій сором, до початку роботи над книжкою я навіть не знала. Коли ви готували виставу “Відродження”, то я знаю, що читали і обирали з різних поетів, не лише найвідоміших. На які три імені ти звернув би особливу увагу глядачів і читачів – хто для тебе став відкриттям повністю, або відкрився з нової сторони, поза “шкільною програмою з літератури”?

    – Вистава “Від(ро)дження” планувалася як своєрідна антологія поетів Розстріляного Відродження, тому там звісно є найвідоміші імена: Семенко, Хвильовий, Плужник, Шкурупій, Зеров. В той же час в процесі дослідження ми натрапили на декількох поетів, які просто неможливо було не включити до вистави. Вони та їх вірші ніби самі прочинили двері до нашої умовної квартири в Будинку Слово, де відбувається дія вистави та залишилися там жити.
    Так у нас є абсолютно чудова, дуже жіноча та дуже трагічна за світосприйняттям поезія Лади Могилянської. Є дуже ритмізована поезія Василя Бобинського. Є декілька віршів Юліана Шпола. І це прямо відкриття. Бо це лише записку Хвильового усі цитують “Арешт Шпола – це розстріл цілої генерації” А що і як Шпол писав, мало хто знає.

    – Минулого року вийшла величезна “Філософія театру”, найповніша на сьогодні збірка текстів Леся Курбаса: лекцій з режисури та практики сцени, протоколів засідань «Березолю», театрознавчих статей тощо. У зв’язку з цією конкретною книжкою два питання. Це перевидання книги 2001 року. Коли ти починав свою режисерську діяльність, чи ти знав про існування цієї книжки? Коли ти вже про неї дізнався і почав студіювати – що найбільше тебе здивувало?

    – Я насправді знайомство з творчістю Леся Курбаса починав з абсолютно практичних досліджень. Ще за часів свого акторського шляху я відвідував достатню кількість акторських майстерень, які проводили послідовники Леся Курбаса. Хтось навчався у його учнів, хтось досліджував його вистави і методи роботи з акторами. То на мені усе це і випробовували. Це абсолютно класичний метод, коли знання передаються від однієї людини до іншої, від майстра до учня, який в свою чергу стає майстром.
    І відповідно якісь серйозні дослідницькі роботи про творчість Леся Курбаса я почав читати вже після постановки “Від(ро)дження”. А до книги “Філософія Театру” дістався лише цього року. Читаю її повільно, постійно звіряю з тим що ми практично встигли зробити у виставах театральної спільноти DSP. Дуже багато що резонує.

    А під час читання “Філософії Театру” здивувало власне масштаб праці та відсутність її систематизації. Мені здається це ще зарано називати “методом” чи “системою” Леся Курбаса. Його праці ще потребують систематизації і “Філософія Театру” – лише перший крок до цього

    – Уявімо що ми прибрали Курбаса з історії театру. От є собі режисер, чи просто поціновувач театру, – який уявлення не має, що то за Курбас і що за Березіль. Що найголовніше такий глядач/актор/режисер втрачає?

    – Розуміння природи ігрового театру. Театр Леся Курбаса не є суто психологічним за своєю суттю. Актор застрибує та вистрибує зі свого персонажа. За цим безкінечно цікаво спостерігати.

    Та й в принципі, якщо прибрати театр Леся Курбаса та постать Леся Курбаса, то втрачається можливість самості українського театру, його унікального шляху. Тоді ми залишаємося нащадками методи Станіславського та МХАТу. А по-перше – це ніколи не було так. По друге – так більше ніколи не буде. Нам потрібен Курбас

    – Література і театр. Уявімо що людина зі світу літератури не цікавиться сучасним театром. Що втрачає вона? І зворотня ситуація – поціновувач театру/актор/режисер, котрий не цікавиться сучасною літературою. Якщо би така людина почала цікавитись і вивчати українську літературу – що це додало би до її сприйняття і творчості?

    – Якщо людина зі світу літератури не ходить в театр, то вона як мінімум втрачає можливість побачити, як із текстами можна розмовляти. Театр мистецтво синтетичне і текст там є однією із складових. Плюс читання це все рівно процес індивідуальний, а театр надає нам можливість колективного переживання, а це дорогого варте

    Щодо акторів, які не цікавилися б сучасною літературою, то таких я знаю дуже небагато. Професія актора передбачає постійний розвиток та самовдосконалення та велику начитаність. Актор, має багато читати це дає йому образи, натхнення та підґрунтя в роботі над персонажем та виставою. І звісна та кількість українських текстів, які з’являються зараз (і сучасних і віднайдених, відкритих наново) дозволяє акторові працювати в сучасному українському театрі, з тими темами, які цей театр потребує.

    – Чи змінилося твоє ставлення до режисури після того, як почала свою діяльність спільнота DSP, яка зараз проводить фестиваль “Поетика”, і якщо змінилося, то як?

    – Після постановок в театральній спільноті DSP (а ми працюємо виключно з поезією) змінився підхід до створення вистави. Я не можу сказати, що це драматургія, бо усі тексти – це тексти віршів. Але власне конструювання вистави, складання її докупи, виділення мотивів, ліній, арки вистави, пошук переходів – все це прийшло з DSP. Я себе зараз так і називаю – Конструктор Вистав)
    Змінилося ставлення до Слова. Зараз при роботі з текстами ми дуже багато уваги приділяємо ритмічній, енергетичній, символічній природі Слова як такого, а не просто розповідаємо історії. Можна сказати, що із театральною спільнотою DSP ми повертаємося до первісного розуміння Театру як Ритуалу

    – Якби Курбас жив сьогодні – то якою літературою він цікавився би?

    – Я думаю Лесь Курбас читав би “Філософію Театру” і багато сміявся. А потім сів і переписав би усе наново. Курбас живий в процесі творення.

    Спілкувалася Віра Скуратова.

    Програму фестивалю дивіться тут: https://www.facebook.com/events/6536291879725025/

    Фото з вистави “Від(ро)дження”.

  • Микола Третяк

    22-25 червня в Києві відбувся ХІ Міжнродний фестиваль «Книжковий Арсенал». Відбувся — всупереч російській агресії, в допасованому до нинішніх драматичних умов форматі, з заходами безпеки.

    «Коли все має значення» – так була сформульована фокус-тема цьогорічного «Книжкового Арсеналу», що вказувало на осмислення найрізноманітніших подробиць сьогоднішніх реалій. Наприклад, дискусія «Хроніки (втраченого) часу: як Література впливає на Історію» виявилася великою мірою розмовою про «малу», приватну історію, зокрема про свідчення простих людей щодо подій війни. А поетичні читання «Поезія після 24 лютого», мабуть, одна з центральних подій «Арсеналу», стали важливим моментом образного, метафоричного, архетипічного осмислення того, що відбувається з ними. До речі, на цьому заході виступали «смолоскипівські» лауреати та автори різних років: Ярина Чорногуз, Павло Коробчук, Дмитро Лазуткін, а також Анатолій Дністровий, Світлана Поваляєва, Павло Вишебаба, Марина Пономаренко, Марися Нікітюк, Андрій Хаєцький та Богдан Куценко. Ці читання перегукувалися з такими заходами, як презентація антології «Поміж сирен», читання «Поезія в пікселі» та поетична акція «Війна говорить жіночими голосами». Яскравою подією стала дискусія «Жіночі голоси у фантастиці» за участі, зокрема, учасниці «смолоскипівських» семінарів Дарії Піскозуб.

    А директорка нашої книгарні Ольга Погинайко взяла участь у події «Щоденник книгаря: розмова з та про незалежні книгарні». До неї були залучені також Галина Дольник із «Книгарні-кав’ярні», Катерина Глущенко з книгарні «Сковорода», Катерина Іванова з «Книжкового Лева».

    Традиційно на «Книжковому Арсеналі» відбувались і заходи, пов’язані з ілюстрацією та графікою, події з простору дитячої літератури. Окремою «родзинкою» цьогорічного фестивалю стали заходи, присвячені взаємодії літератури та аудіо. Була на «Арсеналі» й арт-експозиція. А на закритті виступав гурт «Крихітка».

    Цікаво, що цьогоріч, з огляду на вимоги безпеки, книжки на «Арсеналі» були представлені не на стендах численних видавництв (організатори кажуть, що це б ускладнило евакуацію до укриття під час можливих повітряних тривог), а здебільшого на загальних розкладках новинок. Думки з приводу такого формату розділились, але в кожному разі сам факт проведення «Книжкового Арсеналу» став важливим жестом культурного спротиву та чинником культурного життя країни, що воює.

  • Сумна звістка: померла перша віце-президентка УВАН у США Ася Гумецька.

    Вчена-славістка, викладачка, авторка підручників, громадська діячка, членкиня Союзу Українок Америки, вона належала до справжньої української інтелектуальної еліти. Для нас велика честь, що Ася Гумецька була приятелькою “Смолоскипа”, допомагала здійснювати деякі видання, зокрема і надзвичайно важливу публікацію вибраних творів її батька, Сергія Пилипенка (письменника і організатора культурного життя в Україні, що його роль і значення лише починають осмислювати).

    Сумуємо з приводу цієї втрати, а також висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким пані Асі…

  • У рейтингу “Книжка року-2022” в номінації “Хрестоматія” (підномінація “Літературознавство / Критика”) переміг другий том творів Григорія Костюка “Літературознавство. Критика. Публіцистика”, опублікований у нашому видавництві. Вітаємо всіх, хто підготували книжку, та дякуємо членам журі за увагу до видання!
    Що можна прочитати в цій книжці?
    📖 50 лекцій Костюка про українську літературу 1917-1967 років, прочитаних на радіо “Свобода”.
    📖 20 історико-літературних портретів діячів і діячок української культури, поміж якими, наприклад, Валер’ян Підмогильний, Микола Куліш, Марта Тарнавська, Докія Гуменна.
    Замовляйте видання в нас на сайті ▶️ https://bit.ly/3J1SAsH чи в київській книгарні на Межигірській, 21.
    І, звісно, читайте повний список лауреатів “Книжки року”-2022 в “Україні Молодій” ▶️ https://bit.ly/3mecnfR
  • Книгарня «Є» та видавництво «Смолоскип» запрошують на презентацію книжки Сергія Рафальського «Сорокоуст», що відбудеться 26 січня о 18:00 у київській Книгарні «Є» на вул. Лисенка, 3.
    «Сорокоуст» — це роман-колаж, складений з пошматованої (чи то через недбальство, чи то зумисне) сторінки атласу пам’яті, й годі відновити її первинну топографію. Тепер ці рвані клаптики потрібно перескласти, примирити між собою в їхній кострубатій невідповідності.
    Михайло Ковальський, водночас герой та автор цього колажу, вирішує випробувати себе в подорожах у несвідоме, аби знайти щось, що звільнить від страждань минулого та складе його «Я» заново. Він робить драматичну вправу (étude) за вправою, торуючи шлях у в’язке всіма забуте, сягаючи аж мулкого дна.
    Такі маленькі подорожі складаються у дещо велике — цілий процес пропрацювання, самоаналізу. Кожна подорож стає переходом на інший рівень: спочатку спуском, а потім підйомом. І дорогою по підземеллю, норі, горі та піднебессю герою, тобто автору-пілігриму, може зустрітися багато хто: від невинних немовлят, злодіїв і щирих друзів до історичних постатей, святих або міфічних подоб.
    «Сорокоуст» потрапив у список найкращих українських книжок 2022 року за версією ПЕН.
    Про автора:
    Сергій Рафальський — інженер і сценарист, прозаїк і поет. Народився і мешкав у Криму, наразі живе в Києві. Перше оповідання надруковане в журналі «Дніпро». Був співавтором панк-самвидавів, писав про кіно, публікувався в збірках горор-оповідань. Був відзначений жюрі премій «Гранослов», «Новела по-українськи», «Кримський інжир», «Смолоскип», а також конкурсу «Найкращий книжковий дизайн» на «Книжковому Арсеналі».
    Модеруватиме презентацію Максим Нестелєєв — перекладач, літературознавець.
    Придбати «Сорокоуст» можна буде на презентації, а також – в інтернет-магазині Книгарні «Є» https://bit.ly/3iSMRex та і інтернет-магазині видавництва “Смолоскип” – https://bit.ly/3D19Ta1
    Запланований прямий ефір на ютуб-каналі Книгарні «Є» https://www.youtube.com/@BookStoreYe/streams
  • До третього, фінального, туру Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації “Літературознавство і мистецтвознавство” вийшла смолоскипівська книжка – дослідження Людмили Тарнашинської “Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління”. Замовити її ви можете в нас на сайті: https://bit.ly/3wa9huS

    Щиро вітаємо пані Людмилу з цим безумовним визнанням цінності її творчості у національному масштабі! Бажаємо успіхів у фналі!

    Повний список книжок, які потрапили до третього туру, дивіться тут: https://bit.ly/3CYX3sW