Всі публікації автора: Коцарев Олег

  1. Домівка
  2. Коцарев Олег
  • Вперше українською! Книжка, що стала ляпасом для радянської пропаганди! Онлайн-презентація 22 вересня о 19 годині.

     

    Книжка Віктора Кравченка «Я вибрав свободу» стала сенсацією в західному світі у 1946 році. Тоді, після тріумфу в Другій світовій війні, імідж Сталіна і сталінського СРСР був на злеті — але Віктор Кравченко, радянський інженер, просто, зрозуміло і з фактами показав світу жахіття радянських репресій, Голодомору, самого устрою тоталітарної імперії, розповів історію свого розчарування в більшовизмі. Апогеєм скандалу став суд у Франції, на якому Кравченко розбив усі звинувачення в брехні, що їх висувала місцева прорадянська газета.

     

    Сьогодні книжка «Я вибрав свободу» нарешті з’явилась українською мовою у видавництві «Смолоскип». Це особливо важливо з огляду на те, що Кравченко народився саме в Україні.

     

    У цих спогадах ви поринете в атмосферу індустріалізації 1920-х, відчуєте дух радянського студентства 1930-х. І навіть побачите, яким був Голодомор та колективізація не з погляду жертв, а з погляду виконавців — адже Кравченко був делегований на село провадити «політику партії». Відчуєте контраст між життям найбідніших робітників і селян та заможної вищої бюрократії, бо автор встиг побувати і на одному, і на другому полюсі радянського суспільства. А також пізнаєте чимало парадоксів планової економіки та затероризованої спецслужбами держави.

     

    22 вересня о 19 годині відбудеться онлайн-презентація книжки Віктора Кравченка «Я вибрав свободу». У ній візьме участь син автора Ендрю Кравченко, а також Співкерівник Дослідно-освітнього консорціуму з вивчення Гoлoдoмoру Канадського iнституту українських студiй Альбертського університету, др. Богдан Клід, докторка історичних наук з Інституту історії України НАНУ Людмила Гриневич, перекладачка книжки Алла Пархоменко, директор видавництва «Смолоскип», літературознавець Ростислав Семків, директорка книгарні «Смолоскип» Ольга Погинайко. Трансляцію можна дивитися на сторінці видавництва “Смолоскип” у Фейсбуці: (https://www.facebook.com/smoloskyppublisher).

    Книжку можна замовити в нашій онлайн-книгарні: https://bit.ly/3UbzxzV

  • Рекомендоване видання

    У п’ятницю 10 червня о 19 годині в Кракові (Польща) у Кав’ярні-книгарні NIĆ (вулиця Славковська, 28) відбудеться презентація смолоскипівської книжки поезій “Шкіра міст” нашої авторки і лауреатки Олени Павлової.

     

    Хто є героями цієї книжки? Жінки, що зберігають кулі в скриньках від прикрас. Чоловіки, у чиїх снах не мнуться блакитні шовкові сукні. Світ, у якому вони живуть — міста, де будинки нагадують старі книгозбірні, а плити під ногами стають тектонічними. Це світ, у якому не штрафують за безквітковий проїзд, тільки безквітковий. Над ним — сузір’я, пробиті на трамвайних талонах, і цілі галактики хлюпочуться в ранковій каві. Тут чути пахощі флердоранжу, розсипані пелюстки жасмину та вишень, і ангел вже простяг Марії лілію. Ця збірка має сім розділів — про міста, напої, квіти, картини, жінок, чоловіків та вірші. «Шкіра міст» — це стіни, що бачили все і чули. Але нічого нікому не розкажуть, доки ви самі не захочете це дізнатися.
    Рукопис посів ІІ місце на Літературному конкурсі видавництва «Смолоскип». До неї увійшли вірші за сім останніх років. Книжка вийшла у Києві у січні 2022-го, перша презентація відбулася за десять днів до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Друга — онлайн у березні в укритті Рівненського драмтеатру. Це третя.
    Художнє оформлення збірки — Микола Леонович.
    Олена Павлова — українська письменниця, журналістка, редакторка, кураторка культурних проєктів, художниця, авторка комікс-кота Інжира. До «Шкіри міст» увійшли її вірші за останні кілька років, а також світлини з однойменного фотопроєкту із різних міст світу.
  • Радо повідомляємо, що відновила роботу смолоскипівська інтернет-книгарня!
    Ви знову можете замовляти книжки на сайті https://smoloskyp.com.ua/
    При цьому враховуйте: поки що, на жаль, ми можемо відправляти замовлення лише один раз на тиждень.
    Книгарня на Межигірській, 21 ще не працює.
  • Добра новина: літературний конкурс видавництва “Смолоскип” цього року таки відбудеться.
    Після вимушеної перерви журі готується повернутися до роботи. Але в умовах війни члени журі не можуть регулярно збиратись у Києві, щоб читати й оцінювати рукописи. Тому ми просимо всіх учасників та учасниць цьогорічного літературного конкурсу якнайскоріше надіслати нам ще раз ті самі тексти в електронному вигляді на адресу olehkots@gmail.com. Журі в міру можливості працюватиме і з паперовими, і з електронними текстами. Отож, чекаємо на ваші листи – і, будь ласка, розкажіть про це іншим учасникам.
    Уточнення: електронні збірки надсилають ті конкурсантки й конкурсанти, які вже подали рукописні тексти до січня. Тобто це не новий конкурс, про новий буде окремо оголошено восени.
    Автор фото – Лев Шевченко (фейсбук автора).
  • Відійшов у вічність Іван Дзюба.

    Дисидент, літературознавець, критик, публіцист, громадський діяч, людина, яка радикально вплинула на цілу добу шістдесятництва, на те, яким цей час увійшов до історії України. Згадаймо, наприклад, його самвидавний твір “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, участь у публічному протесті під час прем’єри фільму “Тіні забутих предків”, численні літературно-критичні тексти. У 1970-х роках тоталітарна влада могла думати, що зламала одного з лідерів бунтівного покоління, проте Іван Дзюба не пішов з культурної та політичної сцени — і вже у вісімдесятих став поміж засновниками Народного Руху. Та й після проголошення незалежності він залишався активним діячем, написав чимало важливих праць і статей, сценаріїв тощо. Час іде, епохи минають, але ім’я Івана Дзюби й надалі буде одним із символів другої половини українського двадцятого століття та початку століття двадцять першого.

  • Надійшла болісна новина – померла видатна українська художниця Галина Севрук.

    Пані Галина належала до найбільш визначних і самобутніх мисткинь шістдесятницього покоління. Вона була з-поміж тих, хто визначали форму і сенс образотворчого мистецтва своєї епохи (епохи, яка й сьогодні залишається своєрідним магнітом, домінантою національної культури). Чи ж не символічно, що Галина Севрук походила з роду Григоровича-Барського, чиї церкви викарбували обриси ще однієї важливої для нас доби – українського бароко?

    У довгому житті Галини Севрук були й творчі тріумфи, радощі самореалізації, й гоніння та обмеження з боку тоталітарної влади (знищення робіт, виключення зі Спілки художників тощо), і мистецький зв’язок із молодшими поколіннями під час викладання… Вона залишається справді монументальною постаттю в українській історії. А для нас завжди буде честю співпраця з художницею під час видання альбому-монографії Богдана Мисюги, присвяченого її творчості.

    Щиро співчуваємо близьким і рідним пані Галини… Вічна пам’ять!

     

  • Видавництво «Смолоскип» запрошує на презентацію збірки віршів Олени Павлової «Шкіра міст». Рукопис посів ІІ місце на Літературному конкурсі «Смолоскипа».
    Хто є героями цієї книжки? Жінки, що зберігають кулі в скриньках від прикрас. Чоловіки, у чиїх снах не мнуться блакитні шовкові сукні. Світ, у якому вони живуть, — міста, де будинки нагадують старі книгозбірні, а плити під ногами стають тектонічними. Над ними — сузір’я, пробиті на трамвайних талонах. Це світ, у якому не штрафують за безквитковий проїзд, тільки за безквитковий.
    Олена Павлова — журналістка, редакторка, кураторка культурних проєктів, художниця, авторка комікс-кота Інжира. До «Шкіри міст» увійшли її вірші за останні кілька років, а також світлини з однойменного фотопроєкту із різних міст світу. Художнє оформлення збірки — Микола Леонович.
    У програмі: поетичні читання, фотографії та каліграфія по тілу у виконанні авторки.
    Вхід вільний, за реєстрацією, із сертифікатом вакцинації.
    Реєстрація: https://forms.gle/3goF8UR4w5JpAbYDA
    Подія відбуватиметься із дотриманням карантинних обмежень
    Час: Неділя, 13.02, 17.00
    Місце: Видавництво Смолоскип, простір ЛітОсвіти, 3 поверх, Київ, вул. Межигірська, 21
  • Видавництво “Смолоскип” запрошує на оналайн-презентацію книжки повістей Лесі Карпи “Десять жінок”. Трансляція відбудеться в суботу 29 січня о 17-15 на нашій фейсбук-сторінці.
    У цій книжці ви зустрінетеся з персонажами, яких у тому чи іншому сенсі можна назвати «маленькими». Наприклад, колишня заробітчанка, самотня мати. Або «жінка-лялька», покликана розважати свого чоловіка. Упосліджена дівчина з ромської громади. Чи малосимпатичний пострадянський художник-спілчанин. Повільно, з іронією та співчуттям, зануритесь у їхнє життя, відчуваючи тут віддалений присмак гоголівської традиції. I от якоїсь миті в їхніх «cірих» життях станеться диво. Несподіване щастя? Екзистенційна катастрофа? Усе може бути. «Десять жінок» — і соціальна, і психологічна проза, ключовий аспект якої людяність.
    Книжку “Десять жінок” можна замовити на нашому сайті.
  • Рекомендоване видання

    Микола Третяк

    «Смолоскип» представляє цікаву і вельми актуальну новинку в сфері історичної літератури. Це збірник статей «Москва – Третій Рим», упорядкований професором, доктором Євгеном Калюжним.

    Елементарна логіка підказує: щоб надійно протистояти ворогу, зовсім не зайвим буде його, ворога, розуміти. А отже, ставитись уважно, вивчати, досліджувати, відмовитися від зарозумілої зверхності. Таке в повній мірі стосується опору такому давньому і жорстокому ворогові України і всього українського, як російський імперіалізм. Явище це потребує ретельного, обережного ставлення.

    Саме така місія нового видання. Книжка, укладена Євгеном Калюжним, покликана показати сьогоднішнім українським читачам і читачкам історію появи та розвитку одного з центральних міфів російського імперіалізму – міфу про Москву яко «Третій Рим». Для цього упорядник узяв до збірника статті різних учених, дослідників (і не лише українських), присвячених багатьом «третьоримським» аспектам.

    Наприклад, відома історикиня Наталія Василенко-Полонська в тексті «Теорія Третього Риму в Росії протягом XVIII та ХІХ століть» висвітлює і особливості утвердження міфологеми в часи радикальних пертурбацій епохи правління Петра І. Тоді однією з важливих реформ стала зміна форм взаємодії російської держави і церкви (не останнім рушієм такої зміни були, принагідно кажучи, «малоросійські кадри»), а саме в зоні перетину впливів, «симфонії» церкви та імперії зростав концепт «Третього Риму». Дослідниця також показує, яке ключове значення тут і пізніше (зокрема, в часи Катерини ІІ, Миколи І та інших Романових) мали плани російської експансії на Південь, до земель колишньої Візантії (тут згадуємо, що Константинополь називали «Другим Римом»).

    Та ж таки Василенко-Полонська в іншому дослідженні, «Дві концепції історії України і Росії» висвітлює міфологізацію історії в суто українсько-російському контексті. Тут і конструювання «московської» лінії в історії давньої Русі, й багато інших нюансів.

    А Олександр Оглоблин у творі «Московська теорія Третього Риму в XVI-XVII століттях» розглядає безпосередні першоджерела – твори, в яких утверджувалося бачення «Третього Риму», наприклад, тексти старця Філофея чи владики Макарія. Ганс Кох у своєму дослідженні звертається до церковних практик у Радянському Союзі, від революції до фіналу сталінізму. Це, нагадую, був період, коли православна церква спершу зазнала сильних ударів і гонінь, великою мірою було зруйновано її структури, але потім настав період деякої стабілізації становища і відносин з радянською владою, а під час Другої світової керівництво навіть дозволило церкві помітно посилити свої позиції, зберегти вплив, який вдалося відновити на окупованих нацистами територіях. Звісно, цей «ренесанс» провадився під контролем «органів», РПЦ стала одним із фронтів (хай і дещо екзотичним) радянської експансії та загалом радянської політики. Вона діяла у фарватері підтримки радянського патріотизму, панславістських тенденцій, впливу на інші країни з помітною присутністю чи традицією православ’я.

    Лінію єднання церкви та радянської держави в післявоєнній геополітиці продовжує Юрій Бойко в дослідженні «Теорія Третього Риму в московській православній церкві після останньої війни». Натомість, скажімо, Василь Гришко знову пропонує зануритися в подробиці значно давніших історичних подій. Його «Історично-правне підґрунтя теорії Третього Риму» знайомить із механізмами прив’язування середньовічної Московської Русі до візантійської спадщини. Розповідає і про перипетії зі шлюбом Івана ІІІ з Софією Палеолог, і про переписування генеалогії царів, і про інтригу з наданням Москві патріархату.

    Коли сьогодні в російському імперському дискурсі (зокрема, й в антиукраїнських випадах, які нині стали чи не основними його виявами) нам трапляється конструкція «Третього Риму» або похідні від неї агресивні месіанські уявлення, від них нерідко хочеться просто відмахнутися як від наївно-абсурдної маячні. Але книжка «Москва – Третій Рим» показує: це не просто маячня, а складна геополітична побудова, що в певному сенсі реально працює і що через неї протягом століть пролито дуже багато крові. Отож, і вимагає вона не відмахування, а цілком поважної реакції.

    Замовляйте книжку в нашій онлайн-книгарні.

  • Олег Коцарев

    Одна з цікавих та інформативних новинок «Смолоскипа» – книжка «Світ про Україну та українців», упорядкована професійним дипломатом Василем Кириличем.

    У цьому виданні зібрано сотні цитат і вражень про нашу країну, що ними в різні роки, століття і навіть тисячоліття поділилися мандрівники, вчені, політики, письменники, журналісти та інші чужоземні гості. Такий «кодекс» тематичних фрагментів важливий для знання про будь-яку країну, але в рази важливіший він для розуміння тієї країни, котра тривалий час перебувала, а в ментальному сенсі й досі частково залишається в тіні сусідів, відоміших і зрозуміліших світові. По-перше, тут є суто самопізнавальний момент: який вигляд ми маємо з відстані? Які факти з життя України зауважили гості зі «свіжим» поглядом? Особливо це важливо, коли йдеться про епохи, які намагалися стерти з нашої пам’яті. По-друге, хай навіть такі повідомлення від іноземців часто бували сповнені вигадок, помилок, перебільшень чи стереотипів – усе-таки це інші стереотипи, ніж ті, до яких звикли ми, а отже, розширення оптики все одно відбувається.

    Найновіші нотатки в книжці «Світ про Україну та українців» зовсім нещодавні, в них ідеться про Україну після Майдану та початку війни. Сьогодні часова відстань коротка, такі тексти можуть видатися звичайними, але мине ще зовсім небагато років – і все почне забуватися та викривлюватись. Ось тоді й набудуть нового значення всі збірки документів і вражень, зокрема й ця.

    А найстаріші повідомлення стосуються тих століть, які губляться в сутінках історії, ще до літописної доби – це, до прикладу, згадки про наші краї давніх купців зі Сходу. Тут – і поклоніння язичницьким богам, і війни як не з Булгарією, то з Візантією, і деякі несподівані відомості на кшталт тієї, що Русь перебуває на острові. У цілковитій, мабуть, відповідності до читацьких очікувань, значна частина дописів пов’язана з козацькою добою. Це, зрозуміла річ, реляції з різних війн, у яких брали участь козаки, дипломатичні відносини тодішньої України з сусідами. А також – цікаві описи українських населених пунктів, насамперед Києва і Львова. Поміж розповідями про напівзруйновані пам’ятки старовини та динаміку тодішніх міст траплялися колоритні епізоди на кшталт того, що занотував австрійський дипломат XVI століття Сігізмунд фон Герберштейн: «(…) У Києві є гора, через котру купці мусять переїздити трохи тяжкою дорогою; коли після в’їзду на неї випадково поламається яка-небудь частина воза, то речі, що везлися цим поламаним возом, забирають до державного скарбу». Писали іноземці й про побут українців, характер нашого народу. Нерідко враження ці суперечать одне одному, позначені надмірним екзотизмом або ввічливими умовностями, що можна з однаковим успіхом приписати будь-якій країні (гостинність, плодючість, несподівана освіченість місцевих мешканців тощо).

    Чимало текстів присвячено Івану Мазепі – його описам, його дипломатичній грі, а також тій драмі, що розігралася після того, як гетьман виступив проти Росії. Є, звісно, й розповіді про революційні події 1917-го і подальших років, про боротьбу за незалежність, Голодомор, війну, пізніші часи.

    Поміж цих тривожних, часто перейнятих співчуттям дописів із двадцятого століття часом зустрічаєш геть несподівані речі. Так, мало хто відгадає, що автором наступної сентенції є не хто-небудь, а сам «батько народів» Іосіф Сталін: «Недавно ще говорилося, що українська республіка і українська національність – вигадка німців. Тим часом зрозуміло, що українська національність існує і розвиток її клуьтури складає обов’язок комуністів. Не можна йти проти історії. Зрозуміло, що якщо в містах України досі ще переважають російські елементи, то з плином часу ці міста будуть неминуче українізовані».

    Що ж, і наведена цитата, і книжка загалом засвідчують, що хай як не намагалися нівелювати, «заховати» Україну і фізично, й інформаційно, культурно, знаково – наша країна завжди знову виходила на яв, знову ставала неспростовною реальністю.