Всі публікації автора: Коцарев Олег

  1. Домівка
  2. Коцарев Олег
  • Ольга Погинайко

    Лесі Українці пощастило. На 150-річчя Україна зробила їй неоціненний подарунок – Повне академічне зібрання творів у 14-ти томах. 

    Цей грандіозний проект було здійснено зусиллями Волинського національного університету імені Лесі Українки спільно з видавництвами “Смолоскип” і “Комора” за підтримки Українського інституту книги. Сповнену драматизму історію цього проекту, що почався з постанови Верховної Ради України ще на початку 2018 року, але гроші на який знайшлися аж на початку 2020-го – ковідного 2020-го, – допитливий читач зможе дізнатися із офіційного сайту Українського інституту книги. Тож я не буду на цьому застановлюватися, переповідаючи вже відому історію. Хочу натомість наголосити, що Повне нецензуроване (!) академічне зібрання творів Лесі Українки появилося завдяки зусиллям багатьох людей. Про декого з них ви неодноразово чули в різноманітних медійних матеріалах, інші, як то часто буває, залишилися поза кадром. 

    Чим відрізняється 14-томник від радянського ПЗТ у 12 томах? Передусім повнотою. Радянське видання 1970-х років було цензуроване і не містило певних  “неугодних” текстів, наприклад, драми “Бояриня”. “Порізаним” було і листування письменниці. 

    Чи варто звинувачувати творців того видання в недобросовісності? Очевидно – ні. 1970-ті – не найкращий час для української культури. Відлига закінчилася, тривають репресії. Це складно уявити сучасній людині, але за книжку можна було отримати дуже великі неприємності, аж до в’язниці. Тож, як то кажуть, “протягли” те, що могли. І як могли. На те й існують перевидання, аби виправляти ці “історичні інтерпретації” доби, а в гуманітарній сфері вони є завжди, навіть якщо йдеться про демократичні країни, а не так званий пострадянський простір.

    То що ж читач побачить у новому 14-томнику?

    Перші чотири томи містять драматичні твори, упорядковані за хронологічним принципом: Т. 1 за 1896–1906 рр., Т. 2 – 1907–1908 рр., Т. 3 – 1909–1911 рр., Т. 4 – 1912–1913 рр. Саме в третьому томі читач знайде вже згадану “Бояриню”, а загалом це 21 драма плюс незавершені твори, які вміщені у четвертому томі. Авторка передмови до драматичного блоку – літературознавиця Елеонора Соловей, яку читачі Смолоскипівських видань добре знають, як упорядницю “Вибраних творів” Свідзінського та спогадів шістдесятниці Софії Буняк “У калейдоскопі долі…”. Кожна п’єса також має розлогий коментар (автори – Світлана Кочерга, Олександра Вісич, Раїса Тхорук, Віра Агеєва, Сергій Романов, Надія Колошук, Олена Кицан, Ірина Щукіна,  Марія Моклиця, Вікторія Соколова), з якого  дізнаємося про обставини написання і перипетії друку й сценічного втілення.

    Чи не найоб’ємніший п’ятий том – містить поетичні і ліро-епічні твори Лесі Українки. Це тут слід шукати ваші улюблені дитячі вірші як-то “Мамо, іде вже зима” чи “Казку про Оха-Чудодія”, шкільний must have “Contra spem spero”, “Слово, чому ти не твердая криця…”, а також інші, менш відомі тексти. Автор ґрунтовної передмови – Сергій Романов, коментарів (до кожного вірша! Направду, титанічна робота!) – той-таки Романов, а також Олена Кицан, Марія Моклиця, Тетяна Данилюк-Терещук, Вікторія Сірук, Віктор Яручик.

    До 6 тому увійшла чи не найменш відома частина творчості Лесі Українки – прозові твори, зокрема біля двох десятків оповідань і нарисів. У передмові до тому літературознавиця Ольга Полюхович теж зауважує, що їм “приділяється значно менше читацької та дослідницької уваги у порівнянні з поезіями й драмами”. Дещо з назв відгукується дитячими спогадами, приміром, оповіданнячко “Біда навчить”. Але більшість цих текстів, я впевнена, стане для читачів відкриттям. Цінніми для них будуть також і коментарі Світлани Кирилюк та Вікторії Сірук, що вичерпно розповідають історію і контекст кожного з творів. 

    Сьомий том містить літературно-критичні нариси й публіцистичні статті, деякі з них – російською мовою, що не дивно з огляду на обставини їх написання. У передмові до цього тому Марія Моклиця зазначає, що це – “найбільш репресована частина творчості” Лесі Українки, з найбільшою кількістю не опублікованих за життя або й узагалі загублених текстів, а також купюрованих цензурою творів, і то як царською, так і радянською. Детальніше про кожен текст дізнаємося з коментарів Марії Моклиці, Надії Колошук і Терези Левчук.

    Переклади вміщені у восьмому томі. Про інтенсивність роботи Лесі-перекладачки читачеві скаже вже сам його обсяг – 1116 сторінок!, – але вражає також і перелік імен: Гомер, Данте, Шекспір, Байрон, Гейне, Міцкевич, Гюго, Метерлінк, Гауптман, тощо. Можна читати курс зарубіжки! Цікаво, що поміж цими авторами подибуємо також і переклади з російської  Гоголя (“Запропаща грамота”, “Вечори на хуторі біля диканьки”) і Михайла Драгоманова (“Про волю віри”). Є переклади й російською, зокрема текстів Івана Франка. Автор передмови відомий перекладознавець Максим Стріха, коментаря – Ольга Полюхович. 

    Леся Українка відома також як активна збирачка фольклору, який увійшов у дев’ятий том. Робота над фольклором проходила у співпраці з Миколою Лисенком, Іваном Франком і, звичайно, Климентом Квіткою. Описані в передмові до тому (Юрій Громик, Тетяна Данилюк-Терещук, Лариса Семенюк) історії експедицій та обробки пісень, дум, повір’їв та іншого – вкрай цікаві. А самі тексти містять безумовну цінність для дослідників.

    Відомо, що “Стародавню історію східних народів”, вміщену у десятому томі, Леся Українка написала як підручник для молодшої сестри. До речі, його високо “поцінували”, радянські цензори, у 1929 році текст потрапив у спецфонди і пропав на довгі роки. Про це читаємо у передмові до тому Олени Огнєвої. Також до книжки увійшли конспекти, виписки, нотатки та інші матеріали.

    Останні чотири томи Повного академічного зібрання творів складає листування: Т. 11. – 1876-1897, Т. 12 – 1898-1901, Т. 13. – 1902-1906, Т. 14 – 1907-1913. Як на мій смак – це найцікавіша частина чотирнадцятитомника. Тут вам і особиста історія, і історичний контекст, і літературна критика, і авторська кухня. Як дуже  влучно зазначає авторка передмови Віра Агеєва, ці листи показують українську культуру тої доби у “майже що унікальному оптичному ракурсі”, дають “простежити безліч сюжетів із тодішнього літературного, мистецького, інтелектуального, політичного й громадського життя, скласти уявлення про формування покоління, якому судилося відродити українську державу”.

    Окрім уже загадних упорядників, авторів передмов і коментарів дослідників творчості Лесі Українки, хочеться ще згадати про вагу внеску тих “темних конячок”, що працювали над додрукарською підготовкою ПЗТ. За неповні 3 місяці вони підготували до друку фактично 14 великих книжок. Це направду титанічна праця. І нехай я не називатиму всіх поіменно, але мушу сказати, що особисто мені часом те, що зробили “Смолоскип” і “Комора”, здається не менш як чудом. Чудом, створеним людськими руками. 

    Насамкінець – найважливіше. Перший тираж був переданий до публічних бібліотек, закладів вищої освіти, академічних та музейних установ, а також у дипломатичні представництва України. Електронний варіант українці можуть безкоштовно завантажити на сайті Українського інституту книги. А для тих, хто все ж хоче мати вдома це ошатне видання в синій палітурці зі срібним тисненням, віддруковано комерційний наклад. Ви можете придбати його в нашій книгарні на Межигірській, 21 або в нашій інтернет-крамниці https://smoloskyp.com.ua/

     

    Леся Українка. Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. ТТ. 1-14. — Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2021.

     

     

  • 18 липня було оголошено результати 28 молодіжного літературного конкурсу видавництва «Смолоскип».
    Конкурс відбувається щорічно, безперервно з 1994 року. Лауреатів І та ІІ ступенів «Смолоскип» друкує окремими книжками.

    Починаючи з цього року, окрім книжок переможців, «Смолоскип» друкуватиме
    підсумкову антологію, куди увійдуть усі лауреати І, ІІ, ІІІ та IV ступенів. Цього
    року їх 39 осіб.

    Журі конкурсу в складі поетки Наталки Білоцерківець, поета й автора прози Мирослава Лаюка, літературознавця, директора видавництва «Смолоскип» Ростислава Семківа визначило переможців та переможниць цього року.

    В номінації «Проза» лауреатства першого ступеня присуджено не було.

    Другий ступінь лауреатства та право надрукувати книгу в «Смолоскипі» здобули Галина Врублевська (Київ) та Дмитро Скочко (Харків).

    Лауреати третього ступеня: Олеся Королюк (Київ), Олена Скуловатова (Київ), Олена Чаплинська (Київ) та Нік Чема (Кропивницький).

    Лауреати четвертого ступеня: Артем Бараннік, Альона Бичковська, Ганна Вайтекус, Катерина Годік, Євгенія Голобородько, Андрій Горбунов, Христина Козловська, Ярослав Карпець, Сергій Коба, Олена Скидан, Катерина Ступар.

    В номінації «Поезія» лауреатства першого ступеня так само немає.

    Лауреатки другого ступеня, в яких з’являться друком книжки у «Смолоскипі»: Юлія Вротна (Київ), Олена Пелешенко (Київ).

    Лауреати третього ступеня: Катерина Балашова (Луганськ-Київ), Катерина Бойко (Запоріжжя), Андрій Дацків (Львів), Сергій Лущик (Рівненщина), Юлія Петрук (Київ).

    Лауреати четвертого ступеня: Олександр Андрєєв, Валерія Андрієнко, Сергій Зубець, Оксана Лебедівна, Катерина Мельниченко, Ірина Павленко, Надія Романенко, Валерія Сергєєва, Ілля Тандур, Вікторія Фещук, Дарина Чупат, Андрій Шийчук, Сергій Шкабара, Олександр Шумілін, Павло Щепан.

    Журі також відзначило творчість окремих учасників та учасниць конкурсу. Відзнака журі не є лауреатством, проте засвідчує переконаність членів журі в доброму літературному майбутньому наступних учасників конкурсу.

    Відзнаку журі в номінації «Популярна гуманітаристика» здобули Орися Грудка та Ксенія Макар.
    В номінації «Проза»: Анна Бугаєва, Єлізавета Восковнюк, Ганна Городецька, Яна Грицай, Катерина Девдера, Марина Єщенко, Марія Єщенко, Алла Качанівська, Ганна Костенко, Георгій Костєнков, Марина Маркс, Тетяна Овдійчук, Наталія Пендюр, Юрій Пінчук, Дарія Попович, Наталія Терамае, Ганна Щавінська.
    В номінації «Поезія»: Оксана Бевзюк, Іван Винарчик, Станіслав Врублевський, Євген Горішній, Микола Гуменюк, Катерина Дашевець, Жора Євич, Елла Євтушенко, Ростислав Кузик, Ірина Лазоревич, Наталія Мандрицька, Міла Романюк, Анна Швецова, Любов Ширкіна, Тарас Яресько.

  • 18 липня о 18 годині – нагородження лауреатів літературного конкурсу видавництва “Смолоскип”. Подія відбудеться в онлайн-форматі. Побачити трансляцію ви зможете на сторінці “Смолоскипа” у Facebook.
  • Оголошення переможців літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» відбудеться в липні.

    Шановні друзі, через низку технічних моментів (зокрема, й роботу видавництва та членів журі на «Книжковому Арсеналі») нам довелося ще трохи затримати оголошення переможців нашого конкурсу. Журі вже завершує свою роботу – і всі ми дізнаємось імена переможців ближчим часом. Приносимо щирі вибачення за незручності!

    Фото – з сайту Літцентр.

  • У неділю, 27 червня, на Книжковому Арсеналі о 16-30 запрошуємо до залу “Лекторій” на презентацію серії мемуарів видавництва “Смолоскип”!
    Поговоримо про таку класику, як “Люди не зі страху” Світлани Кириченко, про нестандартну мемуарну прозу Софії Буняк, про інші важливі спогади, а також про суперхіт кінця 1940-х на Заході “Я вибрав свободу” Віктора Кравченка, що саме наближається до друку в нашому видавництві в українському перекладі.
    Учасники події – Дмитро Білий, Ростислав Семків, Ольга Погинайко, Анатолій Дністровий.

  • Запрошуємо на першу подію видавництва “Смолоскип” на Книжковому Арсеналі!

    У четвер 24 червня о 12 годині в залі “Папір” – розмова “Канон українських письменниць: давні та нові імена у книжці «Бунтарки: нові жінки і модерна нація»”. Учасники: Віра Агеєва, Ростислав Семків, Анна Довгопол, Ірина Борисюк.

    Дискусія про українських письменниць ХІХ-ХХ століття, про жіночу перспективу літературного канону та проблеми емансипації через призму художнього письма та біографій авторок.

  • Цього року до Книжкового Арсеналу наше видавництво підготувало дві важливі, на нашу думку, події.

    У четвер 24 червня о 12 годині в залі “Папір” – Канон українських письменниць: давні та нові імена у книжці «Бунтарки: нові жінки і модерна нація». Учасники: Віра Агеєва, Ростислав Семків, Анна Довгопол, Ірина Борисюк.

    У неділю 27 червня о 16-30 у залі “Лекторій” – Презентація серії мемуарів видавництва «Смолоскип». Учасники: Дмитро Білий, Ростислав Семків, Ольга Погинайко, Анатолій Дністровий.

    І, звичайно, підходьте на наш стенд – B 3.19.

  • Завтра Блумсдей! Ви думали, ми забули? Аж ні! Традиційно 16 червня “Смолоскип” організовує читання “Улісса”. Щороку ми читаємо наступний розділ й цьогоріч це буде розділ 6. Отже, ті, хто з нами, вже прослухали третину великого роману. Запрошуємо й вас!

    Трансляція на фб-сторінці видавництва “Смолоскип” розпочнеться о 19.00. Ростислав Семків скаже кілька слів про Париж, Джойса та Гемінґвея. Читання стартують о 19.30. В ролі Леопольда Блума традиційно Тарас Лютий. В інших ролях – поети Олег Коцарев, Дарій Лажневський, Назар Східний, Богдан Кирста, літературознавці Ростислав Семків, Катерина Рудик та Марія Панфьорова.

    Трансляція читань зберігатиметься на фб-сторінці “Смолоскипа”.

    Зображення – Олени Павлової.

  • З 8 по 12 червня відбуватиметься онлайн Семінар Творчої Молоді видавництва «Смолоскип». Семінар активізує креативну енергію з небаченою силою. 🙂

    Цього року в учасників є можливість взяти участь у тренінгах зі створення радіоп’єси, анімації, коміксу, перформансів, написання новели та політичній грі. Відбудуться лекції, дискусії, поетичні читання учасників семінару та лауреатів смолоскипівського літературного конкурсу.

    Яскравою частиною СТМ буде поетичний турнір, переможці якого дістануть можливість надрукувати свої тексти в антологіях видавництва «Смолоскип».

    Участь у семінарі це не лише нагода чогось навчитися, але й можливість вибороти призи й подарунки. Щоб приєднатися, постукайте до фб-групи D.СТМ.2021.

    Заходьте, в нас цікаво.

  • Рекомендоване видання

    Ольга Погинайко

    Олександр Николишин. Домалювати дракону зіниці. Історія Китаю в 50 фразеологізмах : збірка оповідань / Олександр Николишин — Київ: Смолоскип, 2020. — 128 с.

    До останнього часу українські видавництва не надто розвивали тему Китаю. Проте важливі тенденції неможливо ігнорувати безкінечно. На Франкфуртському книжковому ярмарку у 2019 Китай був однією з тих тем, які найбільше впадали у вічі. Тож не дивно, що і в Україні китайської тематики за останні два роки значно побільшало. Навіть попри (чи, може, й завдяки) світову пандемію Covid-19. Не відстає від трендів і “Смолоскип”. Кілька місяців тому в нас з’явилася особлива книжка: “Домалювати дракону зіниці” – наша перша книжка про Китай.

    Якщо ваші знання про Піднебесну, як раніше мої, складаються переважно з набору загальників на зразок Великої китайської стіни, китайських товарів і фільмів 80-х років минулого століття про китайські бойові мистецтва, то вам саме до нас. Бо “Домалювати дракону зіниці” розповідає про історію і культуру Китаю і робить це через його мову (про що красномовно засвідчує підназва “Історія Китаю у 50 фразеологізмах”). А що може краще сказати про країну і її мешканців, ніж мова, якою вони послуговуються?

    Книжка містить 50 оповідань-нарисів, кожен з яких, як від відправної точки, відштовхується від певного китайського фразеологізму. Наприклад винесена в заголовок історія про славетного художника Чжан Сен’яо, якому замовили намалювати на стінах храму чотирьох драконів. Дракони були виконані настільки майстерно, що здавалися живими. Але якщо пригледітися ближче, то можна було побачити, що в них немає зіниць. Отже, художника увесь час просили домалювати драконам зіниці, і хоч він опирався й попереджав, що тоді дракони оживуть і полетять, все ж довелося виконати людські прохання. Та коли він домалював зіниці двом драконам, ті справді ожили і полетіли. Відтоді коли в Китаї хочуть підкреслити, що хтось сказав щось дуже важливе чи вніс вирішальний штрих у справу, то вживають фразеологізм «намалювати дракона й домалювати зіниці».

    Важливо, що в книжці можна не лише прочитати історію появи того чи іншого фразеологізму, але й побачити його, так би мовити, в оригіналі – китайською. А крім того, дізнатися, як він читатиметься та як вживається в сучасній мові. Єдине, чого бракує – живого виконання кимось, для кого китайська – рідна. Але такого паперові видання не вміють.

    До речі, саме слово чен’юй, себто фразеологізм, дослівно перекладається “стати мовою” і позначає ті крилаті вислови, які спершу стали популярними у розмовній мові, а згодом увійшли й до офіційної. А що практично за кожним з них є ціла історія, доповнена короткою довідкою про головного героя і його вплив на історію, політику, науку чи культуру Піднебесної, то і стають вони таким собі дороговказом для дальшого занурення в «країну шовку й рижу».

    Автор книжки – український журналіст Олександр Николишин, котрий живе і працює в Пекіні в українському відділі Медіакорпорації Китаю (так, такий є!). Це саме його здобутком є відбір, переклад і художнє опрацювання історій походження фразеологізмів з офіційного Великого словника фразеологізмів китайської мови. Так само, як і добре продумана структура книжки. Адже чен’юй впорядковані так, що дочитавши цю невеличку добірку, ви раптом усвідомлюєте, що пройшли експрес-курс і отримали найзагальніше уявлення про 5000-літню історію Китаю. Погодьмося: це вже немало.

    А втім, ідеться ж не лише про історію. Нариси, вміщені в книжку, покривають широке коло аспектів життя країни.

    Ось оповідка про імператора Чжоу Сіня, тридцятого (!) імператора династії Шан, котрий славився своєю жорстокістю й марнотратством. Коли на його царство напала армія царства Чжоу, солдати просто не хотіли гинути за тирана. Тож врешті він став останнім імператором своєї династії. А його легендарний сад увійшов у приказку “озера вина і ліси м’яса”, що, як ви вже напевно здогадалися, не означає нічого хорошого.

    Хоч Чжоу Сінь не був єдиним непутящим імператором Китаю, не слід вважати, що такими були всі. Книжка містить також і оповіді про просвічених володарів (саме в тому розумінні, як це поняття трактує західна філософія). Наприклад, про засновника династії Суй – Вень-ді, котрий вів скромне життя, а заощаджені кошти спрямовував на реформи: скорочення повинностей для чоловіків, скасування суворих законів і жорстоких покарань. Це про нього казали, що він “віддав усі сили на управління державою”, і це й донині найбільша похвала для правителя.

    Є серед історій про імператорів і моя улюблена – про жінку, котра стала імператрицею, хоч для старого патріархального Китаю це здається мало що не фантастичним. У Цзетань досягла влади, маніпулюючи та жорстоко розправляючись із суперниками, але сам період її правління був здебільшого часом миру й економічного процвітання. Подіям правління У Цзетань присвячено аж дві оповідки (“Прошу пана сідати в казан” та “Персики і сливи – по всій Піднебесній”), і лише прочитавши їх ви дізнаєтеся, чому на її могилі так і немає жодного надпису.

    До слова, не згубитися в царствах і династіях читачеві допоможе таблиця китайських династій, яку видавництво завбачливо вмістило в додатку наприкінці книжки.

    Окрім імператорів, полководців та іншої знаті, історії Олександра Николишина розповідають багато про життя простіших людей: селян, бідняків, художників, поетів. Деякі з них описують постання філософських вчень (“Друзі як Ґуань Чжоу і Бао Шуя”, “Кухар Дін обробляє тушу вола”, “Тисячі труднощів і десятки тисяч небезпек”) і систему освіти (“Повісити книгу на ріг вола”, “Із залізної палиці зробити голку”, “Опинитись у списку позаду Сунь Шаня”). Інші про письменників і їхні тексти (“Вода спала, каміння оголилося”, “Запросити вовка в дім”), про художників (“Мати в душі бамбук”), лікарів (“Призначати ліки відповідно до симпомів”). Є тут, звісно, оповідки про кохання (“Розбите дзеркало знову стало цілим”), а поряд з ними про походження національної страви “ліюй беймянь” (“Вдягнути жовтий халат”) і “крилатих” шапок чанчимао (“Одним келихом зняти військову владу”), або ж просто кумедні випадки з життя простакуватих людей (“Тут не закопані триста лянів срібла”).

    Залишається додати, що весь цей огром тем і історій чудово доповнютюь ілюстрації Ганни Осадко, яка буквально оживила героїв, додала їм фактури і кольору, як то кажуть, “домалювала драконам зіниці”.