АЛЕКС БОРОВЕНСЬКИЙ: “ВИСТАВА “ВІД(РО)ДЖЕННЯ” ПЛАНУВАЛАСЯ ЯК СВОЄРІДНА АНТОЛОГІЯ ПОЕТІВ РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Стартує новий фестиваль “Українська поетика”, створений на перетині літератури і театру. Братиме, до речі, в ньому участь і наш лауреат та автор Дмитро Скочко, відбудеться розмова про його книжку “До Слова”. У ній діячі українського “Розстріляного Відродження”, мешканці будинку “Слово”, роблять своєрідні “інтервенції” в наше сьогоднішнє життя. Тим часом до вашої уваги – інтерв’ю з організатором фестивалю, театральним режисером Алексом Боровенським.

– Курбас – один з семи героїв оповідань збірки “До Слова”. Інших шістьох, на свій сором, до початку роботи над книжкою я навіть не знала. Коли ви готували виставу “Відродження”, то я знаю, що читали і обирали з різних поетів, не лише найвідоміших. На які три імені ти звернув би особливу увагу глядачів і читачів – хто для тебе став відкриттям повністю, або відкрився з нової сторони, поза “шкільною програмою з літератури”?

– Вистава “Від(ро)дження” планувалася як своєрідна антологія поетів Розстріляного Відродження, тому там звісно є найвідоміші імена: Семенко, Хвильовий, Плужник, Шкурупій, Зеров. В той же час в процесі дослідження ми натрапили на декількох поетів, які просто неможливо було не включити до вистави. Вони та їх вірші ніби самі прочинили двері до нашої умовної квартири в Будинку Слово, де відбувається дія вистави та залишилися там жити.
Так у нас є абсолютно чудова, дуже жіноча та дуже трагічна за світосприйняттям поезія Лади Могилянської. Є дуже ритмізована поезія Василя Бобинського. Є декілька віршів Юліана Шпола. І це прямо відкриття. Бо це лише записку Хвильового усі цитують “Арешт Шпола – це розстріл цілої генерації” А що і як Шпол писав, мало хто знає.

– Минулого року вийшла величезна “Філософія театру”, найповніша на сьогодні збірка текстів Леся Курбаса: лекцій з режисури та практики сцени, протоколів засідань «Березолю», театрознавчих статей тощо. У зв’язку з цією конкретною книжкою два питання. Це перевидання книги 2001 року. Коли ти починав свою режисерську діяльність, чи ти знав про існування цієї книжки? Коли ти вже про неї дізнався і почав студіювати – що найбільше тебе здивувало?

– Я насправді знайомство з творчістю Леся Курбаса починав з абсолютно практичних досліджень. Ще за часів свого акторського шляху я відвідував достатню кількість акторських майстерень, які проводили послідовники Леся Курбаса. Хтось навчався у його учнів, хтось досліджував його вистави і методи роботи з акторами. То на мені усе це і випробовували. Це абсолютно класичний метод, коли знання передаються від однієї людини до іншої, від майстра до учня, який в свою чергу стає майстром.
І відповідно якісь серйозні дослідницькі роботи про творчість Леся Курбаса я почав читати вже після постановки “Від(ро)дження”. А до книги “Філософія Театру” дістався лише цього року. Читаю її повільно, постійно звіряю з тим що ми практично встигли зробити у виставах театральної спільноти DSP. Дуже багато що резонує.

А під час читання “Філософії Театру” здивувало власне масштаб праці та відсутність її систематизації. Мені здається це ще зарано називати “методом” чи “системою” Леся Курбаса. Його праці ще потребують систематизації і “Філософія Театру” – лише перший крок до цього

– Уявімо що ми прибрали Курбаса з історії театру. От є собі режисер, чи просто поціновувач театру, – який уявлення не має, що то за Курбас і що за Березіль. Що найголовніше такий глядач/актор/режисер втрачає?

– Розуміння природи ігрового театру. Театр Леся Курбаса не є суто психологічним за своєю суттю. Актор застрибує та вистрибує зі свого персонажа. За цим безкінечно цікаво спостерігати.

Та й в принципі, якщо прибрати театр Леся Курбаса та постать Леся Курбаса, то втрачається можливість самості українського театру, його унікального шляху. Тоді ми залишаємося нащадками методи Станіславського та МХАТу. А по-перше – це ніколи не було так. По друге – так більше ніколи не буде. Нам потрібен Курбас

– Література і театр. Уявімо що людина зі світу літератури не цікавиться сучасним театром. Що втрачає вона? І зворотня ситуація – поціновувач театру/актор/режисер, котрий не цікавиться сучасною літературою. Якщо би така людина почала цікавитись і вивчати українську літературу – що це додало би до її сприйняття і творчості?

– Якщо людина зі світу літератури не ходить в театр, то вона як мінімум втрачає можливість побачити, як із текстами можна розмовляти. Театр мистецтво синтетичне і текст там є однією із складових. Плюс читання це все рівно процес індивідуальний, а театр надає нам можливість колективного переживання, а це дорогого варте

Щодо акторів, які не цікавилися б сучасною літературою, то таких я знаю дуже небагато. Професія актора передбачає постійний розвиток та самовдосконалення та велику начитаність. Актор, має багато читати це дає йому образи, натхнення та підґрунтя в роботі над персонажем та виставою. І звісна та кількість українських текстів, які з’являються зараз (і сучасних і віднайдених, відкритих наново) дозволяє акторові працювати в сучасному українському театрі, з тими темами, які цей театр потребує.

– Чи змінилося твоє ставлення до режисури після того, як почала свою діяльність спільнота DSP, яка зараз проводить фестиваль “Поетика”, і якщо змінилося, то як?

– Після постановок в театральній спільноті DSP (а ми працюємо виключно з поезією) змінився підхід до створення вистави. Я не можу сказати, що це драматургія, бо усі тексти – це тексти віршів. Але власне конструювання вистави, складання її докупи, виділення мотивів, ліній, арки вистави, пошук переходів – все це прийшло з DSP. Я себе зараз так і називаю – Конструктор Вистав)
Змінилося ставлення до Слова. Зараз при роботі з текстами ми дуже багато уваги приділяємо ритмічній, енергетичній, символічній природі Слова як такого, а не просто розповідаємо історії. Можна сказати, що із театральною спільнотою DSP ми повертаємося до первісного розуміння Театру як Ритуалу

– Якби Курбас жив сьогодні – то якою літературою він цікавився би?

– Я думаю Лесь Курбас читав би “Філософію Театру” і багато сміявся. А потім сів і переписав би усе наново. Курбас живий в процесі творення.

Спілкувалася Віра Скуратова.

Програму фестивалю дивіться тут: https://www.facebook.com/events/6536291879725025/

Фото з вистави “Від(ро)дження”.