Абсолютне читання абсолютної поезії
Микола Третяк
Поява на світ кожної книжки, виданої за результатами літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» – то завжди рівняння з певною кількістю змінних. Коли лауреат чи лауреатка подасть у видавництво фінальну версію рукопису? Наскільки цей рукопис змінився, порівняно з тим, що переміг на конкурсі? Як відбудеться взаємодія в процесі редагування? Які ідеї щодо оформлення і як скоро вони втіляться? Чи не «зависне» автор/авторка на якому-небудь фінальному етапі (звісно, свої затримки та нюанси є й у видавництва)? Через це завжди важко сказати, коли вийдуть книжки чергової «порції» лауреатів. І все ж бувають випадки, коли – свідомо чи не свідомо – видавництву й автору вдається фіналізувати свою працю у справді вдалий момент. Так сталося з одним із минулорічних переможців нашого конкурсу – з Богуславом Поляком. Його рукопис «Тирлище» став книжкою буквально на передодні Форуму видавців у Львові. А відтак, не дивно, що ця поетична збірка ввійшла до ТОП-5 продажів «Смолоскипа» на Форумі. Новинка викликала підвищений інтерес у любителів сучасної української поезії.
Це особливо важливо й особливо приємно з огляду на те, що йдеться про книжку без якихось виразно модних і попсових тенденції, книжку небанальну, книжку без прозорих суспільно актуальних моментів. Про книжку відверто експериментальну, густу і герметичну. Увага до такої поезії завжди підважує шаблони та не може не тішити.
Про вірші Богуслава Поляка можна говорити багато. Властиво, можна було б говорити багато про кожен окремий вірш – і хочеться вірити, що це буде зроблено, що в ці вірші вчитуватимуться, вчуватимуться, вдумуватимуться. Але тут і зараз потрібно вдатися до загальників, щоб дати перше, приблизне розуміння того, якою є книжка «Тирлище». І, здається, насамперед потрібно відзначити її особливу мову. Це мова з очудненням, хірургічною роботою з кожним словом, роботою на різних лексичних рівнях. Ось не радикальний, але показовий приклад:
Хвилями вітру пливе та пташка
що волосся її
дротами довкола тисячі міст
а крила її пестять крила
янголів
що душі через митарства
і на суд несуть
а чавунні сльози дітей світанкових
закуті в чарівні мезодерми мислей
хвилями рік летить та риба
що уста її
цілують холодні уста небіжчиків
вискубують вуса зі збілілих облич
китайкою мулу вкриває їх протяг дна
сміється птаха з луски риби
що сміється з пір’я
та обоє з перетятими крилами
позбуваються плоті
під ножами втамування.
Із процитованого уривка нескладно зробити висновок, що ця мовна робота в «Тирлищі» поєднується з доволі складною образною системою, з багатозначностями, з розгалуженою метафорикою. Власне, це помітно підвищує рівень герметичності поезії Поляка, її оригінальності та вишуканості. А вже любителям гри, герметичності, метафоризму не можна не порадіти появі таких от текстів у новій українській поезії:
В блакиті хутр гурт китів
губами обіймів здирає з тіл страх
схрещених я з несвідомим
набирається сил
і в ластівок з-під закрилків химер рил
кіптявою проступає
і на стегнах стін єрихону
глухонімі міні-спідниці
трухнуть з-над ден
порожнечі розжнивлених піль
ти штовхаєш ґвинт літака
та ітака така далека вже
умре вмурована у вапняковість галактики днів
й рінню прoзорiє пo той бiк oбрiю
й стaрiння вітру чoрнe винo
з aмфoр лaстiвчиних гнiзд
випивaє
Цікаво, що в концепцію своєї збірки автор заклав таку «фішку», як потрійна післямова. Точніше, три післямови від поетів, які дванадцять років тому видали спільний збірник «Цілодобово» і яких іноді й по сьогодні згадують саме під цим «лейблом» – Богдана-Олега Горобчука, Павла Коробчука, Олега Коцарева. Мені здається, самі назви їхніх післямов дещо говорять про книжку Богуслава Поляка і будуть цілком доречним фіналом цієї першої, «приблизної» розповіді про «Тирлище». Отож. «Їжак поезії Богуслава Поляка». «Єдиновірше прочитання». «Абсолютна поезія». Гарного вам абсолютного читання!
Богуслав Поляк. Тирлище. – Київ: Смолоскип, 2019.
Замовити книжку “Тирлище”.