Зліва направо: Письменник Анатолій Дністровий, літературознавець Елеонора Соловей, проректор університету Олександр Кеба, директор книгарні "Смолоскип" Ольга Погинайко, голова хмельницького обласного Літературного музею Василь Горбатюк

14 жовтня, на Покрову, у Кам’янці-Подільському вшановували одного зі свого часу забутих, а тепер повернених до читача класиків української поезії ХХ століття Володимира Свідзінського, про якого Павло Тичина колись казав: „Це справжній поет, у нього кожне слово на своєму місці”, а Майк Йогансен стверджував: „Це поет для поетів”.

Кам’янець-Подільський  є помітним пунктом на туристичній  мапі України. „Місто семи культур”, як називають його самі мешканці, найперше асоціюється, звісно, зі збереженою ще з XIV століття фортецею, а також старим містом, яке розбудовували ті самі „семеро”: українці і поляки, євреї, литовці, турки і татари, вірмени. І треба віддати належне вже сучасним мешканцям стародавнього міста, які дбають про свою не лише історичну пам'ять (так, Стару фортецю було запропоновано внести до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні), а й культурну загалом.

Доказом цьому стало проведення в місті низки різноманітних заходів під загальною назвою „Покрова – свято української звитяги”, серед яких, зокрема, відбулося дві події, пов’язані з ім’ям Володимира Свідзінського: відкриття меморіальної дошки на будинку поета та презентація його книжок „Вибрані твори” (видавництво «Смолоскип») і „Чудесна тростка” (видавництво «Грані-Т»), виданих цього року, в Кам’янець-Подільському національному університеті ім. Івана Огієнка.

Ці  заходи є частиною проекту „повернення  Свідзінського”, як висловилася на відкритті меморіальної дошки Елеонора Соловей, літературознавець, доктор філологічних наук, професор, а також власне ініціаторка цього проекту. Пані Елеонора зазначила, що такому необхідному поверненню забутих імен елітарних поетів в основний канон української культури у цьому конкретному випадку допомагало саме провидіння. Адже в державних установах на проект пані Соловей відповідали вже традиційним, коли справа стосується питань культури: „Ні, немає коштів”, – та проте завжди знаходилися ентузіасти, готові допомогти. Саме таким чином вирішилося питання про пам’ятник поетові, коли випадково знайшлися дві гранітні брили на задньому подвір’ї університету. З них зрештою у сквері університету і постав кенотаф – символічна могила – Володимира Свідзінського; а заразом і пам’ятник іншому визначному поетові Михайлові Драй-Хмарі, який викладав на кафедрі слов’янської філології в нововідкритому в 1917 р. Кам’янець-Подільському українському університеті.

А от тепер нарешті на будинку теперішнього Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв відкрито меморіальну  дошку В. Свідзінському. У цій садибі біля Георгіївської церкви, яка спершу була земською школою, сім'я Свідзінських прожила кілька років. Як зазначила Елеонора Соловей, сам Володимир Свідзінський писав про цей період свого життя: „Тут я був щасливий”. Він любив свої Польські фільварки, Кривий завулок, Підзамче, звідки відкриваються казкові краєвиди на фортецю, – цей закуток Кам’янця-Подільського неодноразово згадується в його поезії, і не виключено, що через нього поезія Свідзінського – це „сугестивна лірика невловних душевних порухів і почувань” (Елеонора Соловей). Його витончена, філігранна, з одного боку, й аполітична, відсторонена від духу доби – з другого, поезія мала, як це вже не дивовижно для поетів високого польоту, пророчий характер. За десятиліття до своєї трагічної загибелі – спалення енкаведистами живцем разом із етапом на схід, коли німці прорвали фронт біля Харкова – поет напише:

                        „В полум’ї був спервовіку

                        І в полум’я вернуся  знову…”

На  відкритті меморіальної дошки були присутні сама Елеонора Соловей,  директор коледжу культури і мистецтв Руслан Нелюбов, доктор філологічних наук, професор Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка Микола Васьків, депутат обласної ради  Олег Демчук, голова обласної організації Національної спілки письменників Василь Горбатюк, автор проекту меморіальної дошки, випускник коледжу Олександр Кордончук та інші шановні гості. Вони ще раз нагадали про те, наскільки важливою є справа повернення, пере-віднайдення штучно затертих великих імен і висвітлення чорних плям в українській культурі.

Після урочистих слів усіх присутніх гостей запросили до кабінету Володимира Свідзінського, а потім на зворушливу літературно-музичну композицію за віршами поета у виконанні режисерського відділення коледжу. У кабінеті Свідзінського викладачі коледжу зібрали доступні їм матеріали про поета. Зокрема, на полицях можна було побачити видану 1986 року збірку „Ліричні поезії” з дарчим написом Ольги Свідзінської, внучки поета, двотомне видання творів В. Свідзінського (видавництво „Критика”, 2004), диск з поезіями Свідзінського у виконанні Віктора Неборака, диск із сюжетом про поета з циклу авторських передач Марка-Роберта Стеха „Очима культури”, показаних на канадському телебаченні, та інші матеріали. Відтепер там так само стоятимуть подаровані смолоскипівські „Вибрані твори” В. Свідзінського та його казка „Чудесна тростка”, видана в „Грані-Т”.

Ці  два видання й було репрезентовано згодом на науковій конференції  на факультеті української філології  та журналістики Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. У своїх виступах Елеонора Соловей, Ольга Погинайко, директорка книгарні „Смолоскип”, та письменник і представник видавництва „Грані-Т” Анатолій Дністровий наголосили на самобутності та багатобарвності творчої палітри Володимира Свідзінського: від медитативної елітарної лірики до дивовижного казкового світу дитячих творів. Відвідувачі презентації також переглянули вже згаданий відеосюжет про В. Свідзінського з циклу Марка-Роберта Стеха „Очима культури”. У ньому автор, зокрема, зазначив: „Незрозумілі поети однієї епохи відкривають нові виміри бачення світу, які згодом визначають загальну свідомість пізніших епох”. Тихий і „хронічно незарадний” „в невмінні користуватися життєвими благами” (як описав його у своїх спогадах Василь Мисик), Володимир Свідзінський, напевно, не прийняв би таких слів стосовно себе. Та час довів, що він їх вартий.