Новинка історико-політологічного характеру від видавництва «Комора».

З одного боку, це дуже актуальне видання, оскільки висвітлює життя в Радянській Україні у 1920-х роках, тобто того експериментального етапу її історії, який мав своїм наслідком відчутне економічне поліпшення, високий рівень досягнень культури і мистецтва, подальше усталення української ідентичності, розпочате подіями Визвольних змагань. Зрештою, це те саме «Розстріляне відродження» з його нескінченними літературними загадками та спалахами, яким послідовно цікавиться і «Смолоскип», і – тут навряд чи можуть бути сумніви – наші читачі. А з другого боку, це книжка, що взагалі-то мала б зявитися в українському перекладі, ну, хоча б у середині девяностих років двадцятого століття. Адже книжка «Комунізм та дилеми національного визволення: національний комунізм у Радянській Україні, 1918-1933» - це одне з не аж надто численних ґрунтовних західних англомовних досліджень про історію України радянського періоду, яке побачило світ іще 1983 року. Та й написав його на абихто, а глибоко відданий нашій країні, нашій історії Джеймс Мейс (більш відомий своїми працями, присвяченими Голодомору).

Втім, і старе добре правило «краще пізно, ніж ніколи» теж працює чітко. Хай за останні тридцять пять років рівень наукового знання про українську історію та про історію радянську, звісно, не стояв на місці, та багато в чому праця Джеймса Мейса і сьогодні залишається цікавою, пізнавальною, такою, що здатна надихнути.

Назва цієї книжки сама по собі досить промовиста й інформативна. Але все-таки можна уточнити, що дослідник у ній показує різні грані явища, відомого під назвою «націонал-комунізм». Експеримент більшовицького режиму дозволив отримати певну порцію влади тим українським комуністам (як з більшовицьких кіл, так і з інших лівих партій чи груп – передусім маються на увазі «боротьбисти»), які, крім суто соціально-економічних пошуків, велику увагу приділяли національному моменту. Які були прихильниками ідеї або дуже широкої автономії України, або й цілковитої самостійності в рамках утопічної всесвітньої комуністичної, соціалістичної федерації. Експеримент дався взнаки в славнозвісній «українізації» (автор називає її найуспішнішою національною версією аналогічного загальносоюзного процесу «коренизації»), в спробах досягти економічного самоуправління, передати всю повноту управління республіки в руки «національних», «націонал-комуністичних» кадрів, у сприянні розвитку української культури (в ідеологічно «витриманих» рамках, ясна річ) та автономній роботі в просторі політики памяті.

Джеймс Мейс дає загальну характеристику процесів, які взагалі уможливили цей експеримент. Адже перед двадцятими роками більшовики здебільшого не виказували особливо сильних українських сентиментів. Проте досвід кількарічної війни за Україну змусив їх замислитися над «українським питанням» і зрозуміти, що заради утвердження своєї влади тут потрібні серйозні рішення. Якщо раніше їхня політика коливалася від «колоніальних» тенденцій до ідей «незалежної Радянської України» в окремих організаціях (наприклад, на Волині та Полтавщині), то надалі було вирішено комплексно піти на компроміс із українськими національними прагненнями.

Українізація в поєднанні з відносно ліберальною «новою економічною політикою» мала забезпечити лояльність багатьох груп населення, ворожих більшовицькому режиму. З тією самою метою організували «влиття» до КП(б)У великої частини членів партії «боротьбистів», досить популярної в Україні, особливо серед селян.

Хід експерименту Мейс розглядає в різних сферах. Наприклад, він описує, як «боротьбисти», що сподівалися ледь не розчинити в собі більшовицьку партію, впливали на стратегію розвитку республіки, а в середині двадцятих навіть спробували почати перебирати повну реальну владу. Ці події центруються навколо постаті Олександра Шумського, який намагався домовитися зі Сталіним про нове націонал-комуністичне керівництво УСРР. Як ми вже тепер добре знаємо, спроба ця зазнала нищівної поразки, Шумський став ходячим символом «національних ухилів», а колишні «боротьбисти» не лише не розчинили більшовиків, а й самі поступово розчинились у відомому північно-східному напрямку. Але в двадцятих роках ситуація не всім видавалась аж такою безперспективною.

Так само в книжці описуються події в культурній сфері. Передусім – знаменита «літературна дискусія», феномен фронди Миколи Хвильового та інші драматичні події, що поступово призвели до погрому й репресій у культурі. Висвітлено економічні аспекти націонал-комунізму, зокрема, й гучні дискусії навколо праць Миколи Волобуєва (і, відповідно, появу нового «ухилу» - «волобуєвщини»).

А окремий розділ присвячено активності харизматичного Миколи Скрипника. Він був, як це тоді називалося, «старим більшовиком», що робило його ефективнішим і благонадійнішим за колишніх «боротьбистів». Джеймс Мейс припускає, що його амбіції були дуже великими й могли сягати рівня такого собі «українського Сталіна». В кожному разі, Скрипник багато зробив для утвердження автономії Радянської України, для українізації, підтримки української культури. А поразка Миколи Скрипника збіглася в часі з остаточним згортанням націонал-комуністичного експерименту. Він виявився занадто неконтрольованим і надто небезпечним для монолітної одноосібної диктатури, яка послідовно вибудовувалася в Радянському Союзі. Фінальний акорд книжки – Голодмор, репресії, згортання всіх «ліберальничань» двадцятих років.

Із сьогоднішнього рівня знань про УСРР науковий редактор книжки в примітках нерідко виправляє Мейса в деяких моментах із фактажем. Трапляються дрібні, але «кусючі» негаразди в перекладі – ну, як у книжці такої тематики «Спілка визволення України» могла стати «Союзом»?

Але на загальному тлі ці хиби видаються справді дрібними. Адже праця Джеймса Мейса має синтетичний і панорамний характер, якого рідко зустрінеш у теперішніх дослідженнях. Досить сказати, що Мейс цікаво вибудовує паралелі та взаємозвязки явищ у різних сферах – наприклад, між «літературною дискусією», «атакою» Шумського та боротьбою Сталіна з опозицією. І ці побудови змушують під новим кутом зору подивитися на нібито непогано знані й висвітлені питання, шукати в них нових аспектів (наприклад, замислитися над темою політичних зв’язків, «покровителів» і «мецентатів» письменників). Саме такий підхід і посилює інтерес до проблематики яскравих та драматичних українських 1920-х років, і спонукає до нових досліджень, нових здогадок і відкриттів.


Джеймс Мейс. Комунізм та дилеми національного визволення: національний комунізм у Радянській Україні, 1918–1933. - пер. з англійської Максим Яковлєв. - Київ: Комора, 2018.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.