Українська делеґація в Парламентській Асамблеї НАТО передала партнерам доповідь щодо розробок Російською Федерацією зброї масового знищення – а саме хімічної та біолоґічної.

В доповіді – на підставі відкритих джерел – доводиться, що Російська Федерація повернулася до ще радянських розробок щодо можливого використання геморагічних лихоманок, а саме вірусів Ебола і Марбурґ у поєднанні з вірусом віспи, як біолоґічної зброї. Про це свідчить аналіз більш ніж п’яти тисяч позицій державних закупівель та наукової активності окремих профільних наукових установ, що знаходяться у віданні Міністерства оборони Російської Федерації.

Водночас, аналіз закупівель та наукової активності іншої наукової установи свідчить про те, що Російська Федерація продовжує працювати над розробкою нервово-паралітичних газів.

Всі висновки зроблено на підставі аналізу відкритих джерел – вони не пов’язані із жодними “шпигунськими пристрастями”, проте важливо інше – Україна нарешті зайнялася рутинною, проте такою важливою, аналітичною роботою. І перші плоди: доповідь для партнерів по НАТО. Україна показує, що вона є серйозним партнером, що вміє і може працювати – і результати цієї праці становлять інтерес, до того ж значний, для партнерів.

А це означає, що Україна стає, чи радше знову повертається до ролі суб’єкта міжнародної політики. Подібна ситуація вже була за часів каденції Президента Леоніда Кучми: тоді голова Служби безпеки України Леонід Деркач міг роздобути в Федеративній республіці Німеччина документи, що переконливо свідчили про причетність одного з очільників мерії Санкт-Петербурґа в першій половині 1990-х років Владіміра Путіна до контрабанди наркотиків. Леонід Деркач підкреслював, що в нього залишилась єдина копія документів – решту на той час вже викупили росіяни. Леонід Кучма розпорядився через неформальні канали передати їх американцям – розголосу, певно що, вони тоді не отримали, але “де треба” збереглися.

Проте суб’єктність завжди передбачає власний інтерес, а це необхідно означає конфлікт інтересів з іншими суб’єктами. Загострення суперечок між Польщею і Україною з приводу національної пам’яті двох народів, невдоволення Угорщини новим Законом України про освіту – всі ці конфлікти свідчать про те ж саме: Україна стає суб‘єктом – її власні національні інтереси як держави мають беззастережний пріорітет перед інтересами інших держав.

Це мають зрозуміти – і вже потроху розуміють – інші держави. Якщо Польща розглядає окремі суперечки з Україною з приводу національної пам’яті двох народів як частину суто двосторонніх стосунків, то Угорщина, протестуючи проти нового Закону України про освіту, вже втретє блокує засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів – тобто використовує своє членство в НАТО як інструмент тиску на треті держави, які, до того ж, є партнерами НАТО.

Ба навіть більше: офіційний Будапешт надіслав керівництву Альянсу та всіх держав-членів “Меморандум” з приводу “нової політики НАТО щодо України”, в якому стверджує, що “реформування України провалилося” і “НАТО має сформулювати нову політику щодо України”. При цьому Будапешт готовий дивним чином відмовитися від всіх своїх претензій, якщо новий Закон України про освіту не буде розповсюджуватися на навчання мовами національних меншин, що водночас є мовами держав-членів НАТО, зокрема угорською.

Подібна поведінка Угорщини у її союзників по Альянсу не може викликати нічого, окрім здивування: Брюссель уже заявив, що не буде переглядати свою політику України, відзначивши проґрес саме в тих сферах, про провал реформ у яких заявив Будапешт. Делеґат від Литви назвав подібний шантаж “неприпустимим”, делеґат від Канади висловив здивування, підкресливши, що Україна “поважає право представників національних меншин отримувати навчання рідною мовою”, про це ж заявив прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов під час свого офіційного візиту до Києва, а міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович заявив, що у суперечку Києва і Бухареста має втрутитися ґенеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ – бо якщо країна у своїй зовнішній політиці реґресує до “дитячого” стану, необхідно приходять “дорослі”. А для України – як і для всіх інших держав – приклад Угорщини є хорошим прикладом, як в цивілізованому світі поводитися не варто – звісно, якщо є бажання бути надійним партнером.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.