Книжка Вікторії Амеліної «Дім для Дома», що з’явилася друком у «Видавництві Старого Лева», стала одним із найкращих і найоригінальніших втілень трендового останнім часом в українській прозі дискурсу родинних історій.

Нагадаю, що Амеліна досить гучно дебютувала кілька років тому романом «Синдром листопаду» (що також привернуло увагу, Вікторія «прийшла» до літератури зі сфери ІТ). Книжка продемонструвала м’яку самобутність таланту письменниці, її вміння вправно оперувати літературним матеріалом, поєднання невимушеності викладу з відданістю естетиці, «художність» із сильними та розмаїтими емоціями. Не буде перебільшенням поширити ці характеристики й на «Дім для Дома».

У фокусі нового роману – одна родина з військовим і літературним прізвищем Цілик, котра мешкає у місті Львові. І родина, і місто тут дуже навіть нетипові, нестереотипні. Вже бодай тому, що головними героями твору виявляються не корінні галичани, але переважно російськомовні приїжджі з умовного «Сходу» (від поляків з Росії до українців з «далекої» Харківщини). А їхню історію розповідатиме читачам… пудель на ім’я Дом. Він теж потрапив до Львова випадково – справжній господар віддав його Ціликам як непридатного до полювання.

Дом – співчутливий свідок, який, однак, майже ніколи не може по-справжньому допомогти своїм господарям, рішуче змінити хід подій. Добродушний пес, він зовсім не нагадує іншого, інфернального собаку цієї ж породи. А втім, чуття і передчуття має просто-таки диявольської сили. Через це, зокрема, він уміє показати Львів не просто красивим містом чи ідеалізованим осердям національної романтики. Місто Лева у книжці «Дім для Дома» - це вкрай строкате нашарування культур і крові. Але не те радісне, вітальне, карнавальне, яке ми можемо знайти, до прикладу, в книжках Юрія Винничука. В Амеліної це нашарування важке і болюче, з гострим відчуттям страждань усіх і кожного (тут потрібно відзначити, що співчуття, співпереживання взагалі належить до провідних, наскрізних мотивів творчості письменниці). Такі обставини, однак, геть не заважають чотирилапому оповідачеві та його творчині регулярно виявляти почуття гумору.

Отже, на очах у пуделя розгортаються суперечливі події перших десятиліть української незалежності, у повітрі й у гаманцях вільнішає, а заразом відкриваються таємниці минулого і теперішнього родини Ціликів. Родини з дуже непростим життям, у якому є і незряча дитина, і дівчина, що втекла з дому, і хронічно нещасливі шлюби, і деспотична стара матір, і «заховані» від самих себе сюжети про репресії та Голодомор… А єдиний чоловік серед Ціликів, колишній військовий льотчик, має і значно екстравагантнішу таємницю: на своїй дачній ділянці він переховує в теплиці справжній бойовий літак.

Перед читачами на цьому, сказати б, історико-мемуарному тлі проходять психологічно важливі події. Різного роду суспільні та індивідуальні, внутрішні ініціації зовсім маленьких і старших дівчат. Криза середнього віку інтелігентної пострадянської жінки, що навіть приводить її в одне ліжко з бандитом, колишнім однокурсником. Процеси старіння. Спроби радикально змінити життя за допомогою старого доброго методу «світ за очі». Повільне притирання львів’ян «приїжджих» і львів’ян «місцевих», яке під кінець книжки закінчиться навіть прихованою взаємною симпатією колишнього радянського офіцера та колишнього упівця…

Пес і дехто з його господарів встигнуть навіть побувати на Майдані (ще на «помаранчевому»). А наприкінці вони вперше за тривалий час повинні знову зібратися всі разом – і, можливо, їм вдасться з’ясувати все нез’ясоване та сказати все несказане.

Книжка Вікторії Амеліної має і належний психологізм, і добрячий культурологічний контекст. Останній дає чимало натяків і «дверей», від яких цікаві читачі можуть розпочинати вже власні дослідження нашої плутаної історії, чи, краще сказати, наших плутаних історій. Від пошуків слідів евакуйованого наприкінці війни «польського» Львова до не вельми охоче акцентованих у нас сьогодні трагедій нацистських концтаборів на кшталт того, що був у львівській-таки Цитаделі.

«Дім для Дома» демонструє формальну, емоційну гнучкість і навіть вишуканість (у цьому сенсі хіба мовна тканина тут дещо поступається рівнем тієї самої гнучкості), широту тематики і мотивів. Роман беззаперечно мусить входити в список головних літературних досягнень 2017 року, що минає.

Вікторія Амеліна. Дім для Дома. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.