Головна статті
Смолоскип України № 11 (160), листопад 2008 рік
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Олена Павлова. Ціна шари або Ми теж пірати" />

Олена Павлова. Ціна шари або Ми теж пірати 

«А зараз я почитаю трохи поезії під музику» – сказав Тарас Чубай на початку виступу у Могилянці. Далі були пісні, знані всіма напам’ять, співані-переспівані біля вогнищ у Карпатах, на вечірках і лавочках міських парків. «Червону руту» Чубай назвав «піснею, яку знають навіть мавпи в Бразилії». Біля сцени кружляли дівчата у вишиванках, публіка співала, тримаючись за руки і гойдаючись, створюючи «хвилі». Чубай грав на гітарі, й відчутним було задоволення, з яким він виконує пісні на слова свого батька, Грицька Чубая.

Саме такими мають бути рамки для віршів – сплетені з нот, зі співу голосу та душі: немов картини, що набирають нової глибини, зняті з мольбертів і розміщені у коштовних рамах на стінах виставкових зал. Всі метафори та відтінки смислів переливаються, як грані діаманту, коли добра поезія стає красивою піснею. Тарас Чубай гідно розпорядився спадщиною батька. На цьому концерті він також зіграв декілька нових композицій зі ще не виданого альбому: частини великого твору «Марія». «Не спиняйте її, бо вона пам’ятає про цвинтар…» – сумні та загадкові слова під запаморочливі гітарні мотиви.

Я подумала, що досі не маю пісень гурту «Плач Єремії» у нормальній якості і треба буде їх скачати. Парадоксально, але саме тієї миті Чубай сказав, що не хоче випускати новий альбом, адже це досить великі затрати часу, грошей та енергії, – й усе одно його всі скачають в Інтернеті, а пірати швидко видадуть свої копії. Мені стало соромно. Я усвідомила, що ми винні в тому, що не виходять нові альбоми або автори найкращих пісень не отримують винагороди, на яку заслуговують.

Ми звикли звинувачувати владу, закони, долю – кого хочеш, але тільки не себе, забуваючи, що самі давно вже стали частиною тієї системи, що нищить найкраще і не дає культурі можливості розвитку. Ми думаємо, що цінуємо свою культуру, викачуючи її на шару в Інтернеті. Але слово «цінувати» має корінь від «ціни». Можливо, мине де­кілька років – і мережевий комунізм закін­читься: все стане доступним лише за певні суми, як на Заході. Річ не в можливості дістати будь-яку музику безкоштовно. Проблема в тому, що нам не совісно качати результати не завжди легкої творчої праці наших митців. Напевне, все розвивається так стрімко, що ще не встигла сформуватися відповідна культура поведінки: хіба на уроках етики у школі кажуть, що «не можна качати з Інтернету те, що вартувало авторам і грошей, і сил»? Та навіть якби казали, то хіба це допомогло би?

Нещодавно українські спі­ваки звернулися до прем’єр-міністра з вимогою захистити їхнє авторське право. У відповідному законі йдеться, що всі заклади громадського харчування, торгівлі, дозвілля, підприємства транспорту, де лунає музика, а також телерадіокомпанії мусять сплачувати певний відсоток від прибутків тим, хто створив музичний продукт. За словами Руслани Лижичко, на сьогодні ця сума становить 1 мільярд гривень. Директор Асоціації музичної індустрії України Гнат Бережний наводить інші цифри: «Сьогодні в Україні – з населенням 47 мільйонів – для артистів і продюсерів збирають менше $1 млн на рік». Аналогічні органі­зації у Нідерландах (із населенням 16,5 мільйона) збирають $97 млн, у Польщі – $14 млн. «Кожен український артист, якого цінує суспільство, недоотримує щонайменше 1 млн гривень на рік», – вважає Гнат Бережний. За умов нинішніх полі­тичних баталій та світової фінансової кризи, звернення, скоріш за все, залишиться поза увагою влади, але хіба лише влада винна і здатна щось змінити?

Україна – країна парадоксів. Тут оголошено війну аудіо- та відео-піратам – і водночас на розкладках знайти можна будь-що, а в Інтернеті фільми з’являються раніше, ніж у кінотеатрах. Тут є закон про наповнення радіоефіру українським контентом, але ці квоти зде­більшого забивають відвертою попсою російськомовних ук­раїн­ських гуртів серії «пающіє труси», тоді як невідомі, проте талановиті групи мусять платити за те, щоб їхню пісню пустили в ефір. Тут є багато свідомих поціновувачів україн­ського, які не усвідомлюють, що неможливо цінувати щось «на шару». Хто нам допоможе, як не ми самі?

Тарас Чубай

 



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.