Головна статті
Смолоскип України 5-6 (142-143), травень-червень 2007
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Сторінка 9
Сторінка 10
Сторінка 11
Сторінка 12
Сторінка 13
Всі сторінки
Оля Радомська. Нові видання Смолоскипа" />

Оля Радомська. Нові видання Смолоскипа

До 100-річчя від дня народження видатного україн­ського поета Олега Ольжича (Кандиби) видавництво «Смолоскип» презентує найповніше на сьогодні видання його творів, доповнене унікальними історичними, мемуарними та літературно-критичними матеріалами.


Олег Ольжич. ВИБРАНІ ТВОРИ / Упорядник Осип Зінкевич. Передмова Євгена Сверстюка. – К., «Смолоскип», 2007. – 664 с.


Як не дивно, в Україні досі не так багато знають про одного з найвидатніших українських поетів, пражанина Олега Ольжича. Хоча його бурхлива біографія, ореол героїки та джентльменства, неймовірна інтелектуальна та творча сила не можуть не вражати. Він був надзвичайно багатогранною людиною – поетом, доктором археологічних наук, полі­тиком, ідеологом українського націоналізму. Під час Другої Світової війни керу­вав націоналістичним підпіллям на окупованій німцями Україні, організував
антинімецьке підпілля. У 1944 році був закатований нацистами у концтаборі Саксенгаузен.

Тож упорядник «Вибраних творів» Осип Зінкевич поставив собі на меті якомога охопніше відобразити різні іпостасі Ольжича. Крім якнайповнішої добірки
поезій («Рінь» (1935), «Вежі» (1940), посмертно виданої – «Підзамча» (1946), а також 82 вірші з-поза збірок), до книги увійшли декілька ранніх оповідань, виб­ра­ні публіцистика та листування Ольжича. А саме: статті «Голод і сучасна україн­ська література», «До проблеми культурної ділянки», «В авангарді героїчної доби», «Дух руїни», «Українська історична свідомість», «Українська культура»; останнє звернення Ольжича до співвітчизників – «У Свят-Вечір» (із 1943 року); листи до батька, поета Олександра Олеся, і матері, Віри Свадковської-Кандиби, до Галини Грачової і Марини Антонович, а також 15 листів до Дмитра Донцова.

Усі поетичні твори у виданні подано суворо за першодруками – при чому враховувались рукописні правки, проставле­ні самим Ольжичем на берегах автор­ського примірника (автографи збері­гаються в Інституті літератури НАН України в Києві). На відміну від попередніх видавців, «Смолоскип» принципово зберігає автентичні правопис і пунктуацію, які дещо відрізняються від сучасних, – з тієї, зокрема, причини, що сам Ольжич за життя палко протестував проти грубого редакторського втручання у свої твори.

Особливістю видань «Смолоскипа» є те, що вибрані твори кожного письменника доповнюються солідною підбіркою супровідних матеріалів – літературно-критичних, мемуарних, документально-історичних, ілюстративних. Ця книга – не виняток. Збірка відкривається вступними статтями директора «Смолоскипа» Ростислава Семківа, дисидента, літературознавця, колишнього політв’язня Євгена Сверстюка, сина поета Олега Кандиби та близького друга й соратника Ольжича Олега Ждановича. Кожен із цих авторів по-своєму визначає місце поета в українському каноні.

Далі, видання містить ґрунтовну біо­графію Ольжича, при підготовці якої Осип Зінкевич опрацював багато маловідомих, раніше не публікованих в Україні матеріалів і документів, та розвіяв чимало міфів про поета. Окремий блок становлять пронизливі, щирі, зіткані з живих деталей спогади товаришів і співробітників Ольжича: Павла Маценка, Уласа Самчука, Ярослава Гайваса, Ніни Михалевич, Якова Шумелди, Олега Ждановича, а також дружини поета Калини Кандиби. Разом із світлинами з архіву Олега Кандиби-сина, ці речі цілком закреслюють наше звичне підручникове, шаблонно-риторичне уявлення про Ольжича та його час.

Дослідників, викладачів та студентів зацікавить розділ «Літературно-критичні матеріали», де зібрано присвячені творчості Ольжича нариси і статті авторитетних діаспорних літературознавців і критиків – Євгена Маланюка, Володимира Державина, Остапа Грицая, Миколи Неврлого, Олега Лащенка, Юрія Бойка, Юрія Шевельова (Шереха), Марти Калитовської, Миколи Оглоблина-Глобенка, Наталії Пазуняк, Анатолія Юриняка, Остапа Тарнавського, В. Гординського (Маруняка), Якова Шумелди і Марка Антоновича. Крім того, упорядник зібрав найповнішу на даний момент бібліографію творчості поета.

До збірки увійшли також присвячені Олегові Ольжичеві вірші – Юрія Клена, Олекси Стефановича, Оксани Лятурин­ської, Михайла Ситника, Ганни Черінь, Олега Стюарта (Курпіти), Всеволода Різдвянського, Миколи Симчича, Володимира Базилевського.

Широта і унікальність зібраних матері­алів роблять цю книгу універсальною. Вона важлива не лише для істориків літера­тури, викладачів вищої та середньої школи, студентів, але й для всіх читачів, які ідентифікують себе з українством.


ДУХ РУЇНИ: від Київської Русі до Помаранчевої коаліції


Олег Ольжич. ДУХ РУЇНИ: По сторінках історії / Передмова О. Зінкевича, післямова І. Дзюби. – К., «Смоло­скип», 2007. – 52 с.

У брошурі «Дух руїни», що її презентує до 100-річчя від дня народження Олега Ольжича видавництво «Смолоскип», йдеться про дух між­­усобиць, внутрішнього розбрату, котрий впродовж тисячі років відігравав фатальну роль у боротьбі українців за державність. Олег Ольжич написав цей есей у 1940 році після розколу ОУН, котрий призвів до безглуздої ворожнечі її однойменних частин у часи Дру­гої світової війни. Але нині стаття знову навдивовижу актуальна. Бо що, як не цей руйнів­ний дух завадив у 2007 році коаліції національно-демокра­тичних сил, яка виграла вибо­ри, узяти владу в державі?


Євгенові Коновальцеві, керівникові ОУН, здавалося, що Друга світова війна дає Україні історичний шанс: українці могли б вибороти незалежність, коли б СРСР та Німеччина виснажили свої сили у прямому зіткненні. Політичною силою, яка би реалізувала цей проект, мала би стати Організація Україн­ських Націоналістів. Одначе у 1940 році ОУН, замість консолідувати всі зусилля, розкололася на два ворожі табори – від ОУН під проводом полковника А. Мельника відкололася частина її членства і створила другу ОУН під проводом С. Бандери.

В таких обставинах керівник ОУН, яку очолював полк. А. Мельник на окупованій німцями Україні, 33-річний поет, науковець і революціонер Олег Ольжич поставив перед соратниками гостре питання: хіба не саме ці розколи, міжусобиці, внутрішні чвари упродовж тисячі років заважали українцям збудувати сильну державу? Із пристрастю публіциста, але й із об’єктивністю професійного історика Олег Ольжич простежує, як внутрішня несконсолідованість стає причиною поразок перед зовнішнім ворогом. Київ­ська Русь впала під ударами монголо-татар тому, що була роздроблена на слабкі князівства. Чвари і боротьба між амбітними гетьманами по смерті Богдана Хмельницького призвели до Великої Руїни, внаслідок якої Україну поділили сусіди. Неспроможність об’єднати зусилля усього українства після 1917 року, сваволя отаманів, степова анархія призвели до падіння УНР, а згодом і Директорії, що дало змогу росіянам відновити владу над Україною.

У виданні «Смолоскипа» праця «Дух руїни» доповнена статтею авторитетного академіка, літературознавця Івана Дзюби. Олег Ольжич був не єдиний, хто помітив патологічну й руйнівну нездатність українських керманичів до співпраці та об’єднання. З глибокою ерудицією Іван Дзюба простежує погляди інших українських теоретиків та публіцистів на проблему руїни – зокрема, Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського, Дмитра Донцова, Юрія Липи, Вячеслава Липинського, Богдана Цимбалістого. Хтось із них покладає вину на індивідуалістичну психологію українців, хтось – на слабкість українських еліт. Проте важливо інше: із розвідки Івана Дзюби видно, наскільки серйозний розмах має проблема руїни для української політичної теорії та практики.

Олег Ольжич пропонує сучасникам задуматися над історичними уроками – над тим, які страшні поразки несе українцям дух хаосу, анархізму, сваволі, непокори загально-національному лідеру. На жаль, у наш час тема не втратила актуальності. На наших очах національно-демократичні сили сучасної України, не спромігшись побороти духу руїни, вкотре повторюють помилки своїх попередників: взявши владу після Помаранчевої революції, вони не змогли її утримати саме через внутрішньокоаліційні суперечки, через невміння досягти компромісу. Тому брошура Олега Ольжича нині становить не лише історичний інтерес. «Смолоскип» перевидає її для того, аби нагадати можновладцям про трагічну і руйнівну роль міжусобиць в українській історії.




Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.